5. Марксистська етика — етап в розвитку етичної думки.
Мораль є формою духовно-практичного відношення до світу, вона є спосіб практичного усвідомлення суспільного буття. Ідеалізм же продемонстрував принципову нездатність зрозуміти своєрідність моралі як практично орієнтованого світогляду, а тим самим і свою непридатність для плідного узагальнення реальних етичних механізмів і для обгрунтованих нормативних висновків.
Марксистська етика є послідовно матеріалістичною. Вона повністю демістифікує моральність: ідеали, що функціонують в суспільстві, норми і чесноти розглядає як віддзеркалення дійсних міжлюдських (ціннісних) відносин, як вираз інтересів, як вимоги певних соціальних груп. Моральність не зводиться до чогось, що відокремилося від світу і претендує на абсолютність етичної ідеології. Навпаки, саме виникнення цих «дійсних», «вічних», «священних» заповідей і заборон пояснюється фактичною етичною розірванністю суспільства, є формою, що дозволяє пануючому класу нав'язувати трудящим свої моральні уявлення.
У найбільш загальному вигляді моральність можна охарактеризувати як обумовлену соціально-історичним буттям людини властивість її поведінки, як ті ціннісні значення, які зв'язують між собою (або, навпаки, роз'єднують) живих, конкретних індивідів.
Гранично загострюючи питання, К. Маркс і Ф. Енгельс виразили своєрідність матеріалістичного розуміння моралі таким чином: «Комуністи взагалі не проповідують ніякої моралі. Вони не висувають людям моральної вимоги: любіть один одного, не будьте егоїстами тощо; вони, навпаки, відмінно знають, що як егоїзм, так і самовідданість є при певних обставинах необхідна форма самоствердження індивідів». Ніяких моральних фетишів, а розгляд моралі як форми самоствердження, саморозвитку індивідів, як реальних міжлюдських зв'язків — у цьому полягає принципово новий підхід до моралі.
Марксистська етика є діалектичною. Із її точки зору кожен прояв моралі, будь-яка норма, чеснота і так далі, так само як і мораль у цілому, знаходиться в постійному русі — народжується, розвивається, вмирає, змінює якісні стани. Моралі взагалі, поза конкретно-історичним процесом, не існує. Навіть коли можна говорити про ті або інші загальні риси моральності як суспільного явища, люди мають справу з цими рисами, втіленими в конкретній моралі конкретних епох, класів і індивідів.
Сказане не означає виправдання морального плюралізму. Історизм не тотожний релятивізму. І річ не лише в тому, що однакові умови суспільного буття породжують загалом і в цілому однакову моральність. У розвитку моралі спостерігається спадкоємність, і при всій якісній своєрідності різних типів моралі її розвиток предстає як єдиний процес. Марксистська етика розуміє, таким чином, під моральністю історично змінні форми суспільного зв’язку між людьми. Вона тому наука не тільки про належне. У не меншому ступені вона є наукою про суще.
У розумінні завдань етики в немарксистській етичній думці спостерігається дві крайнощі: нормативна і позитивістськи-сцієнтистська. Це особливо характерно дли сучасних буржуазних теорій моралі. Нормативне розуміння виходить з того, що мета етики — виробляти норми поведінки, встановлювати межу між дозволеним і недозволеним. Позитивізм, навпаки, вважає, що етика повинна обмежуватися фіксацією і поясненням моральних фактів. Ці два підходи розглядають себе як взаємовиключні. Їх основний порок в тому, що кожен з них абсолютизує одну з особливостей, сторін етичного знання.
Якщо етика обмежується виробленням і формулюванням норм поведінки і цінностей, вона перестає бути наукою, перетворюється на повчальність, морализаторство. Позбавляючись у цьому випадку яких-небудь строгих критеріїв для розмежування добра я зла, вона може стати формою проповіді реакційних ідей (історія релігійного проповідування дає тому багато прикладів), способом маніпулювання етичною свідомістю мас. Якщо ж етика обмежується тільки поясненням фактів, то вона стає формально-об'єктивістською, позбавляється дієвості, виявляється нездібною впливати на етичні процеси. Вона виглядає у такому разі красивим непотрібом. Етика, що не допомагає людям ставати краще, чистіше, так само даремна, як і медицина, що не вміє лікувати.
Етика долає однобічності нормативізму і сцієнтизму. Вона нормативна, але її нормативність сприяє об'єктивному науковому аналізу. Вона наукова, але її науковість веде до обгрунтування певного етичного ідеалу. Таким чином, етика описує мораль, пояснює мораль і вивчає моральнісь. Відповідно цим трьом функціям вона підрозділяється на емпірично-описову, філософсько-теоретичну і нормативну частини.