Глава 7. Тип Хордові.

На межі Докембрію та Палеозою поряд з бурхливою еволюцією безхребетних у первісних морях на мілководдях з‘являються інші тварини. Головним в будові цих тварин був не шкірно-м‘язевий мішок та його різні варіанти, а внутрішній скелет. На перших етапах еволюції такий внутрішній скелет був дуже просто побудований. Він являв собою продольний утвір з хряща, який отримав назву хорда (гр. chorde - струна). До хорди кріпилися м‘язи та “підвішувалися” внутрішні органи. Основною позитивною якістю хорди була можливість на­рощувати розміри тіла, що відіграло одну з вирішальних ролей в подальшій еволюції тварин.

Над хордою розташовувалася нервова трубка, яка згодом вкрилася захисним хрящем при розростання хорди. Безпосередньо під хордою пролягла травна трубка (рис.162).

Рис.162. План будови хордової тварини: 1 - хорда; 2 - нервова трубка; 3 - травна трубка; 4 - серце.

Порожнина тіла вторинна, тобто представлена целомом. Таким чином, хордові тварини вже на перших етапах своєї еволюції мали загальний для них план будови. Це три продоль­них, або осьових структури: нервова трубка, хорда і травна трубка. При подальшій ево­люції ці осьові структури лише вдосконалювалися. Хорда та м‘язи, що до неї кріпилися, утво­рили опорно-рухову систему. Травна трубка поділилася на відділи, сформувалися травні за­ло­зи, утворивши травну систему. Нервова трубка ускладнилася, поділилася на відділи з утворення центральної нервової системи та допоміжних нервових структур.

За кількістю видів хордові не чисельна група – всього 40 - 45 тис. Це складає приблизно 3 % від за­гальної кількості видів тварин. Але великі розміри та висока чисельність особин майже кож­ного виду надає перевагу у загальній біомасі. Цим визначається величезне значення хордових в біосфері Землі.

Хордові найбільш високоорганізовані тварини і є невід‘ємною складовою частиною ба­гатьох екосистем. Вони розповсюджені у всіх основних життєвих середовищах: водному, на­земному, грунтовому, повітряному.

Тип Хордові поділяють на два підтипи: підтип Безчерепні та підтип Черепні або Хребетні. Безче­репні включають лише один клас найпримітивніших хордових - Ланцетники.

Підтип Хребетні поділяються на два надкласи: Безщелепні та Щелепнороті.

Надклас Безщелепні включають клас Круглороті, а надклас Щелепнороті класи Хрящові риби, Кісткові риби, Земноводні або Амфібії, Плазуни або Рептилії, Птахи, Ссавці.

7.1. Ланцетники - найпримітивніші хордові.

Ланцетники є представниками єдиного класу в підтипі Безчерпних з такою ж назвою - Ланцетники. Це напівпрозорі тварини довжиною 5 - 8 см рибоподібної форми. Їх хвостовий плавець має форму гострого ланцету, звідки і назва тварини. Скоріш усього саме так виглядали первісні хордові в докембрійських морях. Мешкають ланцетники в солоних водах на глибині 10 - 30 м біля узбережжя. В Чорному морі зустрічається європейський ланцетник, в Японському - азіатський ланцетник. Всього їх відомо близько 30 видів.

Вперше ланцетник був описаний у 1774 році відомим російським зоологом П.С.Палласом. Але вчений відніс його до молюсків. Лише через 60 років встановили, що ланцетник відноситься до хордових.

Опорно-рухова система представлена хордою - суцільним хрящовим тяжем у верхній час­тині тулуба (рис.163). Тіло вкрито одним шаром клітин шкіри. М‘язева система розташована у вигляді поздовжніх м‘язевих стрічок. Ці стрічки поділені поперечними перегородками. Усього формується 50 - 80 м‘язевих сегментів. Сегменти розташовуються зправа та зліва по боках тіла.

Р ис.163. Поздовжній розріз ланцетника: 1 - рот із щупальцями; 2 - зяброві щілини глотки; 3 - навколозяброва порожнина; 4 - кишечник; 5 - статеві залози; 6 - нервова трубка; 7 - хорда; 8 - хвостовий плавець; 9 - отвір навколозябрової порожнини (атріопор).

Таким чином рухи ланцетника одноманітні. Хвостовий плавець допомагає підтримувати тіло деякий час у товщі води. Звичайно ланцетник більшу частину життя напівзанурений у пісок і переміщується лише вразі тривоги.

Початковий відділ травної системи використовується і як травний, і як дихальний тракт. Він починається передротовою лійкою, яка оточена щупальцями. В її глибині розташований рот, який переходить в глотку. Стінки глотки по боках мають близько 100 щілин. Щілини ведуть у спеціальну навколозяброву порожнину. Ця порожнина відкривається назовні отвором. Низ та верх глотки вкритий війчастими клітинами, які утворюють жолобки. Вода заганяється ротовим щупальцями до глотки, виходить через зяброві щілини в зяброву порожнину і через зябровий отвір назовні. Дрібні частки їжі скупчуються на дні жолобка, обкуту­ються слизом і надходять до кишечнику. Кишечник має просту будову і не поділяється на відділи.

Їжу ланцетникам складають мікроскопічні водорості, корененіжки, інфузорії, радіолярії тощо. Тобто ці найпримітивніші хордові є типовими фільтратами.

Кровоносна система замкнена. Серця немає, а його функцію виконує пульсуюча черевна кровоносна судина. Кров рухається по одному колу. Від черевної судини по артеріях вона направляється до зябер на газообмін, насичується киснем і стає артеріальною. Потім збирається в спинну судину і по капілярах надходить до всіх тканин. Після обміну речовин і завантаження вуглекислим газом по венах кров збирається у черевну судину і стає венозною. Венозна кров надходить до серця і потім її рух повторюється. Таким чином кров не потрапляє в порожнину тіла. Такий принцип кровообігу притаманний всім хордовим.

Газообмінна система складається з зябрових щілин глотки та навколозябрової порожнини.

Газообмін відбувається завдяки току води крізь зяброві щілини в навколозяброву порожнину, а з неї через спеціальний отвір назовні. Кровоносні капіляри густо пронизують стінки глотки, забезпечуючи надходження кисню до крові та виведення вуглекислого газу.

Нервова система дуже просто побудована і складається з нервової трубки і нервів, що від неї відгалужуються. Органи відчуття також примітивні. В порожнині нервової трубки розташовані світлочутливі клітини - очечки Гессе. В шкірі розкидані чутливі клітини. На передньому кінці тіла розташована нюхальна ямка, яка сприймає, як вважають, хімічні властивості води.

Розмноження і розвиток відбувається навесні, влітку або восени. В Чорному морі – з кінця травня до серпня. Самка відкладає ікру, з якої виходять личинки, які розвиваються близько трьох місяців. Живуть ланцетники від 1 до 4 років.

При сприятливих умовах популяції ланцетників досить чисельні. На них ведуть промисел і вживають в їжу. Ловлять їх з човнів, зачерпуючи пісок лопатою. Цей пісок просівають на ситі і відокремлюють тварин. М‘ясо ланцетника містить до 70% білку і 2% жиру. З них готують супи, а також смажать, в‘ялять.