3.1. Трипільці – пращури українців

Перші знахідки трипільської культури були виявлені київським археологом Вікентієм Хвойком у 1893 році поблизу села Трипілля (звідси і назва культури). 

Трипілля в історії України це першій хліб та перший метал, перші ремесла: гончарство, металургія, широкомасштабний видобуток мінеральної сировини (кремінь, мідна руда), початок використання тяглової сили тварин у господарстві, перша тканина, справжні міцні будинки та храми, нарешті початок військової справи. Тобто все те, що відповідає цивілізованому життю суспільства.

Трипільці вшановували велику Богиню-матір, до речі, шанувальники цього культу існують і зараз. У багатьох своїх віруваннях трипільці були і за глибиною і за змістом на рівні серйозних світових релігій. Інше питання – як це все розшифрувати і витягнути із тих малюнків на глечиках. В українській землі й досі лежать мільйони нерозкопаних пам’яток. Радянська влада, як і царська влада в 19 столітті, не могла допустити, щоб український народ мав у своїх історичних здобутках таку красномовну сторінку, як Трипільська культура.

Увага до трипільців не випадкова. Тому що це – перша яскрава хліборобська цивілізація, яка близька нам за ментальністю, в чомусь - і за культурою. І не складно побачити там своє коріння. Ясна річ, що трипільці у Європі не є найдавнішою та найвищою цивілізацією. Це одна з європейських цивілізацій свого часу, але у дечому вона своїх сусідів таки випередила. До речі, був час, коли Трипілля було частиною прадавньої єдиної Європи 6-7 тисяч років тому. І зараз, коли ми мріємо потрапити до Європи, можна пригадати, що ми вже там були і колись сусіди нам заздрили, як ми гарно живемо. 

3.2. Європейські традиції української культури

Перша сторінка «Апостола» Івана Федорова визначала географічне положення України — на межі між Заходом і Сходом, що неминуче ставило її в положення посередника в контактах між цими глибоко різними світами. Українська культура відчула на собі вплив як Заходу, так і Сходу, зумівши при цьому зберегти свою чарівну своєрідність. При цьому українці здавна віддавали перевагу Західній Європі, її цивілізаційним і культурним традиціям як найбільш відповідним їхнім насущним потребам і сподіванням. Античність, ренесанс, реформація, бароко, класицизм, романтизм — усі ці найяскравіші надбання європейського духу знайшли оригінальне втілення в історії української культури.

Характеру українців притаманні властиві всім європейцям волелюбність і відраза до будь-яких проявів тиранії та стадності, визнання недоторканності прав особи, захист її честі та гідності, відстоювання священного права своєї країни на волю та незалежність. Це

основоположні культурні традиції, які український народ зумів зберегти та пронести через століття поневолення та лихоліть.

3. Українська хата

Традиційне українське житло — хату — недарма порівнюють із сонцем, навколо якого обертається весь світ національних традицій і звичаїв. Її конструкція — справжній солом’яно­глиняний шедевр, що досяг досконалості за багато століть.

Українська хата має свої неповторні особливості. На відміну від двосхилого даху російської хати, покрівля хати-мазанки («дах») чотирисхила, як завжди робили ще наприкінці першого тисячоліття нашої ери в південних і західних слов’ян.

Якщо в Росії солом’яні дахи хат крилися «внатруску», то українські хати завжди покривали «снопками», тобто міцно зв’язаними пучками соломи.

Залежно від регіону й особливостей місцевого клімату матеріали для зведення стін хати використовувалися найрізноманітніші. Це могли бути дерен, земля або глина, змішані з рубленою соломою (волькові або саманні хати), або ж солома, очерет, лозняк або хмиз, обмазані глиною. Іноді стіни зводилися з колод, покладених у зруб.

Незважаючи на місцеві розходження, українські хати мали зазвичай однакове планування, і навіть домашнє начиння і предмети меблів розташовувалися в них подібним чином. Звичайна українська хата була «трикамерною», тобто складалася з трьох ізольованих одне від одного приміщень. У кутку розташовувалася «вариста піч».

У гуцулів така піч оздоблювалася розписаною керамічною плиткою, або «кахлями». Обов’язковими предметами меблів були ліжко, «полиця» (або «мисник») для посуду, стіл під іконами в «червоному куті» (на покуті), лави уздовж стін і «ослон» — пересувна лава уздовж столу.

Ікони на покуті прикрашалися засушеними квітами — чорнобривцями, волошками, гвоздиками, барвінком — і драпірувалися власноруч вишитими господинею полотняними рушниками.

Нині традиційні українські житла, властиві певним українським етнічним регіонам можна побачити в Музеї народної архітектури й побуту в с. Пирогово (поблизу Києва). Музей являє собою експозицію етнографічних районів країни під відкритим небом, що робить музей дуже привабливим для туристів із всіх куточків миру. Так за час свого існування на території музею Пирогово сконцентровано більше двох сотень різних будівель, які символізують свої регіони й історичні періоди країни.