3.4. Рушники

Рушники з глибокої давнини служили символом духовної краси і моральних чеснот кожної людини і супроводжували наших предків від народження до смерті. Вони широко використовувалися для побутових і обрядових цілей: рушниками прикрашали ікони,

виставлені на покуті, з рушниками зустрічали гостей; на знак згоди на шлюб дівчина подавала сватам рушник; намітка — головний убір заміжньої жінки — також являла собою довгий, іноді до восьми метрів, рушник.

Мистецтво вишивки в Україні сягає аж до початку І тисячоліття. Першу школу вишивки відкрила в ХІ столітті сестра Володимира Мономаха Ганна. Широко розповсюджені деталі візерунка українських вишивок являють собою древні символи, значення яких не завжди зрозуміле нашим сучасникам. Дослідники стверджують, що в давнину рушник можна було читати, як книгу або пам’ятну записку.

5. Українська кухня

Українська національна кухня склалася на рубежі XVIII—XIX століть. До неї увійшли способи обробки продуктів, запозичені в різних народів, але в цілому кухня українців була оригінальною і цілком самобутньою. Серед кулінарних традицій світу українська користується заслуженою славою. В усьому світі відомі такі неповторні страви, як борщ і вареники.

Українці — землеробський народ із давніми традиціями. З незапам’ятних часів жито і пшениця були головними культурами, які вирощувалися в Україні. не дивно, що українці дуже шанували хліб. Хліб на столі вважався найбільшою святинею.

Хліб-сіль, подані гостеві на вишитому рушнику, були й залишаються вищим проявом гостинності нашого народу.

З хлібом пов’язано безліч звичаїв і повір’їв. наприклад, хліб дозволялося різати тільки у висячому положенні і тільки в напрямку до себе. якщо шматок хліба упав, його слід було підняти, поцілувати його і знову покласти на стіл. викинути шматок хліба вважалося святотатством. У цих звичаях виявлявся постійний острах голоду, який переслідував наших предків.

Суто українські начинки для вареників — вишні, сир, цибуля, вишкварки тощо. як начинку використовували також капусту, картоплю, гречану кашу, мак, варені і дроблені сухофрукти, а на Полтавщині — навіть варений горох, розтертий з калиною.

Вважалося, що вареники мають магічне значення. їх обов’язково готували в той день, коли в хазяйстві селянина телилася корова або ягнилася вівця. Це повинно було забезпечити тварині міцне здоров’я та плодючість.

Білий із рожевими прожилками — такий колір пропонував надати українському прапорові один німецький етнограф позаминулого століття, який стверджував, що українці люблять сало, як ведмеді мед. І цей учений, безумовно, мав рацію, тому що свинина, свиняча ковбаса і сало є найбільш розповсюдженою серед українців м’ясною їжею.

Ще в недалекому минулому вживання яловичини, дуже поширене в Росії, було в українців порівняно незначним. Це пояснюється тим, що корови високо цінувалися в Україні як джерело молока і молочних продуктів, а волів використовували як тяглову силу на сільськогосподарських роботах.

Борщ в Україні оточений справжнім культом, а його поїдання супроводжується цілим

ритуалом. Це видно навіть з величезного числа пов’язаних із борщем стійких висловів, що здавна увійшли в українську мову. Українець запросить вас до столу: «Сідайте борщувати»; запропонує втомленому товаришеві доробити розпочату справу: «Давай же доборщимо цей клапоть»; а в скривдженого неодмінно поцікавиться: «Чи я тобі межу переорав, чи я тобі в борщ начхав?». На Січі переперчений борщ використовували для випробування молодих козаків на стійкість і витримку.