4. Моральна позиція працівника і основні вимоги до себе. Структура моральної позиції керівника (дивись таблицю у наступній темі).

І. Організаційна статичність (відносна стабільність). Посада – не вексель на все життя, не належність до клубу посвячених (пріоритетного чи елітного прошарку, а перш за все – купа проблем, напруги відповідальності, але й можливість самореалізації). Позиційне прикриття (“щит”) – можливості маневрування між молотом і ковадлом.

ІІ. Сфера офіційних повноважень (організаційна статечність ) та їх цільової реалізації в межах позиційного маневрування як необхідності. Ділова вимогливість як “вище милосердя” заради суспільної й культурної продуктивності. Ефективність керівника – вміння поєднати зусилля та корінні інтереси всіх, згуртувати навколо загальної мети чи ідеї, інтегрувати всю систему управлінської взаємодії. Спрямовує зусилля сам або ж через свій “актив”, звертаючи увагу також і на чинники опору (внутрішня опозиція в колективі, психічний та моральний стан людей, гальма зверху, міра довіри, власний авторитет, реакція неформальних лідерів, усвідомлення можливих збитків чи інших негативних наслідків).

ІІІ. Сфера неофіційного впливу: особисті й ділові контакти, свобода позиційного маневрування. Усвідомлення себе лише у ролі виконавця директив “зверху”. Усвідомлення себе неформальним лідером, творцем обставин: оптимальних управлінських відносин на основі власної підприємливості, ініціативи, управлінських рішень, впливу на ініціативу “знизу”. Подолання своїх амбіцій, своєї обмеженості, самозаспокоєння, моральна влада над собою перш за все. Роль у загальному успіху. Людина на своєму або не на своєму місці (ковзання по поверхні всього і всіх, головні зусилля витрачаються на задоволення чекань зверху, звідти і вся мотивація до діяльності: і справа, і люди – лише засоби).

“Я-концепція” і її складові. Моральне обличчя фахівця включає загальні та специфічні риси індивідуальної поведінки й свідомості. Лише загальне – це відсутність обличчя або всі на одне лице. Головне в моральному обличчі – такт як частина професійної майстерності, здібності до самостійної орієнтації у поведінці, вибору засобів та ефективних методів у досягненні мети. Другий момент, передумова морального обличчя професійної етики, - це етикет – зовнішній регламент професійної культури (манера звертання, мова, ритуали і церемонії, стиль спілкування тощо).Негативні риси особи професіонала та їх моральні наслідки для суспільства. Головні вимоги до фахової етики. Громадянська позиція (сьогодні треба мужність бути громадянином).

Структура моральної позиції та “Я-концепції” працівника права. Гідність як потреба та здібність себе самого. Лінія поведінки, стратегія життя та лінія професійної реалізації майже співпадають. Не випадкова правоохоронці, особливо агентура, так не поважають тих, хто “зрадив” професії. Презумпція безневинності (не поспішати зі звинуваченнями) і справедливість. Екстремальні ситуації й мужність. Вимогливість до себе та інших. Міжособистісний рівень комунікації, взаємна довіра. Престиж професії, професійна честь і гордість. Професійна заздрість чи радість за колегу. Культура особистості. Вихователь, педагог, настановник, інтелігент, а не глухий функціонер: це особливо важливо у профілактиці злочинства.

Моральне обличчя фахівця-управлінця в сфері права. Совість і дисципліна. Якщо адміністративно-командний стиль керівництва не надто бажаний у звичайних сферах, то у силових організаціях – це вимога! Моральна культура керівництва й авторитет керівника. Негативні риси особи правників і їх моральні наслідки у суспільстві. Конформізм, безпринципність (відсутність громадянської позиції, підлість, здібність “підставляти” тощо), зазнайство (гординя, пиха, гоноровість), індиферентизм, профнепридатність чи значна недосконалість, Негідник у формі – це не оформлений негідник.