Василь Григорович Латанський

Народився 1938 р. у с. Луківка Катеринопільського району Черкаської області.

1960р. – 1965р. – навчання у Львівському державному університеті ім.. І.Франка.

З 1965р. працює учителем, директором школи у с. Пруди Совєтського району. Не одна сотня віршів В. Латанського побачили світ на сторінках газет, українських журналів. Дякуючи спонсорам, з'явилися його два поетичних збірники - "Ужинок" (1997), "Які очі - такий світ" (1998). З'являються часто його нові вірші для дітей і про дітей на сторінках "Кримської світлиці". Письменник звертається до публіцистики. У статтях він гаряче відстоює інтереси творчої інтелігенції, діячів культури української від шовіністичного паплюження та фальсифікацій. На сторінках „Кримської світлиці” часто з”являються добірки нових віршів поета, які засвідчують успішне зростання самобутнього поета. Успішно виступає письменник і в галузі публіцистики, осягаючи гострі проблеми сьогодення. Літературознавчою озброєністю, умінням аналізувати процеси літературного життя, зокрема в Криму, відзначаються його рецензії, оглядові статті.   Мотиви й образи лірики: щирість і задушевність людських стосунків, ліричний усміх, доля школи і доля дитини, порухи людської душі.

"ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ"

Питаю діда: чи було,

Щоб так на вулицях цвіло

І синьо-жовті прапори

Махали крилами згори?

І каже дід: "Таке було!

Тоді снігами замело

Стежки, дороги і хати,

Що ні проїхать, ні пройти.

То вісімнадцятий був рік.

Мороз нам руки пік і сік,

Та ми раділи: Україна

На волі квітла, мов калина.

Недовго квітла... Чужаки

їй обламали цвіт, гілки, А нас швиденько - на коліна.

Затихла мова солов'їна...

Та берегли ми до пори

Жовто-блакитні прапори,

Щоб наша ненька Україна

Довічно квітла, мов калина!"

"УКРАЇНА"

Знаєш ти,

Що таке

Україна?

Україна - це гай солов'їний,

Це твоя у садочку хата,

На пісні і казки багата.

Україна - це тато й ненька,

Це безсмертне

слово Шевченка,

Це божественно рідна мова,

Сонцесяйна і веселкова.

Україна - це волі голос,

Синє небо і спілий колос.

"ДО РІДНОЇ МОВИ"

Верни до мене, материнська мово

З далекого черкаського села,

Де чорнобривці квітнуть чорноброво

І стежечка на Тікич повела!

Нехай у серці заструмує слово,

Те, від якого мамине тепло.

Хай будить пам'ять пісня веселкова, -

Без неї нас на світі б не було!

Приходь до мене в радості і будні!

Молю, благаю в снах і наяву.

Верни! І проклени, коли забуду,

Чий син, з якого кореня живу!

КОСЯТЬ ТРАВИ ЦВІРКУНИ Як прийдуть до мене сни, Я не буду спати, Бо не сплять - цвір!-цвіркуни, Косять біля хати.

Від зорі і до зорі Косять трави, косять... Ну й завзяті косарі! Де ж кладуть покоси?

Чом нескошена трава Сохне біля хати? Може, й справді так бува, Розпитаю в тата.

ПІСЛЯ ДОЩУ Стоїть картопля мокра-мокра У пелехатому плащі. Сміється до капусти морква: "От і діждалися дощів".

Метляє хвостиком петрушка Аж за межу, де барбарис. А він шепоче їй на вушко: "Ще буде сонце. Не журись!"

КОШЕНЯТКО Спить на сонечку маленьке Біля киці, біля неньки, Як іде, не поспішає - Лапка лапку доганяє: - Няв-няв-няв!..

У ХАТІ СНІГ - В нашій хаті вже зима! - Хвалиться малий Хома. - Подивіться: пада сніг На дивани, на поріг... Я розсипав сніг по хаті, Що з млина привіз наш тато.

ЗАСТУДИВСЯ ЇЖАЧОК То приляже на бочок, То почне дрімати... Застудився їжачок А як лікувати?

Як узнати болячки: Може, грип? Чи нежить? Не пускають колючки Хворого обстежить.

