Михайло Якович Тернавський

(1934-1998рр.)

Народився 11.08.1934р. у Полтаві.

1941-1944рр. - тяжке воєнне лихоліття, голод, втрати.

1962р. – 1968р. – навчання у Харківському інституті культури.

Активний учасник літературного життя. Працював директором клубу письменників у Полтаві, керівником літературного об’єднання при сімферопольській обласній газеті “Кримський комсомолець”. Творчий доробок складають збірки:

1967р. - “Відтінки”,

1976р. - “Сонячний годинник”,

1986р. - “За видноколом”,

1987р. - “Колоро” (мовою есперанто).

Михайло Тернавський - унікальне явище в українській літературі. Поет, перекладач.Твори українською, російською, польською, литовською мовами і мовою есперанто. Як поет-есперантист відомий далеко за межами України. Його твори публікувалися на сторінках газет, журналів Англії, Австрії, Бельгії, Болгарії, Бразилії, Естонії, Італії, Колумбії, Нідерландів, Польщі, Угорщини, Франції. Зарубіжна критика одностайно відносить М. Тернавського до ряду обдарованих майстрів-есперантистів, називає "аборигеном Парнаса". Мотиви й образи лірики: мудрість простих речей, порухи людської душі, природа -майстер краси, філософічна поміркованість, алегоричність сприйняття.

Кримська тема у творчості: Крим багатонаціональний, морська стихія, любов до рідної землі як високий рівень духовності.

* * * Якщо ти народився явором, Ти повинен завжди бути явором і повинен радіти з того, що ти - явір. І не варто навіть витрачати час на побивання, що ти не дуб чи не секвойя. І тим паче, не варто витрачати час на заздрість до птахів. Навіть до орланів, що мають розмах крил 2 і 2,5 метра. Ти явір і ти повинен радіти з того, що ти явір. Бо ти, як явір, маєш свої яворові радості.

* * * Приємно бачити, як багато дерев сходяться до залізничної колії - мов на забори чи на заняття які. Приємно бачити, як десь в долині гурт дерев зібрався біля якогось озерця. І боляче бачити раптом серед степу самітне дерево. Воно і красиве, і розкішне буває, але бачити однаково боляче.

* * * Де я живу, моря немає і чайок немає, я бачив чайок тільки в кіно і на малюнках. А в кіно і на малюнках чайки літають над морями, та, коли я опинився у селищі, яке розташоване біля моря, мені довелося побачити чайок, коли вони шукають корм на березі, коли вони шукають корм у дворищах рибалок - а то навіть вовтузяться на смітниках, як звичайна свійська птиця. Я не засуджую їх. Але дивно мені було спостерігати це. Я ж бо звик до того, що чайки літають над морями.

* * * Якби мені хто подарував такий бінокль, щоб я міг заглянути в нього і побачити - ген-ген, щастя уже запрягає воли, бо має їхати до мене. Якби мені хто подарував такий бінокль, щоб я міг заглянути в нього і побачити - ген-ген, щастя вже вмощується на возі, бо має їхати до мене. Якби мені хто подарував такий бінокль, щоб я міг заглянути в нього і побачити - ген-ген, щастя вже їде шляхом назустріч мені, назустріч мені. Прикро, звичайно, що в наш вік ракетних швидкостей щастя полюбляє найбільше воли, як засіб пересування. Але, одначе, якби мені хто подарував такий бінокль - було б дуже і дуже непогано.

* * * Шкода, що певний, що не можу стати явором над озером, а тим паче - самим озером. А то марив би стати озером, аби Ви, нахиляючись наді мною, пізнавали в мені себе.

* * * Коли на хвилі загойдалась чайка - я зворушивсь до сліз і засумував, що поряд нема тебе, якій би я показав.

Я уже прийшов до Вас,

але у Вас іще ніч.

Я стою біля Вашого порога

і чекаю,

коли день зійде.

Адже коли день зійде,

Ви підійдете до вікна

і побачите,

що я уже стою

біля Вашого порога.

Я стою біля Вашого порога,

але у двері не стукаю -

бо маєте іще віч, а вночі Ви, одначе,

мене не пізнаєте. Я стою і чекаю, коли день зійде.

***

Де я живу,

моря немає і чайок немає,

я бачив чайок

тільки в кіно і на малюнках.

А в кіно і на малюнках чайки

літають над морями.

Та, коли я опинився у селищі,

яке розташоване біля моря,

мені довелося побачити чайок,

коли вони шукають корм ва березі, '

коли вони шукають корм у дворищах рибалок - „

а то навіть вовтузяться на смітниках,

звичайна

птиця.

свійська

Я не засуджую їх.

Але дивно мені було спостерігати це.

Я ж бо звик до того,

що чайки

літають вад морями.

***

Якби мені хто подарував такий бінокль,

щоб я міг заглянути в нього і побачити -

ген-ген, щастя уже запрягає воли,

бо має їхати до мене.

Якби мені хто подарував такий бінокль,

щоб я міг заглянути в нього і побачити -

ген-ген, щастя вже вмощується на возі,

бо має їхати до мене.

Якби мені хто подарував такий бінокль,

щоб я міг заглянути в нього і побачити -

ген-ген, щастя вже їде шляхом

назустріч мені, назустріч мені.

Прикро, звичайно, що в ваш вік ракетних швидкостей

щастя полюбляє найбільше воли,

як засіб пересування.

Але, одначе,

якби мені хто подарував такий бінокль -

було б дуже і дуже непогано.

ПОЗА ЩАСТЯ

Я ще

не знайшов шлях до будинку Щастя,

але зате

я знайшов позу Щастя.

Це коли ти лежиш в такій позі -

у тебе кілька хвилин нічого не болить,

і ти можеш вигадувати, хто їде на Чумацькому

Возі, милуватися зорями,

яким довірено світло лить.

Або можеш пригадувати дні колишні ,

як ти малювати учився ва склі,

чи - як квітнуть навесні вишні,

як ти купався у теплому Полі.

Або згадати, як татко

з'явився на порозі -

це по війні.

О дивна мить.

Яке таки щастя, коли та лежиш в такій позі,

і кілька хвилин у тебе нічого ае болить.

Я не знайшов шлях до будинку Щастя,

але зате я винайшов позу Щастя.

***

Вечір. Я стою і дивлюся.

Кипарис стоїть і дивиться.

Я бачу, як хвилі моря

з радістю кидаються на берег, а потім знехотя

повертаються в море. Кипарис бачить, як хвилі моря

з радістю кидаються на берег, а потім знехотя

повертаються в море.

Я бачу: на березі лежить жінка –

гарна жінка, одна яа березі.

Кипарис бачить: на березі лежить жінка

-гарна жінка, одна на березі.

Я співчуваю кипарису,

мені жалко кипариса,

бо я можу підійти до неї, а він - ні, - думав я.

А поки я так думав, жінка встала

і підійшла до кипариса.

Я не знаю,

Я не знаю.

я не знаю,

чи кожен потрапляв у такі ситуації,