Дмитро Степанович Черевичний

(1924 – 1993рр.)

Народився 23.10.1924р. у с. Ободівка Тростянецького р-ну на Вінничині.

Колгоспна юність, комсомольське будівництво (Дніпродзержинськ, Донбас), вогнені дороги війни.

Увійшов в літературу у 1955р. як гуморист і фейлетоніст. У 1957р. переїхав до Криму. У творчому доробку:

1960р. – “Мій супутник”,

1963р. – “Душевний підхід”,

1963р. – “Пісні напровесні”,

1979р. – “Хліб на столі”,

1984р. – “Обрії”.

Переклади українською мовою з аварської, грузинської, російської, киргизької, туркменської.

Мотиви й образи лірики: дошкульний комізм і тонка сатира, гумористичний ракурс і проблема молоді; загальнолюдські вічні цінності, героїчна історія.

Кримська тема у творчості: образ героїчного Криму, будні кримських трудівників, Крим курортний.

   

* * * Ви чуєте наш голос земляки? Нема прекрасніш і щасливіш долі, Як берегти свій рідний край роздолля Землі, що нам заповіли батьки.

З краплин, струмків зростає плин ріки, А з колосків - яса безмежна поля. Хай так ввіллються праця й воля У міць Вітчизни, злет її стрімкий!

Щоб кожен міг сказать синам і внукам: "Я землю цю передаю вам в руки. Любіть її, як я любив, беріг..."

...З степів херсонських і борів поліських До вас, живих, говорять обеліски, З усіх країв, з усіх шляхів-доріг.   ДИВО

Розводить тісто мати у лоханці - Ми з печі поглядаєм і - мовчок. Ми знаємо: ніч промайне, а вранці Запахне хлібом та й на весь куток.

А мати вміла дати хлібу толк (Казали люди, дав бог хист Оксанці). Такого хліба скибочку, шматок Хто спробує, спасибі скаже мамці.

У тому хлібі жнивний запах поля І мрія матері про нашу долю, Про наше, хлібом щедре майбуття.

О, доле материнська, будь щаслива! ...Чаклує мати, творить мати диво. Ніч пахне хлібом, як саме життя.

* * * Яка ти є, якою ти грядеш, Людська Любове, кликана і жадана? Чи справді ти міраж, душі омана? Яким ти сонцем кожному зійдеш? Омріяна, оспівана, жадана, Якою ти приходиш до людей? Чи завжди ти цвітіння молоде? Чи завжди ти болюча в серці рана?

Чи скороплинна, як осінній день, І нестійка, непевна, випадкова, Немов туман, немов роса ранкова, -

Як тільки вранці сонечко зійде, Туман розвіється, роса спаде?.. То не любов. Любов не зна такого.   * * * Цвітуть сади. Цвітуть квітневі далі. Гуде бджолиним виром цвіту плин. Рожево-білі паруси мигдалю Пливуть по ріках голубих долин.

І навіть там, де владував полин, Земля раділа в чорних бур навалі, Молочні кужелі навили прялі Під вартою весняних тополин.

Причепурилася билина кожна, Весна іде всевладно, переможно І солов'їні пробує лади.

Заграло піднебесся в срібні труби, ...До сонця кожна квітка тягне губи. Цвітуть сади. Цвітуть, цвітуть сади.

ДОБРИЙ СИН (З народного)

- Діток маєте, підмогу? - Так, одного сина. - Ну і як він? - Та нічого, Золота дитина.

- Курить, може потягає Тютюнець, ледащо? - Ані крихти. - В карти грає? - І в руках не мав ще. - Відпуска, мабуть, борідку По новітній моді? - І не дума. - П'є горілку? - Молоко, та й годі.

- Може швендяє ночами, В гріх дівчат заводить? - Та ні, що ви?.. Господь з вами, З хати не виходить.

- Гарну маєте дитину, Не знаєте горя. Скільки ж років тому сину? - Три місяці скоро.

Женчику-бренчику,

Візьми мене.

Ніжка загоїться,

твій біль мине.

З пісні.

Блукає й досі десь поміж отав,

Поміж осель обшарпаних, убогих.

Моє дитинство голе, босоноге,

Де «женчик» Леонтовича літав.

З тим «женчиком», з тим «бренчиком» зростав

Мій світ у барвах неземних, казкових,

У віхолах квітневих пелюсткових

Іскрився дзвін примарливих октав.