ВМИРАЄ ШКОЛА Вмирає школа... Людоньки, вмирає! Куди ж поділись мудрі "лікарі"? В якому царстві, у якому краї Гризе, як наш учитель, сухарі? Вже котрий місяць скніє без зарплати, В холодних класах тішиться зима. Де палко дебатують депутати, А в школі навіть віника нема. Он зомліває з голоду дитина. Тих "лікарів" даремно вигляда. У них завжди є долари у скрині, А нас обсіли злидні і біда. Біда з бідою - от і край наш нині. Ми, хоч і бідні, все-таки панва. Та усміхнеться доленька Вкраїні! Рятуймо школу! Поки ще жива.

* * *

А Тікич плине собі, плине

У надвечір'я чарівне...

Уже я гість у цій долині,

Що не забула ще мене.

Іскряться хвилі прихололі,

Доріжки місячної гра...

І я шепочу: "Доле, доле,

Не дай забути отчий край!"

***

Аж спітніла наша мама -

Всіх частує галушками:

І мене, і мого брата,

Двох сестер, бабуню, тата,

Трьох онуків, двох сусідів,

Свого й татового діда...

А скажіть-но: скількох мама

Частувала галушками?

У ХАТІ СНІГ - В нашій хаті вже зима! - Хвалиться малий Хома. - Подивіться: пада сніг На дивани, на поріг... Я розсипав сніг по хаті, Що з млина привіз наш тато.

ЗАСТУДИВСЯ ЇЖАЧОК То приляже на бочок, То почне дрімати... Застудився їжачок А як лікувати?

Як узнати болячки: Може, грип? Чи нежить? Не пускають колючки Хворого обстежить.

ПЕРЕПОЛОХ

Казка-жарт

У страху великі очі. Народне прислів'я.

Вийшли в небо неозоре

Погуляти в жмурки зорі.

Цілі дні у сні та й в сні

Хай потішаться ясні!

А з Ведмідь-гори, з "Артека",

Через море навпростець

Чимчикує (путь далекий!)

Літній вечір-вечорець.

Ось у ліс забрався стиха.. .

Не було б отого лиха,

Не було б тоді біди,

Якби вдень забрів сюди!

Аніскільки, анітрохи

Не було б переполоху,

Якби страха не привів

Через поле, через рів!

Але хто йому указ?

В нього точний-точний час.

Знає, мудра голова,

І обов'язки, й права.

Хоч здається нам, до речі,

Ні при чім тут літній вечір.

Потерпіть і підождіте:

Розкажу про все як слід.

Ой, і сміху буде, діти!

Ох, тримайтесь за живіт!

В темнім лісі, між дерев,

Причаївся грізний лев.

Довгі вуса, хмурі брови...

Видно, лев зібравсь на лови.

Попадись такому в зуби

Недалеко і до згуби!

Хочеш - вір, хочеш - не вір:

Ро-зір-ве стра-шен-ний звір!!!

Вість погану на поляні

Лис наляканий прорік:

- Він як гляне - серце в'яне!

Як вогнем мене обпік!

Проказав цю новину

І - щосили дременув!

Тарарам такий зчинився,

Що нікому і не снився!

Виють, скиглять бідні звірі -

Аж мороз іде по шкірі!

І тікають - хто куди,

Тільки б далі від біди!

Вовк забрався на ялину:

- Ой, рятуйте,бо загину!

А борсук чкурнув на бук:

- Я б-боюсь ж-жахливих мук!

Геть від лютої напасті

Кабани біжать ікласті!

Чи від стресу, чи від страху

Дуба врізала комаха.

Олень ратиці на плеч

і -І гайда від колотнечі!

Навіть вуж, хоробрий вуж,

У Салгир повзе чимдуж!

А пітон, старий пітон,

Почухрав аж за кордон!

Схаменулася лисиця:

- Ну хіба таке годиться?!

На весь Крим ганьба,ганьба!

Страхопуди ми хіба!?

І повзучі, й неповзучі

-Всі, кого ще совість мучить,

Хто не радий і хто радий,

-На поляну, на нараду!

("Лев" не чув тієї мови

-Сни дивився кольорові).

Вмить зійшлися, ледь живі,

На траві, на мураві.

Стали думать і гадать,

Як страховисько прогнать?

В документі, у секретнім,

План розроблено конкретний.

І негайно, в той же час,

Вже й атака почалась.

Враз комар в одну хвилину,

Стриб! - страховиську на спину.

Залишилось тіль... тіль...тільки

Прив'язать його до гілки.

Комарисько павутину

Потихесеньку узяв

-Гостя швидко до соснини

Міцно нею прив'язав.

Тільки й чути скрізь:

• Урраа!

Прославляймо комара!

Завтра тут, перед сосною,

Зробим пам'ятник герою!

Хай і просіка стара

Носить ім'я комара!