Література рідного краю (10 клас)
Тема: На вівтарі – любов
(за поезією Івана Левченка)
Мета: ознайомити учнів з життям поета;зі змістом віршів; удосконалювати вміння
виразного читання поезії; аналізувати її; висловлювати власні судження з приводу прочитаного; утверджувати високі моральні цінності
Цілі:
Учні повинні знати:
основні відомості життєпису поета; назви однієї-двох збірок;
тематику та мотиви творів
Учні повинні вміти:
аналізувати обрану поезію;визначити авторську позицію щодо
зображеного;сформулювати власне ставлення до прочитаного;
охарактеризувати духовний світ Івана Левченка.
Тип уроку: урок-пошук
Обладнання: портрет поета, виставка його творів,тексти для роботи
в групах(біографія поета, вірші), картки оцінювання роботи, цілевизначення.
Форми роботи:
Аналіз поезії; робота в групах; „Мікрофон-1”,технологія „Незакінчене
Речення”, сенкан, бесіда.
Епіграф: ...Усе святе, усе неповториме,
Усе чекає невимовних слів...
Л. Костенко
Хід уроку
I. З’ясування емоційної готовності учнів до уроку:
Технологія „Світлофор”. Взаємні побажання успіху,...
II. Цілевизначення й планування:
а) представлення концепту теми;
б) визначення цілей уроку в групах;
в) колективне планування діяльності;
III. Забезпечення мотиваційної готовності до уроку:
Утворення асоціативного ряду: Любов →
IV. Опрацювання навчального матеріалу:
1. Презентація вірша „ Спасибі, батьку”
а) виразне читання;
б) аналіз поезії (один учень,інші допомагають)
Життя одвічна таїна:
У світ прийти і йти із нього...
Батьки у дочках і синах
Свою продовжують дорогу.
Хитнеться шалька терезів –
І гасне сонце над тобою...
Вже, батьку, й Ви до вічних зір
Пішли неспішною ходою!
Хай буде дощ, чи сніг, чи вітер,
Спекотне літо чи зима,
Я принесу Вам, батьку, квіти.
І буду мовчки говорити,
Як жаль, що поруч Вас нема!
Не лиш за себе, а за двох
Живу тепер на білім світі,
Щоб менше в нім було тривог,
Щоб легше іншим людям жити.
Тупцює ніжками дитя.
І сонце лащиться до нього.
Спасибі, батьку, за життя,
За пам’ять серця і дорогу!
Хай буде дощ, чи сніг, чи вітер,
Спекотне літо чи зима,
Несіть батькам не скарб, а квіти.
Нема рідніш батьків на світі,
Дорожче їх людей нема!
-У ньому поет змушує замислитись ...
(усі учні закінчують речення в зошиті)
2.Презентація вірша „Вклонюся...”
а) виразне читання;
б) аналіз поезії;
Вклонюся доземно усім,
Кого знав і стрічав:
Людині і сонцю, пташині і звіру...
Вклонюся землі, де я жив,
І кохав, і страждав.
Вклонюся за життя.
За неспокій. І віру.
Усяке бува на примхливім
Життєвім шляху.
Та Долю гнівити прокляттям не треба.
Її ж бо одну – чи то гожу,
Чи равіть лиху –
Нам шле Вседержитель із вічного неба.
Стерпіти б усе – і наругу,
І заздрість, і гнів.
Навчитись радіти прожитому дневі.
А щастя вже в тім,
Що під сонцем ти жив.
Землею ходив. Насолоджувавсь нею.
- Прочитавши (почувши) вірш „Вклонюся...” я зрозумів...
(записують всі учні)
3.Презентація вірша „Увідрядженні за кордоном”
а) виразне читання;
б) аналіз поезії;
На світі білому печально.
Ана душі моїй утома.
Живу немов отой ідальго –
Без сну, без радощів, бездомно...
І тільки й того, що на волі.
Серед людей, а, бач, самітний.
Збігає час. А мислі кволі.
А над усе – одноманітні:
Усе б покинути – й додому!
А там – хоч серцем відпочити.
Ховаю в ніч свою утому.
А сну нема. Думки, як діти:
Снують, міняючись, - не схопиш:
То про рідню. То про роботу...
Що не кажіть, а маю клопіт.
Без нього краще. Хто ж там проти?!
Але вже впрягся – мушу дибать
Туди, де стрічка виднокола.
За все, життя, тобі спасибі!
Ти ж бо і є найперша школа.
А що втомився – відпочину.
Що на душі болить – загою.
Добраніч, рідна Україно!
Скучаю дуже за тобою.
