7.2. Підтип Черепні. Надклас Безщелепні. Клас Круглороті.

Підтип Черепні або Хребетні. На відміну від безчерепних хребетні в процесі еволюції дали кілька груп тварин. Серед них і ссавці, до яких відноситься людина. Перше, що необхідно відмітити - це високу рухливість хребетних. Вони активно відшукують і захоплюють здобич і не менш активно тікають від ворогів. Вони можуть швидко змінювати місця існування в залежності від змін умов середовища.

Рис. 164. Схема будови хребетної тварини: 1 - хорда; 2 - спинний мозок; 3 - череп; 4 - головний мозок; 5 - рот; 6 - зяброві отвори; 7 - шлунок; 8 - кишечник; 9 - клоака; 10 - серце; 11 - печінка; 12 - підшлункова залоза; 13 - нирка; 14 - сечовий міхур; 15 - статеві залози.

Відповідно до цього змінюється і організація цих тварин (рис.164). Хорда замінюється більш рухливим та міцним хребтом, який складається з окремих хребців. З часом у хребетних формується щелепний апарат, який дозволив урізноманітнити їжу, вирішивши проблему живлення. Звичайно з підвищенням рівня організації з’являється серце, травні залози - печінка та підшлункова залоза.

Нервова система вдосконалюється. Формується головний мозок, який складається з окремих відділів. Органи чуття поступово ускладнюються і набувають високої чутливості. У зв‘язку з цим виникає окремий відділ скелету - мозкова частина черепа. Нервова трубка - спинний мозок - оточується захисним кістковим футляром. Залози внутрішньої секреції забезпечують гуморальну регуляцію функцій за допомогою гормонів.

Хребетні на довгому еволюційному шляху не залишилися в воді. Серед них велика кількість наземних форм - амфібії, рептилії, птахи та ссавці.

Безщелепні - перша найдавніша група хребетних. В першій половині Палеозою це була досить чисельна та різноманітна група. Більшість з них мала захисний кістковий панцир. З тих часів до наших днів дожили лише міксини та міноги, які існують зараз або як паразити, або напівпаразити. Цікаво, що ці сучасні круглороті невідомі у викопних рештках і з‘являються у середині Мезозою

Міксини. Це виключно морські тварини. Ззовні вони схожі на червів. Мешкають в помірних та субтропічних водах на мілководдях та на глибинах до 1 000 м.

Їх скелет утворений хордою. В головному відділі мозок захищає несуцільна хрящова капсула. Шкіра виділяє багато слизу, за допомогою якого міксина проникає в порожнини тіла жертви.

Рот оточують дві пари вусиків. Язик озброєний двома рядами зубів (рис.165). Кишечник не поділений на відділи.

Рис.165. Міксина. Тварина зав’язана у вузол, щоб мати кращу опору при вириванні м‘яса із жертви.

Кровоносна система має своєрідну будову. В доповнення до основного серця є ще три. Вони розташовані в голові, печінці та хвості і переганяють венозну кров, яка може застоюватися у великих порожнинах тіла.

Система газообміну теж має особливість. Непарний носовий отвір сполучається з глоткою. Вода засмоктується в навколозяброву порожнину і виходить через два зяброві отвори, які лежать по одному з кожного боку тіла. У деяких видів таких отворів може бути від 5 до 15.

Органи виділення - нирки.

Міксини майже сліпі і орієнтуються за допомогою дотику та нюху.

Запліднення зовнішнє і розвиток протікає без метаморфозу.

Міксини - нічні тварини. Полюють за поліхетами та іншими донними мешканцями. Можуть нападати на малорухливих або загиблих риб. Нападаючи на рибу, міксина прогризає отвір в тілі потужними зубами язика. Всередині тіла жертви вона вигризає всі нутрощі так. що від риби залишається лише шкірка. Цим вони приносять суттєву шкоду рибальству, нападаючи на риб в сітках.

Міноги. Ззовні ці тварини схожі на міксин (рис.166). Але вони мають один або два спинних плавця. Рот лійкоподібний і озброєний багатьма зубами. Зуби є і на язиці.

Рис.166. Тихоокеанська мінога.

В травній системі відсутній шлунок, але з‘являється особливий утвір - спіральний клапан. Він збільшує площу травлення та всмоктування перетравленої їжі.

Дихальна система складається з семи зябрових мішків з кожного боку тіла. Мішки відповідно з‘єднуються з середовищем через сім пар отворів.

Очі міног розвинуті нормально. Поблизу носового отвору розташоване третє, або тім‘яне око. Це око недорозвинене і є найдавнішим органом хордових. Воно здатне сприймати лише світло.

Розмноження протікає подібно до міксин. Цікаво, що при відкладанні та заплідненні ікри, а цей процес називається нерестом, самці будують гнізда. Вони викопують у гальці ямки і деякий час охороняють їх. Після нересту батьки гинуть. Запліднення зовнішнє, але розвиток відбувається через личинку. Личинка міног має окрему назву - піскорийка. Вона настільки відрізняється від дорослих тварин, що довгий час піскорийок розглядали як окрему групу.

Рис.167. Мінога, що напала на форель.

Живиться личинка органічними залишками в мулі та мікроскопічними організмами. Тобто - це донний фільтратор.

Міноги - мешканці як солоних, так і прісних водойм. Частина видів є паразитами або напівпаразитами, а частина вільноживучі.

Найкрупніша мінога - морська мінога - досягає 90 - 100 см і важе до 3 кг. Мешкає в Атлантичному океані. Найулюбленішою рибою міног є лососі, вугри, тріска. Цей паразит присмоктується до жертви і може протягом кількох днів знущатися з неї (рис. 167).

На Україні поширена українська мінога. Це непаразитичний вид. Личинок цієї міноги поїдають у великій кількості соми, щуки, окуні, головані та інші риби. Зустрічається близька до української угорська мінога. Це напівпаразит, який при можливості нападає на риб, а в інших ситуаціях поводить себе як вільноживуча тварина.