3. Нормативні і квазісімейні моделі сім'ї та шлюбу

Звичний і буденний термін «нормальна сім'я» - дуже умовний. Це сім'я, яка забезпечує необхідний мінімум потреб, добробут та соціальний захист членам сім'ї, створює умови для соціалізації дітей та досягнення ними психологічної зрілості.

1. Домінування в сім'ї. Як правило, психологи домінування пов'язують з прийняттям соціальної відповідальності за дії членів сім’ї: домінуючий член відповідає за успішність виконання спільного завдання і, крім того, несе відповідальність за збереження нормальних відносин між членами. З домінуванням пов'язують імпровізаційну активність та ініціацію дії.

Домінування одного з подружжя є необхідним, але недостатньою умовою стійкості сім'ї. Вагоме значення має задоволеність шлюбом за умови паритетних (рівноправних) відносин і спільного проведення дозвілля. Одним з важливих параметрів, сучасної сім'ї, є відповідальність, яку несе батько. Всі інші типи сімей, де це правило не виконується, потрапляють у розряд аномальних.

Відповідальність за своєю спрямованістю може бути:

• Зовнішньою і внутрішньою.

• Позитивною і негативною.

Зовнішня відповідальність, орієнтована на суспільство, в разі позитивної спрямованості означає причетність, участь, змагання; негативна - виступає у формі дискримінації, насильства.

Внутрішня відповідальність, орієнтована на себе. Позитивна відповідальність означає самовираження, готовність самостійно діяти, здійснювати вільний вибір і приймати обдумані рішення, спрямовані на активне перетворення навколишнього світу і розвиток моральних якостей, відповідати за їх наслідки не тільки перед суспільством, але і, перш за все, перед своєю совістю. Негативна відповідальність виступає у формі саморуйнування та деструкції.

Якщо людина не несе ніякої відповідальності, то в неї виникає відчуття самовідчуження, рятується від цього людина втечею в соціальну ідентифікацію. Якщо ж соціальна ідентифікація неуспішна, вона породжує соціальне відчуження, з якого є два виходи: знову «бігти» або змінити свій соціальний статус, або свої особистісні цінності. Якщо ж людина бере на себе певну відповідальність, то через творчу соціальну ідентифікацію (тотожність) людина приходить до справжньої єдності з самим собою та з іншими. Розуміння відповідальності частіше пов'язане з поведінковими проявами людини. Вважають, що ступінь особистої відповідальності залежить від здатності та можливості людини контролювати за вчинками, діями та їх результатом (надія на випадок, чудо знижує особисту відповідальність).

Про соціальну відповідальність прийнято говорити, маючи на увазі схильність особистості дотримуватися в своїй поведінці загальноприйнятих у даному суспільстві соціальних норм, виконувати рольові обов'язки та готовність дати звіт за свої дії. Ігнорування соціальних норм і нездатність знайти сенс життя послаблюють соціальну відповідальність.

Той чи інший член сім’ї може нести відповідальність за інших членів сім'ї (дружину/чоловіка, дітей). Роль лідера, глави сім'ї передбачає саме відповідальність за сім'ю в цілому: її сьогодення, минуле, майбутнє, діяльність, поведінку членів та їх наслідки для сім’ї, для найближчого соціального оточення. Отже, це завжди відповідальність за всю сім’ю, як за ціле.

2. Емоційно-психологічна близькість. Ставлення членів сім’ї один до одного можна описати таким параметром як емоційно-психологічна близькість, яка пов'язана з мотивом афіліації (приєднання).

Під афіліації (контактом, спілкуванням) мається на увазі повсякдення соціальна взаємодія. Зміст їх полягає в спілкуванні з іншими людьми (у тому числі з незнайомими або малознайомими), яке приносить задоволення, захоплює і збагачує обидві сторони.

Потреба в афіліації - це потреба заводити дружбу і відчувати прихильність, радіти іншим і жити разом з ними, співпрацювати й спілкуватися, любити. Хоча при цьому мотивація може бути не тільки позитивною (надія на встановлення хороших відносин, взаємодопомога тощо), але і негативною (використання людей, страх відкидання, самотність тощо).