- Вірш про...
(учні записують)
4. Презентація вірша(уривка) „Таким був той день...”
а) виразне читання;
б) аналіз вірша;
...Святивсь вівтар у Херсонесі.
І зним святились ми усі.
Усонці – Храм. І моря плескіт,
Як відзвук древньої Русі.
Великий княже Володимир,
Господній Хрест на Храмі знов.
Вустами спраглими своїми
З одної чаші п’єм вино.
Храм Херсонесу злотобанний,
Не владний над тобою час!
Ти стрів з Андрієм Первозванним
Сьогодні кожного із нас.
Прошу: за землю цю величну,
Святий Апостоле, молись!
У Храмі нашім диха Вічність,
Бо для життя Храм відродись.
Як Севастополь в роки грізні,
Його фашист хотів зламать.
Тепер відроджена Вітчизна
З руїн і віру підійма.
Бо невмируща наша віра.
Вернувсь і Храм із небуття
Пошли нам, Бог, любові й миру,
Благослови нове життя!
3 квітня 2004 року
- Ця поезія допомогла відчути...
(учні записують)
5. Презентація вірша „Найніжніша любов”
а) виразне читання;
б) аналіз поезії;
Домалює уява, що буде колись.
Та мені б не хотілося дуже,
Щоб шляхи наші й долі навік
Розійшлись,
Мій останній, мій лагідний друже...
Від довіри твоєї утома щеза:
Мені легше і радісно жити.
Я слова найніжніші сказав
Лиш тобі. І готовий їх знов
повторити.
Знов морози лютневі тріщать.
Всі в будинках сховались погріться.
То – одне із найбільших нещасть:
День без тебе прожить – не зустріться.
Вечір тягнеться в зоряну ніч.
За вікном і иітри, і незвіданий
морок...
Задрімаю – наснися мені!
Якщо ж ні – хоч в уяві будь поруч.
Все втішаю себе – буде радісна мить:
Ми перейдем печалі і стрінемось знову.
В мене серце уперше так дуже болить.
І той біль на пааері з’являється словом.
Я при зустрічі знову тобі розповім,
Як чекав, виглядав – не діждався...
І що тільки хотів, щоб з тобою повік
У дорозі життя не розстався.
Знову день догорів. І попереду ніч.
Я про тебе помрію у тиші.
Я тепер зрозумів, ким ти стала мені.
Що остання любов – то вона
найніжніша.
Поетичний твір доводить, що...
( учні записують)
6. Бесіда:
-Про що говорить нам поет в своїх віршах?
-Який наш поет?
-Які „складові” любові? (заповнюємо схему)
-Який духовний світ поета?
7. Підсумок. Створюємо сенкан.
а) Іван Левченко
б) Яка поезія?
в) Що робить поезія?
г) Який поет?
ґ) Хто він?
V. Рефлексія та оцінювання:
а) заповнювання карток оцінювання в групах;
б) кольорова рефлексія роботи в динаміці (по групах)
VI. Домашнє завдання:
Один з віршів вивчити напамя’ть;
Вибіркове:
а) скласти перелік запитань на атестацію;
б) намалювате почуте;
в) скласти вірша;
г) написати листа.
ТЕМА: "Бути українцем (любов до рідного краю, України у творчості поета Василя Латанського)".
МЕТА - ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом поета В. Г. Латанського. Розвивати літературну компетенцію, виховувати почуття любові до рідного краю та поетичного українського слова.
Ресурсне забезпечення :фотопортрет В.Латанського, книги поета "Ужинок", "Які очі - такий світ", "Де взялась Ведмідь-гора?" та стаття "Василь Латанський -поет від Бога" Данила Кононенка.
ХІД УРОКУ
Учитель. Сьогодні незвичайний урок. До нас завітав у гості вчитель і поет Василь
Латанський. Отож будемо подорожувати сторінками його книг, захоплюватися його поезією та теплою синівською любов”ю до України, рідного слова, до батьків.
Учні розповідають про життєвий шлях В. Г. Латанського, читають уривки з його автобіографічних віршів "Отам, де Тікича роздолля...", "Сестрі Тані", "І знову рясна калина"
Учень. Благословенна Черкащина, багата щедрими людьми, талантами, напрочуд
дивовижною природою. Саме тут, у селі Луківка в сім'ї хліборобів народився
Василь Григорович Латанський.
Отам, де Тікича роздолля,
Мої думки, мої сліди
І хліборобська світла доля
Зі степом вічно молодим.
