2. Патріархальна сім'я та її трансформація

У примітивному, дописемному суспільстві, де немає сильної державної влади, батько може бути (a може і не бути) головою сім'ї. Держава, будь то монархія або тиранія, робить главу сім'ї опорою влади, формуючи в сім'ї мініатюру суспільних відносин. Члени сім'ї підкоряються батьку, як піддані монарху або диктатору і, далі, як всі люди - єдиному Богу, Отцю Небесному. Тріада - Батько-Правитель-Бог - основа патріархальної ідеології. З одного боку на батька (реального батька сім'ї) покладаються функції монарха в мініатюрі, з іншого - правителю, а далі й Богу, приписуються батьківські якості: поєднання строгості та справедливості, вміння розв'язати всі конфлікти «по-сімейному».

У вітчизняному релігійному світогляді коріння язичництва, «двовір'я» досить сильні. Можливо, тому православне християнство стало в боротьбі між двома язичницькими началами - жіночим і чоловічим – у бік чоловічого, що свідчило про «моральне» домінування чоловіка над дружиною та дітьми.

Слуги, челядь входять до поняття «домочадці», по відношенню до челяді вживається термін «сім'я». Статус одруженої людини вище, ніж статус самотньої. Найстрашніше покарання, для членів сім’ї - «від людей сміх і засудження», що свідчить про залежність сім'ї від соціального оточення, з одного боку, і прагнення зберегти родинні стосунки в таємниці. Покаранням виявляється «ганьба» як «людське презирство». Психоісторики відзначають і сімейні задоволення: задоволення від смачної їжі, від добре зробленої справи (речі), від «устрою в домі», куди «як у рай увійти», від пошани і поваги з боку сусідів і «людей знаних».

Обов'язок голови сім’ї - турбота про добробут у будинку й виховання членів сім’ї, у тому числі і духовне. Дружина зобов'язана займатися рукоділлям і знати всю домашню роботу, з тим, щоб учити, і контролювати слуг. Крім того, вона займається вихованням і навчанням дочок (навчання синів - обов'язок батька).

Усі рішення, пов'язані з «домашнім устроєм», чоловік і дружина повинні обговорювати щодня і наодинці. Шлюб - християнське таїнство. Дружина є регулятором емоційних стосунків у сім'ї, вона ж відповідає за сімейний благоустрій. «Домострой» радить дружині «чоловіку підкорятися», тобто вчиняти згідно з його бажаннями. В сімейних відносинах засуджуються всякі «неподобні справи: розпуста, лихослів'я, осуд, пліткарство, гнів, злопам'ятство ...».

Щодо виховання дітей, то у «Домострої» (літературна пам’ятка Древньої Русі ХVІ ст.) згадується: «Люблячи ж сина свого, збільшуй йому рани, і потім похвалишся ним». Проголошується реалізація принципу «биття укріплює свідомість». «Виховуй дитя в заборонах і ти знайдеш у ньому спокій і благословення, не посміхайся йому, граючи ...». Однак, любов до дітей в «Домострої» розглядається як почуття цілком природне, так само як і турбота про їх тілесне благополуччя, менш поширеною була турбота про духовний розвиток чад. За своїм становищем діти у сім'ї були ближче до слуг, ніж до батьків. Головний обов'язок дітей - любов до батьків, повний послух у дитинстві й юності та турбота про них у старості. Людина (дитина), яка насмілилася посягнути на життя батьків відлучається від церкви і прирікається на смертну кару.

Найбільш цікавим для розуміння слов’янського менталітету й характеру сімейних відносин, є той факт, що було прийняти завжди демонструвати сімейне благополуччя та суворо заборонялося розголошувати сімейні таємниці, тобто існувала подвійна мораль: «для себе» і «для людей».

У слов'ян, довгий час переважала велика патріархальна сім'я, яка об'єднувала родичів по прямій та боковій лініях. Кілька шлюбних пар спільно володіли майном і вели господарство. Серед сімей розрізнялися «батьківські» і «братні». Перші включали діда, синів, онуків, правнуків. Керував сім'єю «большак», найбільш зрілий, досвідчений, працездатний чоловік, влада якого поширювалася на всіх членів сім'ї. Його радницею була «большуха», старша жінка, яка вела домашнє господарство іноді вона мала реальну владу над чоловіками сім'ї. Положення решти жінок було зовсім незавидним (вдови навіть не наслідували майно чоловіка).

