§ 2. Поняття норми права.

Під нормою права розуміється загальнообов'язкове формально-визначене правило поведінки, встановлене і забезпечене суспільством і державою, закріплене й опубліковане в офіційних актах, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов'язків їхніх учасників.

Ознаки норми права:

1. Норма права закріплює міру свободи волевиявлення і поведінки людини.

Згідно з філософським трактуванням права як міри свободи, саме воно закріплює межі цієї свободи.

2. Це форма визначення і закріплення прав і обов'язків. Норма права - це. насамперед, правило поведінки. Зазначене правило поведінки закріплює певні права та обов "язки. Таким є право на труд та обов язок піклуватися про природу.

3. Норма являє собою правило поведінки загальнообов'язкового характеру. Норм/а права — це правило поведінки, що поширюється на всіх без виключення.

4. Це формально-визначене правило поведінки. Зазначене правило поведінки виражається зовні у джерелах права.

5. Норма права є правило поведінки, гарантоване державою. Право регулює найважливіші з точки зору держави суспільні відносини. Відповідно норма права — це правило поведінки людей, що стосується інтересів держави, а тому й гарантується її примусовою силою.

6. Вона має якість системності. Це виявляється в структурній побудові норми, у кооперації і спеціалізації норм різних галузей і інститутів права.

§ 3. Співвідношення права і моралі.

Загальні риси права і моралі:

1. Є надбудовою над економічним базисом. Якщо уявити собі будинок, то його фундаментом є виробничі відносини та продуктивні сили (це і є економічний базис), а держава, право, мораль, культура тощо — це дах (це — надбудова).

2. Мають нормативний зміст. / норми права, і норми/ моралі — це загальнообов'язкове правило поведінки.

3. Є регулятором суспільних відносин. Норми права і моралі є соціальними нормшми, тобто правилами поведінки в суспільстві. Відповідно вони регулюють відносини в суспільстві.

4. Реалізуються в більшості випадків добровільно. Як правило, в більшості випадків людина не порушує ані норм права, ані норм моралі

5. Внутрішній гарант реалізації - совість людини. Правомірна та моральна поведінка гарантується, як правило, переконаннями людини, її совістю.

Відмінні риси права і моралі:

І. Право виникає разом із державою, а мораль виникла раніш права. Коли ми характеризували первісне суспільство, ми говорили про мононорми, які були предтечами норм права й моралі. З цього видно, що взагалі мораль і право виниюш одночасно. Однак, коли ми говоріте про те, що право виникло разом з державою, а мораль виникла раніше права, то розуміємо під "правом" власне не право взагалі, а лише його тип. Так, для рабовласницької держави було характерно рабовласницьке право, для феодальної держави — (феодальне право тощо. В даному випадку мораль дійсно виникає раніше. Так феодальшг мораль з'явилася ще в надрах рабовласницької держави, адже рабів посну ново переставали вважати худобою, що розмовляє. їх почали наділяти власністю. Це вже був переворот у моралі. Буржуазна ж мораль з'являється в надрах феодальної держави: серед купецтва.

"нового дворянства", міської буржуазії. Ця мораль ненавиділа феодальні привілеї, хоча її була змушена з ними -рахуватися, Соціалістична мораль з'явилася в надрах буржуазної держави в період появи соціалістичних та кооперативних ідей. Вона часто перекликалася з релігійними нормами християнства та ісламу. Саме соціалістична мораль, поєднана з нормами християнства призвела до ідеї про керівництво державою сфери економіки.

2. Право складається з норм (правил поведінки), а мораль має більш складну структуру. Право складається з нормі, що встановлені та санкціоновані певним порядком компетентними державними органами і зафіксовані в юридичних актах, а мораль — не лише з нормі, але й з уяв та почуттів.

3. Право характеризується конкретністю, визначеністю, а мораль - більш широким змістом. В нормах права передбачаються конкретні права та обов'язки, а моральні вимоги надають більший простір для тлумачення. Наприклад, мораль осуджує всі різновиди омани (шпаргалки тощо), а право — лише неправомірну оману (шахрайство).

4. Право забезпечується можливістю державного примусу, а мораль -звичкою або силою суспільної думки. Це зовсім не означає, що сила суспільної думки не може карати. Зовсім ні. Таким видом покарання може бути бойкот. В патріархальних середовищах (селах, .містечках) сила суспільної думки може карати сильніше, ніж держава. Наприклад, зчинивши зґвалтування, злочинець був покараний державою: декілька років ув'язнення. Повернувшись додому в село, він ризикує зіткнутися з осу домі суспільства, яке, на відміну від держави, не дуже схильне прощати так скоро. Злочинцю буде потрібен довгий час. щоб змінити ставлення до себе, а, іноді, й все життя.

5. Правом заздалегідь регламентовані конкретно міри і форми примусу, чого немає в моралі. Форми примусу різноманітті: покарання кримінальним порядком (ув'язнення), відшкодування збитків в цивільному праві тощо. Однак всі ці форми примусу є конкретними: не можна осудити людину на "покарання", не зазначивши, у чому це покарання виявляється. Міри і фюрми цього примусу регламентовані у джерелах права. Мораль же не .має такої конкретності. Моральні покарання можуть бути і як відносно м'які, і як відносно тяжкі, для порушника.

6. Право надає всебічну оцінку поведінки лише правопорушника, а мораль -будь-яку поведінку людини. Норми права регламентують не лише правопорушення, а й правомірну поведінку людини. Однак, хоча право регламентує і заходи заохочення, здебільшого ці заходи регламентуються корпоративними нормами. Усебічну лс оцінку право дає лите поведінці правопорушника. Мораль же оцінює і позитивну поведінку людини (у тому числі правомірну), так і негативну (правопорушення).

7. Право відмирає разом із державою, а мораль залишається в будь-якому суспільстві.