Учениця. Сільська школа, голодне повоєнне дитинство... Любов до рідного краю,
села Луківки, річки Тікич, до односельців надихає школяра на літературну
творчість. Вже з 6-го класу Василько - юнкор газет "Зірка", "Пионерская правда".
Його вчителі - відомі поети Марія Пригара та Микола Гірник.
Учень. У 1960 році Василь Григорович вступає до Львівського університету імені
Івана Франка. А після закінчення приїздить у селище Совєтське, згодом - у
Прудівську середню школу працювати вчителем української мови і літератури, , а пізніше директором школи.
Учениця. У Василя Григоровича щаслива учительська доля: він майстер своєї справи, талановитий учитель-словесник, відмінник освіти України. Окрім того, він знаний поет, член Спілки журналістів і член Національної Спілки письменників України. Так у статті "Василь Латанський -поет від Бога" голова кримської спілки письменників Данило Кононенко пише: „В. Латинський пише цікаво, емоційно-барвисто. Поетично!”
Учень. Василь Латанський - автор книг "Ужинок", "Які очі - такий світ", "Де взялась
Ведмідь-гора?".
Учитель .Читає вірші В. Латанського, а потім пропонує класу самостійно ознайомитися з текстами озвучених ним поезій В.Латанського й дати відповіді на запитання.
Україна:
Знаєш ти,
Що таке
Україна?
Україна - це гай солов'їний,
Це твоя у садочку хата,
На пісні і казки багата.
Україна - це тато й ненька,
Це безсмертне
слово Шевченка,
Це божественно рідна мова,
Сонцесяйна і веселкова.
Україна - це волі голос,
Синє небо і спілий колос.
Учитель . Діти, певна, вас вражають щирі і відверті поетичні рядки, у яких справжні, глибокі нероздільні почуття любові до своєї країни, своєї рідної землі. З малою Батьківщиною пов”язуються певні поняття, образи. Ми розуміємо, що устами свого ліричного героя говорить сам поет:
* * *
А Тікич плине собі, плине
У надвечір'я чарівне...
Уже я гість у цій долині,
Що не забула ще мене.
Іскряться хвилі прихололі,
Доріжки місячної гра...
І я шепочу: "Доле, доле,
Не дай забути отчий край!"
Запитання до учнів:
- Що означає для поета слово "Батьківщина"?
("Це - гай солов'їний, хата в садочку, тато й ненька", "безсмертне слово
Шевченка", "божественно рідна мова", "це волі голос", "синє небо, спілий колос"...)
- Які почуття висловив поет у віршах? (Почуття любові до отчого дому, рідного краю).
- Знайдіть епітети, що підсилюють, увиразнюють образ рідної землі.
("Надвечір'я чарівне", "безсмертне слово", а в переносному значенні
вживається: "калина вигляда". Це метафора. Ці мовні засоби надають поезії художньої краси. Тому мова вірша чарівна, багата.)
- Скажіть, які рядки у вірші римуються? Що таке рима, чим прозова мова
відрізняється від поетичної?
( Рима - це співзвучне закінчення рядків. Наприклад, голос - колос, хата -
багата, мова - веселкова. "Україна" - це поезія, тому що звучить ритмічно, а
прозова мова схожа на розмовну).
- А які символи України використав поет у віршах?
(Верба, калина, синє небо, спілий колос.)
Учитель. Отже, вірші "Україна", "А Тікич плине собі, плине..." – це зразок того, як можна по-справжньому любити отчий дім, рідну мову, Україну, її символи-обереги.
Ми живемо на землі Криму поряд з представниками більш 90 національностей. На сьогодні вважається найбільшою цінністю для людини –відчуття приналежності до певного народу, нації. Безперечно, Василь Латинський –українець. Тому він сповідально зізнається у щирих почуттях, викликаних проголошенням незалежності держави, до якої його народ йшов довгим і тяжким шляхом історії.
Учень читає вірш "День незалежності":
Питаю діда: чи було,
Щоб так на вулицях цвіло
І синьо-жовті прапори
Махали крилами згори?
І каже дід: "Таке було!
Тоді снігами замело
Стежки, дороги і хати,
Що ні проїхать, ні пройти.
То вісімнадцятий був рік.
Мороз нам руки пік і сік,
Та ми раділи: Україна
На волі квітла, мов калина.
Недовго квітла... Чужаки
їй обламали цвіт, гілки,
А нас швиденько - на коліна.
Затихла мова солов'їна...
Та берегли ми до пори
Жовто-блакитні прапори,
Щоб наша ненька Україна
Довічно квітла, мов калина!"
Учитель. Який настрій вірша?
( Урочистий, святковий).
