Домогосподарства виробники товарів та послуг

Домогосподарства можуть використовувати свої ресурси і самостійно виробляти товари та послуги. Залежно від його мети, таке виробництво у межах домогосподарств поділяють на ринкове і неринкове. У першому випадку домогосподарства постачають вироблені товари та послуги для продажу на ринку, у другому - використовують для власного споживання.

Виробництво товарів і послуг для продажу здійснюють некорпоративні підприємства, які перебувають у власності домогосподарств. Така організація процесу виробництва має низку вагомих переваг. Некорпоративні підприємства домогосподарств можуть гнучкіше реагувати на зміни попиту на ті чи інші товари і задовольняти потреби споживачів, швидше пристосовуватися до змін в умовах господарювання, оперативно приймати ефективні виробничі рішення.

Результати ринкового виробництва домогосподарств враховують в обчисленні валового внутрішнього продукту країни. Натомість абсолютної більшості неринкових виробничих операцій не додають до складу ВВП. Основними компонентами неринкової діяльності домогосподарств є робота в особистих підсобних господарствах та домашні послуги (приготування їжі, прибирання і дрібний ремонт житла, догляд за дітьми, хворими, інвалідами тощо).

Основними видами ринкової виробничої діяльності домогосподарств в Україні є ведення фермерського та особистого підсобного господарства, ремісництво (народні промисли), човниковий бізнес і дрібна роздрібна торгівля (ятки, крамнички), автотранспортні перевезення. За роки реформування економіки України масштаби ринкового виробництва домогосподарств суттєво зросли. Зокрема 2002 р. в домашніх господарствах вироблено приблизно три чверті усієї сільськогосподарської продукції. Загалом частка домогосподарств у новоствореній доданій вартості у сфері виробництва товарів зросла більш ніж удвічі й сягнула позначки 25%.

Значна частина ринкової виробничої діяльності домогосподарств в Україні припадає на неформальний сектор економіки. Сюди відносять частину обсягів продажу і перепродажу продукції сільського господарства та деяких інших товарів, будівельні й ремонтні роботи, автотранспортні перевезення, випадкові заробітки тощо.

Збільшення обсягу виробництва товарів і послуг у межах домогосподарств має об'єктивні передумови. Передовсім це дає змогу розширити коло учасників економічної діяльності та ефективніше використовувати людський капітал. Праця вдома дає змогу зекономити час на дорогу й уникнути витрат на транспорт, а також поєднати роботу з доглядом за дітьми. Очевидно, що останній з чинників особливо важливий для жінок, частка яких у робочій силі зростає.

Водночас бурхливий технологічний поступ істотно розширює можливості роботи вдома для представників багатьох професій. Завдяки персональним комп'ютерам та доступові до всесвітньої мережі Інтернет працювати вдома можуть тепер бухгалтери і дизайнери, конструктори та науковці.

3. Домогосподарства як споживачі благ та заощадники доходів Домогосподарства як споживачі товарів і послуг

Переважну частину коштів, отриманих від продажу ресурсів землі, капіталу, праці та підприємницького хисту, домогосподарства витрачають на споживання. У країнах із розвиненою економікою на споживчі видатки домогосподарств припадає часто до двох третин валового внутрішнього продукту. В Україні упродовж декількох останніх років ця частка становить близько 55%.

Усі споживчі видатки домогосподарств поділяють на три основні категорії: видатки на товари щоденного вжитку, видатки на товари тривалого користування, видатки на послуги. Товари щоденного вжитку - це споживчі товари зі сподіваним терміном використання до трьох років (продукти харчування, переважна частина одягу, канцтовари, пальне для автомобілів тощо). Товари тривалого користування – товари, сподіваний термін використання яких перевищує три роки (наприклад, телевізори, холодильники, меблі, легкові автомобілі). Видатки на послуги – це оплата житла та інших комунальних послуг, освітніх послуг, послуг транспорту тощо.

Перш ніж говорити про споживчі видатки домогосподарств в умовах перехідної економіки України, варто згадати про особливості їхнього споживання за адміністративно-командної системи. Найхарактернішою рисою цього періоду було існування постійного дефіциту багатьох видів товарів. Нинішньому поколінню важко уявити собі щоденне вистоювання в чергах за найнеобхіднішими товарами, очікування упродовж місяців і років на можливість придбати телевізор, холодильник, не кажучи вже про автомобіль. У ситуації, коли рішення про те, що, як і для кого виробляти ухвалювались не ринком через механізм взаємодії попиту на товари та їх пропозиції, а централізованими плановими органами, більшості споживчих товарів завжди бракувало.

Прикрою, але закономірною особливістю динаміки споживчих видатків домогосподарств на перехідному етапі розвитку національної економіки стало стрімке зростання частки на придбання продовольчих товарів. Сьогодні видатки сімейних господарств на харчування становлять приблизно дві третини їхнього використовуваного доходу (тобто доходу, зменшеного на величину особистих податків). Для порівняння, у країнах з розвиненою економікою ця частка не перевищує 15 - 20%.

В останні роки зросла частка видатків домогосподарств, що припадає на оплату послуг. Проте, на жаль, більшою мірою це пов'язано не з поліпшенням якості та асортименту послуг, а з помітним підвищенням цін і тарифів на комунальні послуги, які були непропорційно низькими за адміністративно-командної системи. Видатки на придбання товарів тривалого користування зменшилися порівняно з 1991 р. у декілька разів. Однак сьогодні, після відновлення 2000 р. економічного зростання, їх частка у споживчих видатках домогосподарств доволі динамічно зростає.