...Моя вже осінь інеем заткалась

Та тільки й досі там, де починалась

Життя мого найперша борозна,

Чека мене мій добрий перелесник...

У тім краю, де ходять юні весни,

Блукає й досі і моя весна.

КОЛИ ДОЗРІВАЄ ВИНОГРАД

Стара легенда так розповідає,

Розказують і люди так старі:

Якшо удосвіт грона дозрівають,

Рум'яний відсвіт ніжної зорі

На ягоди прозорістю лягає.

А полудневе сонце угорі

На них наниже теплі янтарі,

Туманом синім вечір їх вкриває.

А грона ті, що зріють серед ночі,

Як українки-тавричанки очі.

...Легенді цій повірити я рад.

Та все ж, здається, зріє виноград.

Коли весільний настрій у дівчат.

Бо в кожній ягоді душа дівоча.

НА ПОРОЗІ ВЕСНИ

Ще Четирдаг в снігу, немов у ваті,

Під снігом ще Ангарський перевал,

Та ранньої весни гінці крилаті

Уже штурмують Перекопський перевал.

Ще день, ще два - і неба синь-провал

Прогляне сонце, і не всидиш в хаті,

Озветься жайвір у дзвінкім завзятті,

І вибухне зелений шквал.

...Виходить агроном в ранкове поле,

Невдовзі оживе тут все навколо,

Заграє праці пісня молода,

А поки що все дихає спокоєм,

І він, мов полководець перед боєм,

Стоїть, свої форпости огляда.

ВЕЧІРНІЙ СІМФЕРОПОЛЬ

Вечірні сутінки лягли на місто.

Дихнуло прохолодою із гір,

Вогнів заграло золоте намисто,

Озвавсь дитячим шумом кожен двір.

В Гагарінському парку, де Салгир

Сокоче, голоси дівочі, чисті.

На лавах пари мовчазні, врочисті .

Кохання найлюбіш під зором зір.

А там, у центрі, Пушкінська тече,

Бурхливо, гомінливо, гаряче,

І в скверах тісно від мрійливих пар.

Коротка мить вечірня до півночі,

І вулиці пустують неохоче:

П'є місто прохолоду, мов нектар.

***

Цвітуть сади. Цвітуть квітневі далі

Гуде бджолиним виром цвіту плин.

Рожево-білі паруси мигдалю

Пливуть по ріках голубих долин.

І навіть там, де владував полин,

Земля раділа в чорних бур навалі

Молочні кужелі навили прялі

Під вартою весняних тополин.

Причепурилася билина кожна,

Весна іде всевладно, переможно

І солов'їні пробує лади.

Заграло піднебесся в срібні труби.

...До сонця кожна квітка тягне губи.

Цвітуть сади. Цвітуть, цвітуть сади.

СОНЕТИ ПРО ЛЮБОВ

1

Я безтурботно усміхався сонцю,

Радів ростку і рясту навесні,

І раптом все потьмарилось мені,

Погасло враз безжурності віконце

У спалаху стосвітнім, осяйнім.

І не збагну я, дійсність це чи сон це,

Безтямно рвусь, кидаюся в циклон цей

І тону безнадійно в бистрині.

Чому, і сам не знаю, далебі.

Здаюся радо у полон тобі.

Моя Любове? Тільки ти одна

Здіймаєш нас на щастя п'єдестали.

Кидаєш на тортури у підвали.

Всевладна, всемогутня, всеземна.

2

Яка ти є, якою ти грядеш,

Людська Любове, кликала і ждала?

Чи справді ти міраж, душі омана?

Яким ти сонцем кожному зійдеш?

Омріяна, оспівана, жадана.

Якою ти приходиш до людей?

Чи завжди ти цвітіння молоде?

Чи завжди ти болюча в серці рана?

Ти скороплинна, як осінній день,

І нестійка, непевна, випадкова,

Немов туман, немов роса ранкова,

Як тільки вранці сонечко зійде,

Туман розвіється, роса спаде?..

То не любов. Любов не зна такого.

3

У кожного своя і неповторна.

Як доля, як незвідність життя,

Вона завжди, мов джерело буття,

З глибин душі струмує животворних.

А скільки сил, могутніх, непоборних,

Несе вона в собі, немов дитя!..

Любов завжди осяйність майбуття,

Любові спалах не бува потворним.

Не відаючи спокою, застою,

Вона несе відродження з собою

І не вмирає, оживає знов

В новій красі нестримного буяння.

Не знаючи старіння, прив'ядання,

Рушій і втіленая добра - Любов.