Учитель. Перечитайте текст самостійно. Знайдіть головний художній образ України. Яким мовним засобом скористався поет, щоб створити такий образ? ( "Україна довічно квітла, мов калина", порівняння).
Учитель. День Незалежності - найбільше свято в українців, яке 24 серпня відзначає вся нація. Ось поет і радіє, що Україна незалежна, висловлює бажання, щоб вона "довічно квітла, мов калина!". Свою любов до рідної землі, свого народу Василь Латинський поєднує з любов”ю до материнської рідної мови.
Учень читає вірш "До рідної мови":
Верни до мене, материнська мово
З далекого черкаського села,
Де чорнобривці квітнуть чорноброво
І стежечка на Тікич повела!
Нехай у серці заструмує слово,
Те, від якого мамине тепло.
Хай будить пам'ять пісня веселкова, -
Без неї нас на світі б не було!
Приходь до мене в радості і будні!
Молю, благаю в снах і наяву.
Верни! І проклени, коли забуду,
Чий син, з якого кореня живу!
Учитель. Що означає для ліричного героя рідна мова?
(Він любить мову, в ній - "мамине тепло", "чорнобривці квітнуть
чорноброво", кличе свою мову з "далекого черкаського села").
Учитель. Як ви розумієте рядки поезії „Верни! І проклени, коли забуду,
Чий син, з якого кореня живу!”? (Шанувати материнську мову, від якої на серці тепло і радісно, шанувати і пам'ятати свої корені.)
Учитель. Відомий літературознавець Михайло Наєнко сказав: "Є в поезії Латанського, окрім щирості та задушевності, й ще одна прикметна риса, яка дається не кожному поету. Маю на увазі внутрішньо прихований, але повсякчас присутній у поезії В. Латанського ліричний усміх".
Діти, зараз я вам пропоную організувати імпровізований клуб гумористів і разом з героями творів Василя Латинського щиро посміятись. Ви можете скористатися робочими матеріалами (текстами творів ), взяти трохи часу на підготовку й виразно прочитати всім гуморинки В.Латанського.
Після підготовки учні читають твори, виказують свої враження:
„А СКАЖІТЬ-НО...
”Аж спітніла наша мама -
Всіх частує галушками:
І мене, і мого брата,
Двох сестер, бабуню, тата,
Трьох онуків, двох сусідів,
Свого й татового діда...
А скажіть-но: скількох мама
Частувала галушками?
У ХАТІ СНІГ
- В нашій хаті вже зима! - Хвалиться малий Хома. - Подивіться: пада сніг На дивани, на поріг... Я розсипав сніг по хаті, Що з млина привіз наш тато.
ЗАСТУДИВСЯ ЇЖАЧОК То приляже на бочок, То почне дрімати... Застудився їжачок А як лікувати?
Як узнати болячки: Може, грип? Чи нежить? Не пускають колючки Хворого обстежить.
Учитель. Діти, ви з раннього дитинства любите казки й прочитали їх, мабуть, немало. Василь Латинський пропонує нам свою казку, але жартівливу та ще й не прозову, а віршовану. Зараз ми прослухаємо цю казку в аудіозаписі, ви спробуєте уявити події, що там відбуваються, бо надалі ми будемо займатися такою творчою роботою, де ваші уявні картини слід відображати ще й на папері.
ПЕРЕПОЛОХ
Казка-жарт
У страху великі очі. Народне прислів'я.
Вийшли в небо неозоре
Погуляти в жмурки зорі.
Цілі дні у сні та й в сні
Хай потішаться ясні!
А з Ведмідь-гори, з "Артека",
Через море навпростець
Чимчикує (путь далекий!)
Літній вечір-вечорець.
Ось у ліс забрався стиха.. .
Не було б отого лиха,
Не було б тоді біди,
Якби вдень забрів сюди!
Аніскільки, анітрохи
Не було б переполоху,
Якби страха не привів
Через поле, через рів!
Але хто йому указ?
В нього точний-точний час.
Знає, мудра голова,
І обов'язки, й права.
Хоч здається нам, до речі,
Ні при чім тут літній вечір.
Потерпіть і підождіте:
Розкажу про все як слід.
Ой, і сміху буде, діти!
Ох, тримайтесь за живіт!
В темнім лісі, між дерев,
Причаївся грізний лев.
Довгі вуса, хмурі брови...
Видно, лев зібравсь на лови.
Попадись такому в зуби
Недалеко і до згуби!
Хочеш - вір, хочеш - не вір:
Ро-зір-ве стра-шен-ний звір!!!
Вість погану на поляні
Лис наляканий прорік:
- Він як гляне - серце в'яне!
