4. Зв'язок психології з іншими науками.

Теоретико-методологічною основою психології є філософія. Без філософії психологія не могла б створювати власну методологію, робити необхідні теоретичні узагальнення. У той самий час філософія використовує результати психологічних досліджень при побудові наукової картини світу. Психологія тісно пов’язана з логікою. Логіка, як і психологія, вивчає людське мислення, тільки перша – його процесуальний, а друга – результативний аспекти.

Із суспільними науками (історією, економікою, соціологією, лінгвістикою, літературознавством, теорієюмистецтв, юридичними і політичними науками тощо) психологію поєднує те, що вони потребують даних про природу соціально-психологічних явищ, особливостей індивідуальної і групової поведінки людей, закономірностей формування навичок, ціннісних орієнтацій, міжособистісних стосунків тощо. В свою чергу, психологія досліджує функції, які виконує психіка у суспільних стосунках людини.

Природознавство (біологія, фізіологія, фізика, хімія та ін.) поглиблює уявлення про психіку, доводить вивчення її механізмів до фізіологічного, нейрофізіологічного, біохімічного рівнів.

Медичним наукам, зокрема, психіатрії, психологія може допомогти в діагностиці захворювань, розумінні “внутрішньої картини” хвороби. На основі медицини, педагогіки, психології виникли шкільна гігієна, медична психологія, нейропсихологія та ін. Знання психології сприяє спілкуванню лікаря з пацієнтом, пропаганді медичних знань.

Розвиток технічних наук має враховувати параметри реакцій людини на зовнішні подразники, характеристики сприймання, збереження і переробки нею різних форм інформації. Психологія має велике значення для розв’язання проблем інженерної психології, ергономіки, в підготовці працівників у системах керування та при розробці самих систем керування, для створення комп’ютерів, систем комунікації, засобів відображення інформації та ін.

Але найтісніший зв’язок психологія має з педагогікою.

Основні поняття і ключові слова: філософія, суспільні науки, природничі науки, медичні науки, технічні науки, педагогічні науки.

6 Значення психологічних знань у професійному та особистому житті людини.

Є багато шляхів пізнання світу, світу людей, світу конкретної людини. Серед цих шляхів є безпосередній, а також культурно обумовлені: міфологічний, художній, науковий, релігійний, практичний та ін. Кожен з культурно обумовлених шляхів існує у суспільноінституціоналізованих формах. Науковий шлях дослідження людини і світу спирається на інститут науки. Цей шлях є досить жорстко формалізованим, з чітко визначеними вимогами. Дослідник-науковець менш вільний у власній професійній пізнавальній діяльності, ніж дослідник-художник, але той шлях пізнання буття, яким і де він, має свої переваги. Ці переваги стосуються характеру отримуваного знання - обґрунтованого, логічно обумовленого.

Усі науки разом утворюють спільність, яка базується на застосуванні наукового методу для пізнання певної сфери дійсності. Відрізняються науки передусім за тією областю буття (сутнього), на яку вони спрямовані і яка дає предмет вивчення, а також за методом – тим різновидом наукового методу, який є найбільш спорідненим з досліджуваною реальністю.

Психологія - складне й багаторівневе наукове утворення, воно існує у науковій діяльності багатьох шкіл, між якими не завжди наявна згода відносно ключових питань.

Найперше, висхідне, традиційне, найбільш адекватне е назві і, зрештою, найпростіше визначення психології формулюється так: Психологія – це вчення про душу. Дійсно, у перекладі з давньогрецької «псюхе» - це душа, «логос» - слово, пізнання, наука. Це найбільш загальне визначення психології є базовим для створення інших визначень, певна частина яких конкретизує його, певна частина - заперечує. Оскільки існування душі не є наочним, таке визначення викликає невдоволення у певних представників сучасної психології, вони вважають, що традиційне визначення не є науковим. У пошуках наукового визначення психології дослідники вибудовують більш складні конструкції, наприклад: психологія - це наука про закономірності функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Це формулювання є більш подібним до наукового, проте має суттєві недоліки. По-перше, воно якесь «обірване»: не зовсім ясно, про чию життєдіяльність іде мова (мабуть, про життєдіяльність організму - але чи належить біологічний організм до предмету психології?). По-друге, якщо досліджується якась особлива форма життєдіяльності, то її особливість слід порівнювати з іншими («не особливими») формами того ж самого, тобто знаходити щось спільне у психічному і непсихічному. По-третє, психіка - це не лише форма життєдіяльності. Це цілий світ, який взаємодіє із тим - оточуючим - світом, що його вивчають природничі науки, але взаємодіє на засадах власної автономності як світу.

Особлива складність завдання дослідника-психолога полягає у тому, що об'єкт, який він вивчає і той інструмент вивчення, який він застосовує, в певному розумінні є одне й те саме. Психолог вивчає психіку за допомогою психіки. Зрештою, без застосування психіки не можуть відбуватися пізнавальні дії в жодній науці, але якщо представники природничих наук можуть звести суб'єктивний момент у знанні до припустимого мінімуму, то психологи від цього моменту вивільнятись не можуть і не повинні

. Психологію не можна вважати природничою наукою, хоча метод, завдяки якому вона отримала самостійність, запозичений нею саме з природничих наук. Не можна її вважати й соціальною наукою, хоча соціум не лежить поза її науковою увагою. Психологія існує на перетині природничих і соціальних наук, але має власне неповторне поле дослідження –психічну реальність (так само і людина не є ані суто біологічною, ані суто соціальною істотою, а являє собою передусім окремий світ - а сааме світ психічний).

Отож, особливості психології як науки обумовлені передусім особливостями психічної реальності. З того, що психічна реальність має особливий статус в людському житті, витікає й непересічне значення психологічних знань для людини. Кожна людина є світом і цей світ - психічний. Він має певні закономірності, що їх вивчає психологічна наука. Орієнтуватися в цьому світі - тобто в самому собі - не менш важливо, ніж орієнтуватися у світі зовнішньому. Людина і оточуючий світ – це дві безодні, пізнавати їх можна без кінця. Коли хтось гадає, що він знає себе досконально – це лише свідчення того, що ця людина зіткнулася із певними перешкодами у самопізнанні. Великий шар несвідомого, в якому зберігаються не тільки власні психічні таємниці людини, але й вселюдські, кожної миті може цю людину здивувати. Цей подив може бути приємним або неприємним.