2. Нормативізм в етиці. Що ж входить у загальнолюдський зміст моральності?

До елементів загальнолюдської моральності відносять:

По-перше, це прості норми моральності, основні правила всякого людського гуртожитку, вироблені людьми в результаті тисячоріч морального розвитку суспільства й властиві різним стратам людей. Це норми, необхідні для регулювання поводження людей у середовищі самих різних нашарувань. Вони виражають, зокрема, відносини батьків і дітей, старших і молодших, здорових і хворих, цінність материнства й т.п. Важко було б сказати, наприклад, який саме інтерес керує людиною, що виносить дитину з палаючого будинку, що запобігає, ризикуючи власним життям, катастрофі поїзда, катастрофі літака тощо. Жаль, співчуття, підтримка слабкого, великодушність, чуйність, правдивість, дружелюбність, увічливість, скромність й інші подібні моральні якості здавна цінуються у всілякому класовому середовищі, а облудність, віроломство, зрадництво, черствість, брутальність так чи інакше засуджуються. Прості, елементарні правила моральності становлять те загальне «тло» моральності, на якому відбувається спілкування людей, той «золотий фонд» моральної культури, без якого взагалі немислиме існування суспільства. Всі вони безпосередньо входять і в сучасну мораль. Прості норми моральності й справедливості, які при певних суспільних умовах спотворюються або безсоромно зневажаються, слід зробити нерушимими життєвими правилами як у відносинах між окремими особами, так і у відносинах між народами.

По-друге, до загальнолюдських елементів у моральності можна віднести деякі загальні психологічні форми морального переживання, гри пристрастей і почуттів. Фарба сорому, що заливає обличчя зганьбленої людини, звичайно ж має загальний психофізіологічний механізм у представників різних суспільних верств. Інша справа, через що ця фарба з'явиться на обличчі окремого індивіда, — представники різних верств нерідко соромляться різних провин. Таким чином, особливим виявляється насамперед соціокультурний зміст моральних норм, заборон, вимог, оцінок, почуттів і потреб. Різним у різних людей і страт може бути й сам лад відчування, рух симпатій і антипатій. Але психологічна форма (каяття совісті, відчуття сорому, провини, каяття й т.п.) цих внутрі-душевних рухів схожі — інакше люди не могли б уявляти собі чужий моральний досвід, не могли його розуміти й співпереживати.

По-третє, під загальнолюдським варто розуміти той позитивний внесок у моральний досвід людства, що та або інша спільнота через свою особливу мораль вносить в історії. Уявлення про гідність людини незалежне від соціального походження або певного положення чи статусу в суспільстві, про вихідну моральну рівність всіх людей, про необхідність гуманних взаємин у суспільстві, цінності колективізму й товариства, нетерпимість до насильства, гноблення, приниження — всі ці встановлення були найбільшим історичним завоюванням передових суспільств, у своїй боротьбі викувавши їх і проголосивши моральними. Як з маленьких струмочків утворюється могутня ріка, так і з окремих досягнень моралі прогресивних верств складається загальнолюдське в процесі розвитку історії, те загальнолюдське, котре бажане для будь-якого розвинутого суспільства.

Дбайливе відношення до тієї простої, але безцінної спадщини моральної культури людства, що йде своїми коріннями в глиб тисячоріч; усілякий розвиток морально-психологічних здатностей особистості до співпереживання, взаєморозумінню, вірній самооцінці й самоконтролю, до тонкості, чуйності думок і почуттів, за допомогою яких відтвориться моральний світ іншої людини; і, нарешті, той шляхетний, гуманний зміст норм, принципів, ідеалів творчого, гармонійного розвитку людини й справедливих соціальних відносин, реалізація яких становить завдання сучасної перебудови світу, - такі три складові частини, три вирішальні перспективи в розвитку загальнолюдського змісту моральності, яким належить майбутнє.