Як вогнем мене обпік!
Проказав цю новину
І - щосили дременув!
Тарарам такий зчинився,
Що нікому і не снився!
Виють, скиглять бідні звірі -
Аж мороз іде по шкірі!
І тікають - хто куди,
Тільки б далі від біди!
Вовк забрався на ялину:
- Ой, рятуйте,бо загину!
А борсук чкурнув на бук:
- Я б-боюсь ж-жахливих мук!
Геть від лютої напасті
Кабани біжать ікласті!
Чи від стресу, чи від страху
Дуба врізала комаха.
Олень ратиці на плеч
і -І гайда від колотнечі!
Навіть вуж, хоробрий вуж,
У Салгир повзе чимдуж!
А пітон, старий пітон,
Почухрав аж за кордон!
Схаменулася лисиця:
- Ну хіба таке годиться?!
На весь Крим ганьба,ганьба!
Страхопуди ми хіба!?
І повзучі, й неповзучі
-Всі, кого ще совість мучить,
Хто не радий і хто радий,
-На поляну, на нараду!
("Лев" не чув тієї мови
-Сни дивився кольорові).
Вмить зійшлися, ледь живі,
На траві, на мураві.
Стали думать і гадать,
Як страховисько прогнать?
В документі, у секретнім,
План розроблено конкретний.
І негайно, в той же час,
Вже й атака почалась.
Враз комар в одну хвилину,
Стриб! - страховиську на спину.
Залишилось тіль... тіль...тільки
Прив'язать його до гілки.
Комарисько павутину
Потихесеньку узяв
-Гостя швидко до соснини
Міцно нею прив'язав.
Тільки й чути скрізь:
Урраа!
Прославляймо комара!
Завтра тут, перед сосною,
Зробим пам'ятник герою!
Хай і просіка стара
Носить ім'я комара!
Учитель.
Скільки образів створив поет у казці? Доповніть ряд: Зорі, Ведмідь-гора, вечір-вечорець, ліс, страх, переполох...
Як ви розумієте народне прислів”я „У страху великі очі”?
Дайте характеристику Переполоху. Який він?
Хто винен, що у лісі здійнявся тарарам?
Діти, згадайте своє перше враження від прочитаного. Яке воно?
(висловлювання дітей).
А тепер я закликаю вас до колективної роботи. Звернімося ще раз до тексту, до тієї його частини, де йдеться про переполох мешканців лісу. Оберіть одного з них, кого ви хотіли б намалювати на папері. Підніміть руку й скажіть, кого ж ви обрали? Які риси притаманні вашим героям? (висловлювання дітей)
А тепер ми зможемо створити комікс. Це буде наша колективна праця. Я теж разом з вами попрацюю. Я підготую перші малюнки-кадри (так званий титул). Згодні? Це завдання надзвичайно цікаве і вимагає певного часу, тому ви його зробите вдома.
Заключний етап уроку.
Учитель. На літературній карті Криму чимало славетних імен, з якими ви ще будете ознайомитись. Сьогодні на уроці нам пощастило познайомитися з творчістю унікальної людини, справжнього українця, який приїхавши до Криму, що став для нього другою Батьківщиною, щиро і з любов”ю ставлячись до представників інших народів, сам ніколи не поривав зв”язків з коренями своїми. Про це яскраво свідчить його поезія.
Василь Григорович Латанський -обдарований поет-лірик, у його внутрішньому образі органічно поєдналися педагог і поет, він більш сорока літ свого життя віддав учительству. В одному з своїх віршів він сповідально зізнається:
Ой школярики, школярики мої
-Невгамовно щебетливі солов'ї!
Сорок літ щебечете мені
І веселі, і журливо чарівні.
Педагог за покликанням, свою сердечну любов віддає дітям і вона "нащебетала" українській літературі дитячого поета. Не одна сотня віршів В. Латанського побачили світ на сторінках газет, українських журналів поетом створені поетичні збірники.
Творчість В. Г. Латанського - душі народної криниця, невичерпне джерело духовності. Тож читайте його вірші залюбки.
Оцінювання за урок.
Домашнє завдання (за вибором):
Вивчити один з віршів напам”ять і довести свій вибір
Пітготувати висловлювання на тему „Що значить „бути українцем” за творчістю В.Латанського”
Підготувати малюнок для створення коміксу за казкою-жартом „Переполох”
Учитель. Спасибі, діти, за урок!