Афіліація протилежна владі, тому що любов штовхає людину на вчинки, а страх влади примушує до таких дій, які людина не здійснювала б за своєю волею.

Психологи виділяють 3-и види відносин, у залежності від того, хто несе відповідальність за сім’ю: батько; матір; дитина, яка вже досягла дієздатного віку.

«Нормальною» сім'єю вважається сім'я, де відповідальність несе чоловік (батько). «Аномальною» сім'єю називають сім'ю, де чоловік не несе такої відповідальності. Якщо відповідальність не несе ніхто - це «псевдосім’я».

Хто домінує в родині?

У патріархальній сім'ї домінує батько. У матріархальній – мати. У дітоцентричній сім'ї реально (психологічно!) домінує дитина, точніше її потреби й примхи. У егалітарній сім'ї владні функції розподілені, але іноді такий розподіл є причиною для конфлікту, деякі психологи називають її конфліктною сім'єю.

Можна припустити, що максимально стабільною є сім'я, в якій суб'єкт відповідальності і влади одна і та ж особа, а члени сім'ї психологічно ближче до нього, ніж один до одного. Емоційна близькість чи віддаленість характеризують і відносини в тріаді «батько - мати - дитина»: дитина може бути «ближче» до матері, ніж до батька і навпаки, батьки можуть бути ближчими один до одного, ніж до дитини, всі можуть бути однаково близькі один до одного.

У кожній культурі надається різна значущість відносинам «влада-підпорядкування», емоційній близькості, відповідальності. Дослідники вважають, що індустріальній епосі більш характерний егалітарний варіант сім'ї, що зумовлює не тільки латентний (прихований) конфлікт, але і розпад сімейної структури. Це дозволяє американським соціологам говорити про крах сім'ї і народження нового варіанта людських відносин, що не мають нічого спільного не тільки з традиційної сім'єю, але і з сім'єю як такою.

У даний час у цивілізованому суспільстві все більше людей вважає за краще не вступати в шлюб на початку своїх відносин або й зовсім не вступати в шлюб, вони готові шукати альтернативні форми устрою сім’ї, істотно змінюється і ставлення до сім’ї. Така ситуація значною мірою змінює і соціокультурний характер феномену «молодь».

Класична фаза «молодості», як періоду між настанням статевої зрілості і повної соціально-економічної зрілості тепер змінилася. Молоді люди значно раніше досягають соціокультурної зрілості ніж економічну незалежність від батьків. З одного боку, вступ у трудове життя в молодих людей віддалився через подовження шкільної та університетської освіти. З іншого боку, сьогодні у досить ранньому віці надається пріоритет - діяти і споживати.

Постіндустріальне суспільство сприяє ранньому настанню повноліття - перш за все у сфері споживання, а також у соціальних і сексуальних відносинах та відстрочує появу економічної самостійності. Активна участь молоді у споживанні робить їх більш зрілими з соціокультурної точки зору, ніж це було у попередніх поколінь. У період вступу в шлюб молодь є готовою до життєвих експериментів, однак економічно обмеженою. Сучасна молодь є повністю або частково економічно залежними від батьків, однак ведуть себе незалежно від нормативних соціокультурній уявлень своїх батьків. Тому часто шлюбні відносини починаються поза рідним домом: батьківський будинок не підходить для експериментування, вони цього не допустять. Перед молоддю стоїть питання, як він буде жити за його стінами. Якщо в 60-і рр., більшість молоді «бігло» в РАГС (ранні шлюби), то з тих пір в молодіжному середовищі існує очікувальна позиція щодо вступу в шлюб та заведення сім'ї. Проблеми домінування, близькості, розподілу обов’язків та ін., що притаманні нормативному шлюбу є достатньо вагомими для сучасної молоді. Тому шлюб без реєстрації, співмешкання, самостійне самотнє життя та ін. є популярними альтернативами справжнього сімейного життя. Мабуть, це є можливістю для пізнання життя молодими людьми та полегшенням розриву сформованих відносин у разі невдачі.