Українська поезія Криму.

Мета:

продовжити знайомство учнів з літературою рідного краю, творчістю відомих кримських поетів; розвивати уяву, естетичні смаки, навички виразного читання; виховувати любов до своєї малої Батьківщини і людей, які працюють і живуть на нашій рідній землі.

Тип уроку:

Ресурсне забезпечення: портрети, літературна карта Криму, вислови літературознавців про кримських письменників, фотоальбом «Крим» або малюнки дітей, тексти творів.

На дошці – вислови про поезію:

1. Є щасливо обдаровані натури, є щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ музикант – це українці.

П.Чайковський

2. Українська народна поезія найбагатша і найкрасивіша в Європі.

Л.Люкшин, Югославія

Епіграф до уроку: Здається, що кожна гілка дерева на Україні має свого поета і кожна стеблина трави на цих безмежних квітучих рівнинах відлунює піснею.

Тальві, США

1. Оголошення теми, мети, завдань уроку.

2. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

Слово вчителя

Райський куточок України, в якому є і ліси, і поля, і море, й гори та ріки – це наш неповторний Крим. Сьогодні ми познайомимося з його літераторами.

Звернення до епіграфа.

Знайомство з кримськими літераторами відбудеться у формі усного журналу. Але спочатку надамо слово екскурсоводу.

Учениця-екскурсовод. Погляньте на літературну карту нашого півострова. Тут позначено міста і села, де народилися, жили або зараз живуть та працюють письменники. Це Валентина Невінчана і Дмитро Черевичний, Данило Кононенко і Орест Корсовецький, Віктор Гуменюк і Валерій Тарасов, Михайло Тернявський і Олександр Кулик. Не можна не згадати й драматурга Леоніда Никоненка.

Учень продовжує розповідь під музичний супровід.

Кримська земля – це розлогі південні степи, розкішні зелені ліси, чарівне темно-синє плесо Чорного моря. Тут здавна переплелися шляхи історії, культури, літератури різних народів і епох. Кримська земля згадується ще в гомерівські часи. Відома вона була й авторові «Слова о полку Ігоревім». ЇЇ чарівна краса породила сповнені поетичності легенди, поеми, пісні. Максим Рильський назвав Крим «Садом над морем». В українських думах та історичних піснях народ розповідає про запорожців, які мужньо боролися проти турецьких і татарських загарбників.

У Криму жили, перебували чи працювали такі видатні письменники, як Степан Руданський і Леся Українка, Михайло Коцюбинський і Олександр Олесь, Павло Тичина і Максим Рильський, Володимир Сосюра і Олександр Гончар.

Сьогодні йтиметься про поетів, які живуть або жили й творили в Криму.

Учитель. Відкриває першу сторінку нашого поетичного щоденника Валентина Невінчана.

Учениця.

У своїх віршах поетеса з любов`ю говорить про Шевченка, Лесю Українку, Сосюру, Тичину. Їхні твори хвилювали й захоплювали її. А ще вона любила пісню, завжди була налаштована на пісенний лад. ЇЇ твори, за словами Любові Забашти, «самі просяться в пісні».

Учень. Народилася В. Невінчана 1 травня 1924 р. в селі Володарці Київської області. Батько займав скромну посаду службовця. Родина жила бідно. Вала була першою помічницею в сім`ї, добре вчилася, захоплювалася літературою, багато читала.

Незадовго до війни дівчина вступила на філологічний факультет Київського державного інституту ім. Т. Шевченка. Згодом – евакуація, тяжка дорога з біженцями на схід.

Студентське життя продовжувалось у Казахстані. Валя працює в госпіталі, читає свої вірші, сумує за коханим, який пішов на фронт. Через засніжені простори летять йому зворушені слова:

Бачу вії, снігом запорошені,

І шинель, не зовсім по плечу,

І до тебе, рідного, хорошого,

Через дальні обрії лечу

У 1945 р. Невінчана закінчила Київський університет. Працювала викладачем української мови та літератури в одній із шкіл Херсона, потім директором Херсонського, а пізніше Симферопольського будинків народної творчості. У 1964 році поетесу прийняли до спілки письменників України.

На той час вона вже була автором збірок поезій «Ластівка», «Голубі дорогі», «Тепло любові на віки».

4 березня на 1981 року В. Невінчана померла.

Учитель. Вірш, у якому звучать автобіографічні мотиви поетеса назвала «Спомин».

Учениця.

Я гімнастерки не носила зроду

І не була з солдатами в бою,

Засмучена, у час важкий відходу,

Лишила я володарку свою.

Взяла вербички гілочку вологу,

«Кобзар» і хліб у вузлику твердий

Та гривеника два, що на дорогу

Віддав мені сивенький дід Гордій.

На схід нас гнала лиховісна віхола:

Через воронки, стернями щодня.

Ішла тоді босоніж, а не їхала,

Замурзане, худеньке пташеня.

В далекому степу, біля Саратова,

Мене так зігрівала в люті дні

Мала пожовкла фотокартка братова,

Що десь згорів у фронтовом вогні.

З дівчатами ходили до шпиталю,

Пораненим здавала кров свою.

Вони ж казали: «Не журися, Валю,

Ми вернемо Володарку твою...»

Іх голосм в мені живуть і досі:

Вони ж мої вертали береги

І касками черкали воду з Росі,

Яка в бою давала їм снаги.

Не маю орденів я, ні медалі,

Але й моя кровиночка мала,

В прифронтовому віддана шпиталі,

Бійців аж до Берлина довела.

Відгомоніли фронтові дорого,

Та як травневі зблискують вогні,

На вулицю у свято Перемоги,

Не соромно виходити мені.

Учитель. По-своєму читає поетеса сторінки героїчної історії Криму. Свій погляд повертає вона до Севастополя, звертається до корабельного міста, яке пройшло через пекельні вогні воєн з іноземними загарбниками і своїм героїзмом здивувало увесь світ. Тут на захист Батьківщини піднімалися люди титанічної сили. Їх пам`ять навіки перейшла в бронзу. Захоплено і схвильовано лунає слово поетеси:

Учениця. Де здіймалися заграви,

В`ються стрічки з якорями.

Хто не знає тієї слави

За горами, за морями?!

Здрастуй, чайко білокрила,

Штормове кипуче море,

Капітани посивілі,

Кров`ю значені простори.

Де ж твої гарячі рани? –

Відболіли, віддиміли...

Лиш нескорені титани

На горі забронзовіли.

(«Севастополь»)

Учитель. Героїчне не раз з`являється у В.Невінчаної крізь призму трагізму. Ось гримить над пристанню Севастополя святковий салют. Лунає урочисто-хвилююче «Ура!» з парадуючих шеренг. Та якимось квилінням та сумом сповнюється душа:

Учениця. Парад на Графській пристані в Севастополі

Гримить над пристанню салют –

В півнеба спалахи рожеві.

Ніяк не віриться, що тут

Під бруком засіви крицеві...

...Над морем тут матрос вмирав,

Скосила куля безголоса...

Стара розколота гора

Навіки прийняла матроса...

А мати, мати? Хто вона?

Кого в колонах виглядає?

Чому у косах сивина?...

А про здоров`я хто спитає?...

Шеренги йдуть...Це чий онук

Іде з матросами в колоні?

І кроків стук, і серця стук...

І краплі сліз – морські, солоні...

Навкруг хвилююче «Ура»,

Мов грім, над площею лунає,

Де і сьогодні адмірал

Парад з постаменту приймає.

Учитель. Живучи в Криму, Валентина Невінчана полюбила казкову красу Чорного моря, що стало для неї голубою дорогою.

Учениця.