Олександр ГУБАР, професор, письменник
Замість передмови
Крим... Зачаровуючий край таємниче сивих гір, вічно молодого моря, яке повсякчас називають синім і від якого не можна відірвати очей. Не можна не слухати його, коли в задумі шумить, посилаючи на берег білопінні прибої. Хто хоч один раз побував у Криму, той уже ніколи не забуде казкової принадності його узбережжя, оповитого духмяністю темно-зелених кипарисів, залитого сонячним сміхом. Край стародавніх пам'ятників культури, захоплюючих неповторною красою архітектурних споруд. Розкішних парків. Садів. Виноградників.
Історія Криму своїм корінням сягає в глибину віків. З часів неоліту тут заврунилося життя. На невеличкому шматочкові суходолу густо переплелися путі-дороги багатьох народів, історії культур далекої минувшини і сучасності. Іще в гомеровські часи згадується кримська благодатна земля. До кримських берегів підпливали кораблі хитромудрого Одіссея. Про Крим писав і автор славнозвісного "Слова про полк Ігоря". З літопису "Повесть временных лет" дізнаємося про перебування Криму в складі Київської Русі. Літописець згадує про Тмутараканське князівство, міста Корсунь, Корч (Керч), Сурож.
Багато героїчних і трагічних сторінок українського народу пов'язані з Кримом. Нині в багатонаціональній Автономній Республіці Крим проживає біля мільйона українців які, незважаючи на складність сьогоденних обставин, своєю творчою мирною працею вносять значний вклад в розвиток економіки та культури краю.
Реалізації духовних, національно-культурологічних запитів українського населення сприяє Кримська республіканська організація Національної Спілки письменників України. Це плодоносна віть загальної української літератури, яка об'єднує обдарованих митців, котрі своєю творчістю, життям пов'язані з Кримом.
Кримська республіканська організація Національної Спілки письменників України має свою історію. У 1954 році, коли Кримська область увійшла до складу Української РСР, у літературному житті Криму намітилися зміни. З'явилися поети, прозаїки, публіцисти, що пишуть українською мовою. Відомий український поет Іван Іванович Нехода, будучи головою правління Кримської організації Спілки письменників України, проявив активну заклопотаність у становленні та формуванні молодих талантів, був їм щирим подарунком, авторитетним прикладом як зрілого майстра. Нагадаємо, що І. Нехода до прибуття до Криму видав понад двадцять збірок поезій. В його творчості знаходимо поезії про кримське життя. У збірці "Тобі, кохана" (1960) вміщено цикл "Кримські етюди". 1946 року, демобілізувавшись з армії, переїжджає до Криму Павло Дегтярьов, який іще в 30-х роках заявив про себе як критик. Ставши головним редактором Кримвидаву, сприяв виданню книжок молодих українських авторів.
У Криму починали свою творчість нині відомі обдаровані письменники - поет Анатолій Логвиненко-Славута, який працював на Ялтинській кіностудії художніх фільмів, а згодом у редакції газети "Кримська правда". Поет Дмитро Шупта. Розпочав творчість, навчаючись у Кримському медичному інституті. Поетеса Лідія Кульбак - студентка Кримського педінституту. Тепер вони мешкають у Києві.
Першими членами Спілки письменників України стали - прозаїк, сатирик, гуморист Володимир Шахнюк та поет, сатирик, гуморист, лірик Дмитро Черевичний. Обидва були прийняті до Спілки письменників 1960 р. за рекомендацією Івана Неходи. Через два роки поповнила ряди СПУ і поетеса Валентина Невінчана.
Кримські письменники діставали і тепер дістають підтримку видатних майстрів художнього слова України. Без перебільшення скажемо, що Максим Тадейович Рильський випестував талановитого нашого поета Ореста Корсовецького. В цьому легко переконатись, ознайомившись з великою кількістю листів поета-класика, зібраних у двадцятитомному виданні його творів, до початкуючого кримського автора.
Розвитком української літератури в Криму цікавився Павло Григорович Тичина. Якраз він помітив обдаровану поетесу Лідію Кульбак і писав про неї на сторінках республіканської преси. П. Тичина допо-магав організовувати і проводити літературні передачі по кримському телебаченню, надсилаючи для збагачення відеоряду силу-силенну фотографій. Дав цікаві спогади про дружбу з талановитим російським поетом Григорієм Летніковим, що жив і похоронений у Старому Криму.
Уважно стежив за розвитком В. Невінчаної Андрій Малишко. Він підтримував її пошуки в творчому використанні засобів пісенності, у виробленні власної поетичної манери. Звернув увагу на акварельну колоритність її віршів.
Іще на самому початку творчої дороги підтримав і заохотив до творчості гумориста, сатирика Дмитра Черевичного талановитий український сміхотворець Степан Олійник.