«Золоте правило моральної поведінки» – за Еріксоном, всі люди, включені в процес міжособистісної взаємодії, повинні керуватися його імперативним правилом: «Вчиняй стосовно іншого так, щоб це могло надати нові сили іншому і тобі». Традиційна формула закликала: «Стався до інших так, як ти хотів би, щоб інші відносилися до тебе». Змістовно це правило ізоморфне категоричному імперативові Канта і генетично походить від моральних максим класичної античної культури. “Золоте правило моралі” – це норма норм, яка вимагає взаємності.

Від того, що я вимушений вкрасти, чи збрехати, ні брехня, ні крадіжка не стають нормами. Кому довелось це вчинити, має покутувати, а не торжествувати. В СРСР домінували не норми, а настанови на екстремізм. І не помічали аномальності титанічних зусиль чи безперервності подвигів. І придумували умовного ворога народу. Зараз помітили важливість нормального виховання, людських почуттів тощо.

Сутнісні риси всяких норм: імперативність (категоричність не показова, а справжня); здатність до універсалізації (мають універсалізуючий потенціал, обов’язкові для всіх); ієрархічність.

Мотиви. Можна прекрасно знати норми, мати чудові принципи, але при цьому не ворухнути пальцем для їх практичного втілення в життя. Для реалізації потрібні реальні рушійні сили, які б сполучили вимоги свідомості зі світом конкретних людських дій і вчинків. Такі рушії – внутрішні, суб’єктивно значущі спонуки до дії – і називають мотивами (moteo – зрушую, штовхаю). Мотив – це внутрішня зацікавленість суб’єкта в певній дії. Це відповідь на питання – чому він її вчинив.

Моральна вартість самого вчинку далеко не завжди відповідає моральній вартості мотиву, який знаходиться в підвалинах дії. Поза моральна мотивація широко розроблялась Фрейдом, який підвів під мораль потужний фундамент сублімованих сексуальних комплексів. Для ХХ ст. це стало дуже нав’язливо. Можна керуватись дуже моральними мотивами, але коїти щось сумнівне, недоречне або й зовсім шкідливе: добрі наміри – шлях до пекла, “ведмежа послуга” тощо. Потреби., цілі, інтереси – база мотивації; оцінки – база свободи вибору.

Але що ж покласти в основу моральної оцінки людської дії – мотив чи результат? Мораль не може бути байдужою до власної гідності мотивів, на яких базуються вчинки. Зовнішня відповідність дій людини моральним вимогам ще ні про що не говорить. Адже при цьому можуть переслідуватися виключно поза моральні цілі і мотивація. Провина значно менше підлягає осуду при відсутності злих намірів, при наявності щиросердого каяття.

Західна модель поведінки світської культури ХХ ст. прагне вибудувати своєрідну етику і естетику “знизу”: прозаїчно-низьких, бездуховних мотивів. Чи не мудріше старе шляхетне правило етики – думати про людину так високо, як тільки це можливо за її поводженням. Соціальні функції моралі спираються перш за все на категорію обов’язку.

«Правда» і «кривда» в народній поетичній моралі повчальніші, ніж у життєвій аморфності. Правдиве і уявне в художньому творі завдяки умовності можуть досягати вищої гармонії. Людяність обов’язку Правди. Гуманізм у художній культурі недосяжний поза правдою.

Етикет неодмінно включає й естетичні вимоги. Без цього не існує морально-естетична культура поведінки, увічливості. Зручності та вади етикетної поведінки надто залежні від нормативної їх бази. Мода і етикет підлітково-юнацького віку (особливості їх естетики у «неформальної» молоді).