До к. XIX – п. XX ст. все сильніше укорінялася патріархальна сім’я.

Однак, різкі соціальні зміни призвели до занепаду патріархату. Авторитарна влада чоловіка пішла на спад. Соціологи визначають нинішнє сімейне верховенство як «виконання розпорядчих, регулюючих функцій, суттєвих для життєдіяльності сім'ї». У чиїх руках зосереджуються зараз «регулюючі функції»? Згідно з численними дослідженнями 80-х рр. XX ст., свого роду міністром сімейних фінансів у більшості випадків є жінка. Вона ж організовує сімейне споживання є головним педагогом і вихователем в сім'ї.

Типову радянську сім'ю можна розглядати як варіант моделі аномальної язичницької родини. У такій сім’ї чоловік і жінка борються за домінування. Перемога дістається більше сильному чоловіку - не стільки фізично, скільки психічно. Існують протистояння поколінь, придушення дітей та боротьба дітей з владою батьків. Аномальність цієї сім'ї в тому, що чоловік не несе відповідальності за сім'ю в цілому.

Домінування працюючої матері призводить до того, що діти гірше засвоюють цінності, норми і мораль суспільства. У дітей матерів-одиначок виникають великі проблеми в соціальній адаптації, виборі шлюбного партнера і вихованні дітей.

Раніше у сімейно-побутовій сфері домашніх обов’язків і в чоловіка і в жінки було предостатньо. Сьогодні ж чоловік має менше навантаження, іноді мінімальне. Н-д: Один молодий чоловік зізнався, що у нього є лише 2-а сімейних обов'язки, які він регулярно виконує: «вчасно приходити додому і ніколи не відмовлятися від усього того, що дружина приготувала». Жіноча праця в сім'ї як і раніше залишається об'ємною. Це вважається несправедливим, породжує образи. Розвиток західноєвропейської сім'ї пішло двома шляхами: а) феміністським шляхом боротьби за звільнення жінки та реалізацію її прав; б) шляхом «раціоналізації та індустріалізації» ведення домашнього господарства (використання побутових приладів і різноманітної домашньої техніки, масовий перехід на послуги пралень, хімчисток, введення в домашню їжу напівфабрикатів і т.д.). Розвиток української сім'ї відрізняється якоюсь подвійністю: з одного боку, прагнення до «справедливого» розподілу праці між чоловіком і дружиною при низькому рівні «технологізації» домашнього праці (мала кількість побутової техніки і її невисока якість). З іншого бажання жити «по-панськи» (дворянський варіант сімейних відносин) з тривалими бесідами за столом, вишуканістю речей, вільним дозвіллям у поєднанні з «селянським побутом» (6-метрова кухня, комунальні квартири, ручне прання, прибирання без допоміжних засобів та ін.).

Найпоширенішим способом організації домашньої праці стала дача. Можливостей для реалізації чоловічої сили там об'єктивно більше. Проте нерідко закінчується це не «подвійним», а «потрійним» навантаженням жінки: дім - робота - дача. Разом з тим психологічно спостерігається більше умиротворення і задоволеність жінок.

Зазначимо, що останнім часом у сучасній сім'ї відбулися зміни: зменшилися розміри сім'ї та кількість дітей в ній, зменшилася значимість старшого брата і сестри, стали менш диференційовані ролі різних членів сім'ї в цілому. У даний час, роль чоловіка у багатьох сім'ях зведена якщо не до нуля, то до мінімуму. З одного боку, він втратив колишній авторитет, з іншого - втративши патріархальну висоту й не доступність, він не став ближче до дітей. Не так уже й мало сімей, де батько – просто «чужий серед своїх». Однак, на думку психологів в пострадянській країні модель сім'ї має шанс змінитися. На зміну сім'ї, де всю відповідальність несе мати, може прийти інша сімейна структура, в якій за родину (благополуччя, соціальний захист) відповідає батько.