Данило Кононенко називає своїм "літературним вчителем" Василя Симоненка. Це він, В. Симоненко, працюючи в районній газеті на Черкащині, познайомився з надісланими до редакції віршами семикласника Данька Кононенка і відчув у них присутність поетичної натури, заохотив початкуючого автора до літературної творчості.
Крім М. Рильського, П. Тичини контакти з кримською письменницькою організацією підтримували О. Гончар, М. Бажан, О. Підсуха, П. Воронько, І. Муратов, Л. Забашта, О. Ющенко та інші. Ці контакти не перериваються і в наш час. Борис Олійник і Іван Драч, Павло Мовчан і Олег Чорногуз не раз у своїх виступах на сторінках часописів України торкаються проблем розвитку української літератури в Криму. Буваючи в нашому краї, проводять наради, творчі зустрічі з кримськими авторами, допомагають літературній молоді.
Останнім часом Кримська організація Національної Спілки письменників України поповнилася новими іменами. Членами спілки стали поети Валентин Негода, Віктор Виноградов, Світлана Кочерга, Галина Хмільовська, критик, публіцист, поет Федір Степанов.
У широкому розмаїтті проблемно-тематичних пластів творчості сучасних кримських письменників одне із видних місць належить образу Криму. Митців зачаровує і надихає дивосвіт неповторної краси природи краю, хвилюють сторінки його далекої і близької історії, людські долі сучасників, покликаних історією творити державність суверенної України, відроджувати її культуру, збагачувати рідну мову. Кожен з письменників свідомий того, що творчих успіхів не дійти без засвоєння віковічного досвіду словесно-образного мислення народу. Цілком природним є використання сучасними митцями і мотивів, і образів, і прийомів, засобів дум, народних пісень, створених безіменними гомерами України про Крим, про подвиги славетних наших предків у битвах за свободу і незалежність рідної землі.
Неоцінимі скарби усно-поетичної творчості стали витоками класичної української літератури в розробці кримської теми, масштаби розробки якої українськими письменниками вражаючі. Перед зором постає панорама довжиною в 200 літ, захоплююча багатством картин, образів, барв, переливів людських пристрастей, почуттів, настроїв, героїчних піднесень народного духу, людських страждань, гуркоту і брязкоту козацької зброї на полі бою. Початком її є 1794 рік - рік появи безсмертної "Енеїди" зачинателя нової української літератури, її класика Івана Петровича Котляревського. Якраз в "Енеїді" вперше зазвучала кримська тема - тема визвольних походів запорожського козацтва в Крим, називаються імена Петра Конашевича-Сагайдачного, Михайла Дорошенка. Принагідно згадується Крим у "Наталці Полтавці", в водевілі "Москаль чарівник". В першій половині ХІХ століття у творах П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки знайшла відгомін боротьба українського народу проти турецько-татарських ординців.
Тарас Шевченко, наслухавшись багато про Крим, іще навчаючись в Петербурзі в Академії мистецтв, а також на засланні, мріяв побувати в Криму. Діставши листа з Петербурга від Михайла Лазаревського від 2-го травня 1857 року, дізнався про звільнення з солдатчини, вирішив писати "Дневник". І ось у записі 13 червня 1857 року, тобто другого дня від започаткування "Дневника", читаємо про намір поета "Проехать через Крым, Харьков, Полтаву, Киев и Минск..." (курсив мій - О. Г.). Про бажання "хоч на старість подивитися що то таке та славна Чорноморія" писав він до Якова Кухаренка - українського письменника, який служив у Чорноморському козачому війську. Однак мрії поета не судилося здійснитись. Муза ж Кобзаря витала над Кримом.
Т. Шевченко в історичних поемах "Іван Підкова", "Гамалія" натхненно оспівав героїчні морські походи запорозьких козаків через Чорне море в Туреччину визволяти з неволі своїх побратимів.
Заслуга ж Т. Шевченка в тому, що з викривально засуджуючим пафосом виступив проти феодально-поміщицької дійсності, російського самодержавства з його політикою загарбницьких воєн. Знаходячись на засланні, він з болем пише у вірші "Мій боже милий, знову лихо" про початок війни між Росією - з одного боку, і з Туреччиною, Англією та Францією - з другого. Поет картає загарбницькі війни, гнівно викриває винуватців кривавого лиха для народу: "Кати вінчанні, мов пси голодні, за маслак гризуться знову", а через них "знову потекла мужицька кров!"
