- •Вступ…………………………………………………………………………………. 4 розділ 1. Давність у цивільних правовідносинах як правова категорія…… 12
- •1.1. Історія інституту давності в цивільних правовідносинах…………………….... 12
- •Розділ 2. Позовна давність……………………………………………………….. 71
- •2.1. Сфера застосування норм про позовну давність…………………………………..71
- •Розділ 1. Давність у цивільних правовідносинах як правова категорія
- •1.1. Історія інституту давності в цивільних правовідносинах
- •1.2. Поняття та види давності в цивільних правовідносинах
- •1.2.1. Сутність і поняття позовної давності
- •1.2.2. Сутність і поняття набувальної давності
- •1.2.3. Сутність і поняття давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку
- •Висновки до розділу 1
- •Розділ 2. Позовна давність
- •2.1. Сфера застосування норм про позовну давність
- •2.2. Імперативність і диспозитивність у визначенні та застосуванні норм про позовну давність
- •2.3. Правові наслідки спливу позовної давності
- •Висновки до розділу 2
- •Розділ 3. Набувальна давність
- •3.1. Сфера застосування норм про набувальну давність
- •3.2. Умови набувальної давності
- •3.3. Виникнення права власності за набувальною давністю
- •Висновки до розділу 3
- •Розділ 4. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку
- •Сфера застосування норм про давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку
- •4.2. Тривалість та перебіг строків давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку
- •4.3. Правові наслідки спливу строків давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку
- •Висновки до розділу 4
- •Висновки
- •Список використаних джерел
Висновки до розділу 4
За змістом четвертого розділу роботи можна зробити певні висновки.
1. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку поширюється на вимоги про примусове виконання рішень про присудження та частини перетворювальних рішень, за якими на одну із сторін покладається обов’язок вчинити певну дію чи утриматися від її вчинення.
2. Давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку, як і позовна давність, має своїм безпосереднім предметом впливу один із елементів права на захист. Разом з тим, з її настанням право на захист не може бути реалізовано взагалі. Те ж саме має місце і зі спливом позовної давності. Передбачені законом матеріально-правові вимоги вилучені із сфери дії позовної давності для того, щоб цивільні права, з яких ці вимоги виникають, могли бути захищені в будь-який час. Встановлення для них часової межі у виді давності примусового виконання є непослідовним і невиправданим. З тих же міркувань, з яких на певні матеріально-правові вимоги не поширюється позовна давність, на них не повинна поширюватись і давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку.
Закон України „Про виконавче провадження” пропонується доповнити новою статтею, де передбачити перелік вимог, на які не поширюється давність примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку. Цей перелік вимог повинен співпадати з переліком вимог, на які не поширюється позовна давність.
3. Тривалість строків давності примусового виконання повинна залежати не від виду рішення, яке підлягає примусовому виконанню, а від виду матеріального цивільного права, що має бути примусово реалізоване. Пропоную тривалість строків давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку зрівняти із тривалістю загальної та спеціальних видів позовної давності. Таким чином, загальний строк давності примусового виконання повинен становити три роки, а спеціальні строки повинні відповідати строкам, встановленим у ст. 258 Цивільного кодексу України („Спеціальна позовна давність”).
4. В умовах, коли позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, подібне положення варто встановити і для застосування правових наслідків спливу строку давності примусового виконання. Правові наслідки спливу строку давності примусового виконання теж повинні застосовуватися лише за заявою боржника.
5. Більш обґрунтованим є встановлення можливості визнання поважними причин пропущення строків давності пред’явлення до примусового виконання будь-яких рішень про захист, що підлягають примусовому виконанню, а не лише тих, що передбачені у ст. 23 Закону України „Про виконавче провадження”.
6. Строк давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку треба не поновлювати, а на зразок із позовною давністю, визнавати причини його пропущення поважними і допускати рішення до примусового виконання.
7. Слід надати повноваження щодо визнання причин пропущення строків для пред’явлення виконавчих документів до виконання поважними Державній виконавчій службі України, в особі державних виконавців. Вони повинні мати право визнавати поважними причини пропущення строків давності примусового виконання добровільно невиконаного обов’язку щодо всіх рішень державних і недержавних органів, організацій чи осіб, які підлягають примусовому виконанню.