Класика – це еталонна норма в мистецтві. Це художній еталон-взірець. Але не є нормою для мистецтва – просте слідування взірцю. Ніцше суворо виступив супроти нормативної посередності людини. Нормативність сама по собі – смерть естетичного, художнього. Потрібна особлива «благодать». Звідки благодать натхнення? Звідки щастя свободи творчості? При всій жертовності…

Мораль – це цінності і норми (правила), що регулюють поводження людей. Перше коло розгляду моралі – це сфера цінностей (оцінок) і норм (правил). Однак не всякі оцінки і не всякі норми можна віднести до моралі. «Співак прекрасно виконав арію» - це оцінне висловлення, оцінка; а вимога: «Проїзд в автобусі варто оплачувати відразу, не чекаючи наступної зупинки» – це нормативне висловлення, правило. Але чи є ця оцінка і це правило моральними? Ми можемо припускати, що співак, арію якого ми прослухали з насолодою, - чудова людина, але неодмінного зв'язку тут немає: талановитий співак (чи художник, чи поет) може і не бути зразком чесноти. Так само і своєчасну оплату проїзду в автобусі без кондуктора можна оцінити як виконання чи правила зобов'язання, відповідно до якого транспортна компанія зобов'язується перевезти пасажира, а пасажир – оплатити проїзд. Але дисциплінованість і обов'язковість також не є проявом моральної досконалості.

Попередньо мораль можна визначити як систему норм і цінностей, що, у кінцевому рахунку, орієнтують людину на благо інших людей. Ці норми і цінності звернені до людини, і вони так улаштовані, що вимагають не тільки доброчесних і справедливих дій, але також, щоб ці дії були зроблені навмисно й у результаті вільного і безкорисливого рішення людини.

Розглянемо, приміром, правило «Варто допомагати слабким». Чи можна сказати, виходячи з його змісту, що воно моральне і що людина, його виконуюча, добра? Однозначно відповісти на запитання не можна. Один допомагає слабким, вважаючи, що виконує Божу заповідь, а все заповідане Богом треба виконувати хоча б для того, щоб врятуватися. Іншої допомагає слабким, бачачи в цьому виконання вимог визначеного авторитету (чи обличчя групи), що має до того ж владу відплачувати з вини і заслуг; третій допомагає демонстративно, у надії на схвалення навколишніх; четвертий допомагає в розрахунку на те, що в разі потреби допоможуть і йому; п'ятий допомагає, якщо світить сонце і на душі радісно, тобто по настрої; шостий робить допомога тому, що бачить у цьому вираження людяності, чемності і т.д. Отже, перед нами те саме правило й однакові по своєму зовнішньому прояві дії. Однак розходження в мотивах, по яких відбувається дія, що зовні відповідає визначеному стандарту, дає нам у даному випадку замість одного – кілька різних учинків. З філософської точки зору, учинок сам по собі, «по природі» не є моральним. Моральність визначається контекстом. Правда, у даному випадку можна сказати, що це правило приведене в згорнутому виді; припускає ж воно, що варто допомагати слабким, саме виявляючи турботу про їх, жертвуючи своїми інтересами. Але це — доповнення, що не стільки уточнює правило, скільки вказує на інше, більш загальне, у якому даний фундаментальний принцип моральної дії взагалі.

Вже перше в історії людства вчення про гармонійну людину — давньогрецька калокагатія — безпосередньо пов'язане з античними уявленнями про красу. Відповідно до цього будувалися і теорії про ідеал людини, а також і певні вимоги перед суспільством, які мали задовольнити можливість реалізації такого ідеалу.

Надмірність нормативізму розводить особистісні і соціофункціональні якості людини. Все менше нас хвилює – яка ти людина, все більше – а що ти можеш. На цьому виріс не лише культ фахівця, але й утилітаристська міра людини в цілому. Це умертвляє людське в людині, вбиває відношення як до мети і підносить відношення до іншого як засобу. Не саме гірше якщо хоча б – до загально продуктивного засобу. А не засобу до власного свавілля. Не набагато краща – «вишколена людяність», показовість людяності.

Парадокс кантівського обов’язку: сховати переслідуваного – обов’язок: видати його поліції – також. І ніякого вибору з його муками.

Малахов В.А. 15.01.1991, ІПК: Порок слов’янської культури у тому, що етико-юридичні засади вона ставить на друге місце, а на перше – благодійність як таку. Покровительство батьків держави чи паханів (у законі) вище від рівності гідних. Пізніше ставлення до Януковича підтвердило цю думку.