СВИНОПОДІБНІ

«Не вмієш жить, дурний, - мене повчають

Розумники, і кожен на свій лад.

-Та інші втричі більше пропивають.

Ніж ти надоїш із своїх балад.

Із муз усіх найвища муза - блат.

Поетів в вас до біса, а що мають? –

Загонорарять трояка і сяють,

Немов і справді богу кум і сват.

Ти не мале дитя, пора вже знати:

Ніхто не дасть, уміти треба взяти.

Хто музами жиє, той не жує...»

І відригне тваринно, смачно, сито

Точнісінько свиня біля корита,

Та від свині хоч користь людям є.

ТАК ЗВАНИЙ ДРУГ

Очима світить і не гладить- лиже,

І душу й серце мовби міг віддать,

А за словами (не скажу, що хижа)

Елементарна підлість вигляда.

Чи кров у нього в жилах, чи вода.

Чи, як то кажуть ще, болотна «жижа»...

І сажу, й дьоготь він навдивовижу,

Мов «аква дистилята» виклада.

І все пристойно в нього виглядає,

І хата в нього начебто не скраю.

Хоч меду й не шкодує він для слів,

Отрути ж не поскупиться додати.

О, ніж таких «відвертих» друзів мати,

То краше мать відвертих ворогів.

З МОЛОДИХ ТА РАННІЙ

Росло неначе із води воно,

Матуся видавала «на кіно».

Зчорнило йому душу всю «чорнило»

(«Чорнилом» називається вино).

Горілку гранчаками вже хиля,

Іде по вулиці - дрижить земля.

Останні соки з матері висмоктує

Патлате, бородате «немовля».

МОДНИЦЯ

Казала мати їй: «Тримайся моди,

Бо мода компенсує ґанджі вроди.

Будь незвичайною, не схожою на всіх.

Всім поступися моді на догоду».

«Я шик-модерн», - хвалилася вона.

Трималась моди, знала смак вина.

Хоча й за прізвищем вона Ворона,

Та всім завжди казала - Ворона.

ПРИЇЖДЖАЙТЕ В КРИМ

Хто не був ще у Криму,

Той, мабуть, не знає,

Що прекраснішого краю

На землі немає.

В Криму гори, море, пляж,

Процедури і масаж,

Сонце вищого гатунку,

Дикуни є і дикунки,

І тюлені, і моржі

Доморощені й чужі.

Крим - це Крим. Тому, мабуть.

Дивного нічого

В тому, що сюди ведуть

Всі шляхи й дороги.

Колись плентавсь в Крим по сіль

Лиш чумак, бувало,

Тепер їдуть звідусіль,

Хто за чим попало.

І в неділю, і у будень

Ідуть, їдуть, їдуть люди.

І руді, й чорняві, й русі,

І вусаті, і безвусі.

І «моторні», й «безмоторні»,

Сюди - білі, звідсі - чорні.

Лине люд багатоликий:

Санаторні їдуть, «дикі»

І командировочні

На зльоти настановочні.

І на різнії наради.

Задоволено і радо.

Поспішають на сезон,

Коли сонце смажить,

В цьому також є резон,

Рацзерно, як кажуть,

Видно, сонця благодать,

Пляжна обстановка

Всі проблеми розв'язать

Помагають ловко.

Бо в купальниках тісніш

Ділові контакти.

Чебуреки - не куліш,

Сонце - без антракту.

Іх девіз: на пляж - і ляж

В найзручнішій позі.

І уже той пляж не пляж

-Масовий симпозіум.

Дискутують-валить дим,

Облізають спини.

Але це ще ні, не Крим,

Навіть не пів-Криму.

Крим не тільки пляжний рай,

Моря даль чаїна,

Це і рисовий розмай

Півдня України.

Крим - здоров'я й диво-сад,

І троянд розливи, І янтарний виноград,

Хліборобні ниви,

Крим - і хімія, й руда,

Й трударі-герої,

Крим - і пісня молода

Слави трудової,

Крим-букет найкращих вин,

Не земля, а казка...

Приїжджайте в Крим і ви

Просимо, будь ласка!

МЕТАМОРФОЗИ ХОМИ

Не журився Хома

В Криму на курорті

І допився Хома

Днів за п'ять до шортів.

Веселився Хома,

Підпирав прилавки.

Залишився Хома

В самісіньких плавках.

І, якби не одна

Та, шо з диких, дама,

Вже ходив би Хома

В костюмі Адама.