У повісті "Прогулка с удовольствием и не без морали" Т. Шевченко розкриває трагедію героїв Севастопольської оборони, вивівши образ матроса-інваліда українця Обеременка. За героїзм та каліцтво йому було призначено грошову винагороду. Та він зажадав передати її для викупу з кріпацтва рідної сестри. Шевченка вразив цей "великодушный поступок". Матрос "отдал все сестре, а себе ничего не оставил кроме сумы и костыля".
У ряді творів поет захоплено згадує героїв народних дум, які прославилися патріотичними подвигами в боротьбі з турецькими та кримськотатарськими ординцями - Самійла Кішку, Івана Коновченка, Олексія Поповича та інших. Твори Т. Шевченка про Крим відзначаються глибоким реалізмом та художньою викінченістю. Інтенсивно розроблялася тема Криму в українській літературі другої половини ХІХ століття. Провідну роль тепер зайняла драматургія в особі таких видатних майстрів, як М. Старицький, М. Кропивницький, Карпенко-Карий (І. Тобілевич). Відгомони про життя краю знаходимо у прозаїків І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, поетів Я. Щоголіва, С. Руданського, котрий, як відомо, 1861 року оселився в Ялті і до останніх днів життя (до 3-го травня 1873 р.) працював на посаді міського лікаря. Похоронений на міському кладовищі в Ялті.
Кримська тема збагатилася новими художніми відкриттями, яскравими образами, філософським і громадсько-політичним змістом в українській літературі ХХ століття, дякуючи творчим зусиллям видатних митців. Уже на початку віку з'явилися класичні поетичні твори про Крим Лесі Українки, цієї Жанни д'Арк світової поезії, як назвав її Максим Рильський. Сповнені високої поезії про красу кримської природи, роздумів про складність життя кримських татар твори Михайла Коцюбинського, що посів місце одного з найвидатніших прозаїків Європи.
Згодом з'явилася нова плеяда талановитих письменників, які віддали данину чудовому закуткові України. Власне до наших днів українська література не відриває свого зору від Криму. Починаючи з віршів, що з'являлися іще в 20-х роках, Павла Тичини, Миколи Зерова, Михайла Драй-Хмари, Максима Рильського, Володимира Сосюри простяглася дорога до широких епічних полотен Петра Панча, Зінаїди Тулуб, Юрія Яновського, і аж до романів, написаних в найближчі до нас часи Олеся Гончара та Павла Загребельного.
Цілком зрозуміло, що кожен з сучасних письменників Криму спирався на досвід своїх попередників, коли звертався до розробки кримської теми. Кожен вніс щось своє, індивідуалізоване. Читачеві допоможе певною мірою осягнути це наше видання. Дізнається читач і про нові твори письменників-кримчан. Хоч їх не так-то вже й багато. Причина - в складних обставинах несприятливих для літератури в умовах сьогодення, коли немає змоги друкуватись. Однак автори працюють не тільки в шухляду. Приємно читати їхні твори на сторінках столичних журналів, газет, а також в єдиному кримському часописі "Кримська світлиця".
Данило Андрійович Кононенко
Народився 1 січня 1942р. у с.Ребедайлівка Кам’янського району Черкаської області в родині колгоспника. Після закінчення школи – служба в арміі в Криму, навчання на філологічному факультеті Кримського державного інституту.
Організатор Товариства української мови в Криму, фундатор української газети “Кримська світлиця”, член ради національної спілки письменників України, голова Кримської республіканської організації Національної Спілки письменників України, заступник голови Кримського республіканського товариства “Україна - Світ”, член правління Всекримського товариства “Просвіта” імені Т.Шевченка, лауреат літературної премії імені С.Руданського, присуджено звання “Заслужений діяч мистецтв Автономної республіки Крим”.
У поетичному доробку:
1972р. - збірка “Джерело”,
1979р. - “На весняному березі”,
1982р. - “Квітучих соняхів оркестр”,
1989р. - “ З любові і добра”,
1995р. – “Ми виростали в повоєнні роки”,
більше 20 пісень разом з місцевими композиторами (“Земле моя кримська”, “Вік Україну люби”, “Село моє” та ін.), перекладач (російська, білоруська, кримсько-татарська, чуваська, угорська), публіцист.
Мотиви й образи лірики: любов до рідної землі, нетлінні почуття рідної крові, роздуми про рідну мову, животворні джерела людських почуттів, відголосся дитинства з війни, чари кримської природи, українці в Криму, кохання та втілення мрій тощо.
Кримська тема у творчості: образ Криму в романтичному ореолі (сонцелика, осяяна земля; картини та образи козаччини, подихи народних дум).
Олександр ГУБАР, професор, письменник