§ 3. Індивідуальна перевірка звукової культури мовлення дітей

На початку року в дошкільних закладах у кожній віковій групі вихователі обов'язково перевіряють стан звуковимови дітей. Результа­ти записують у спеціальний зошит з метою правильного планування роботи з виховання звукової культури мовлення. Перед цим вихова­тель має ознайомитися із загальним станом здоров'я, розвитком мов­леннєвого та слухового апарату дітей. Це допоможе виявити причини можливих вад звуковимови у дитини і накреслити шляхи їх усунення. Навесні проводять повторну перевірку мовлення дітей для підведення підсумків роботи за рік.

Детальне обстеження мовлення дітей триває протягом місяця. Прийо­ми й методи обстеження слід добирати обережно, а звуковимову пере­віряти так, щоб діти не помічали цього, оскільки можуть соромитися, не виявляти бажання розмовляти. Рекомендується використовувати здебіль­шого ігрові прийоми: велика красива лялька або ведмедик (лисичка, заєць тощо) може запитувати у дитини; «Що це?», «Яке воно?», «Як називається?». Можна використати знайомі предмети, іграшки, картин­ки, одяг самої дитини, у словах-назвах яких є важкі для вимови звуки, що стоять на початку, в середині та в кінці слова (шило, Саша, душ), а також розмову з дитиною на близькі, знайомі теми: «Хто в тебе є вдо­ма?», «З ким ти прийшла в дошкільний заклад?», «Які іграшки ти лю­биш?» З маленькими дітьми можна погратися, знайти контакт, тему для розмови, прихилити їх до себе. Старшим дітям слід запропонувати про­читати напам'ять знайомий віршик, розповісти казку. Використовуючи дидактичні вправи на зразок «Відгадай, що це?», «Що в мішечку?», «Скажи, який?», вихователь спонукає дитину до відповіді, розмови і таким чином перевіряє мовленнєві вміння. Результати перевірки зано­сять у таблиці.

Практики пропонують різні за структурою таблиці для занесення результатів перевірки звукової культури мовлення (табл. 21-22).

Якщо дитина правильно вимовляє певний звук в усіх трьох поло­женнях, то в зошиті ставиться позначка + (плюс); якщо дитина спотво­рює звук, ставиться позначка СП, не вимовляє зовсім - (мінус); якщо дитина один звук замінює іншим, записується звук-замінник: с - ш, з -с, ч - щ\ нестійка вимова звуків позначається Н; у примітці вихователь записує особливості голосу, мовлення: тихе, голосне, швидке, крикливе, повільне тощо.

Для щоденного обліку особливостей мовлення дітей і результатів виховання звукової культури мовлення педагоги повинні мати спеціальний зошит, з правого боку якого записують особливості загальних мовленнєвих навичок, а з лівого - особливості вимови звуків. Внизу-особливості мовленнєвого апарату, поведінку дитини під час мовлення,

наявність відхилення слуху, особливості мовлення членів сім'ї, мов­леннєву характеристику дитини та ін. У графі «Мовленнєві вади» потрібно зазначати заїкування, недорікуватість чи відсутність мовлен­ня. У табл. 23-25 наведено зразки обліку звукової культури мов­лення.

Після заповнення табл. 23 вихователь пояснює в тексті 3 і_4 позиції спотворення звуків та їх диференціацію. Наприклад:

1. Під час вимови ш і ж — губи витягнуті вперед, характерне шипін­ня відсутнє. Звуки близькі до ф.

2. Під час вимови шиплячих і свистячих звуків та л, д, т, н язик лежить між зубами,

3. Під час вимови шиплячих і свистячих звуків кінчик язика при­тиснутий за верхніми зубами або спинка язика притиснута до підне­біння.

4. Дитина звук ш замінювала на с. Коли з'явилась правильна вимо­ва ш, дитина почала вимовляти замість звука с звук ш.

У групі до 01.10.2003 було всього дітей________, з них: з непра­вильною вимовою_____, заїкуються________, з недорозвитком мов­лення ______, із гунявістю______(прізвища).

До 1 жовтня вихователі закінчують індивідуальну перевірку звуко­вимови, складають зведену таблицю і віддають її завідувачу дошкіль­ним закладом. Зошит залишається у вихователя. Педагог користується даними перевірки під час планування роботи з виправлення вад звуко­вимови.

Перевірку звуковимови окремих дітей, які мали значні вади, прова­дять у січні. Обов'язкову заключну перевірку стану звуковимови дітей усієї групи здійснюють у травні. Порівнюють дані перевірок, роблять певні висновки. Наприклад: на 1 жовтня 2003 р. у групі було 32 дітей, з них із вадами звуковимови - 20, з правильним мовленням - 12. На 15 січня 2004 р. після систематичної роботи з дітьми у 10 дітей звукови-мова виправилася. На ЗО травня 2004 р. у групі було вже 25 дітей з правильною звуковимовою, 7 дітей ще мали недоліки у вимові звука р, цим недоліком вони перейшли у старшу групу.

При переході дітей з однієї вікової групи до іншої бажано на кожну щтину писати мовленнєву характеристику. Наприклад:

Зайчук Тарас, 5 років 4 місяці. Почав розмовляти у 3 роки. Мовлення - фразо-зе (розгорнуті фрази). Словниковий запас слів обмежений. Мовлення пасивне, невиразне, швидке, нечітке, голос тихий, глухий, розмовляє мало. Соромиться. Губи під час мовлення нерухомі. Рот напіввідкритий. Мовленнєве дихання - верхнє з різким підніманням плечей, вдих шумний перед кожним словом. Пропускає звуки (р, при збігу приголосних), переставляє склади. Звуковимова: міжзубні свистячі і шиплячі звуки, відсутні р, р'.

Вихователі старшої групи (випускної) повинні обов'язково подава­ти детальні відомості про дітей з вадами звуковимови в кінці року (якщо такі діти є у групі), вказувати їх причини та рекомендації щодо подальшої роботи з цими дітьми у школі.

У разі відсутності патологічних відхилень у мовленнєвому апараті дітей, у процесі систематичної цілеспрямованої роботи вихователя над усуненням мовленнєвих вад усі випускники дошкільних закладів ово­лодівають правильною вимовою звуків рідної мови.