Повноваження Верховної Ради України у галузі митної справи:

• Формування законодавчих основ функціонування митної системи;

• Визначення головних напрямів митної політики України;

• Встановлення розмірів податків та умов оподаткування;

• Встановлення спеціальних митних зон та митних режимів на території України;

• Перелік товарів експорт, імпорт та транзит яких заборонено через територію України;

• Встановлення розміру ставок акцизу на підакцизні товари.

Повноваження Кабінету Міністрів України у галузі митної справи:

• Забезпечує виконання законодавчих актів із питань митної справи;

• Забезпечує здійснення митної політики України;

• Спрямовує і координує роботу Держмитслужби України;

• Координує діяльність міністерств, державних комітетів і відомств України з питань митної справи;

• Вносить пропозиції на розгляд Верховної Ради України стосовно системи митних органів України;

• Встановлює розміри митних зборів і плати за митні процедури.

Регулювання митної справи в Україні неможливо без створення стабільної законодавчої та нормативної бази, уніфікації митного зако­нодавства відповідно до діючих у міжнародній практиці норм.

Законодавство України з питань митної справи має ряд недоліків, серед яких можна виділити такі, як: нестабільність та недостатній рівень систематизації (значна частина правових актів з питань організації та здійснення митного контролю розміщена поза Митним кодексом України; переважна кількість підзаконних актів видається іншими центральними органами виконавчої влади, і вони можуть бути використа­ними на власний розсуд).

4. Механізм міжнародного митного співробітництва

У митній справі Україна додержується загальновизнаних у міжнародній практиці систем класифікації та кодування товарів, митних режимів, митної статистики, інших загальноприйнятих у світових митних відносинах норм і стандартів, а також забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку. Загальновизнаними нормами у галузі митної справи є норми, прийняті Всесвітньою митною організацією (ВМО), а також іншими впливовими міжнародними організаціями – ООН, СОТ, що стосуються діяльності митних органів. Такі норми закріплюються у міжнародних конвенціях.

Приєднання до міжнародних конвенцій у галузі митної справи має на меті

• Спрощення та гармонізацію митних процедур;

• Прискорення митного контролю на кордоні;

• Надання взаємної допомоги митними адміністраціями тощо.

Міжнародне митне співробітництво держав може здійснюватися в різних міжнародно-правових формах та різних напрямах діяльності національних митних служб. Це залежить від рівня розвитку економіки держави, її політичного курсу, національного законодавства та інших чинників. Наприклад, міжнародне митне співробітництво може здійснюватися в рамках міжнародних організацій, регіональних інтеграційних угруповань, на двосторонньому рівні та ін.

Відповідно до міжнародних договорів митні органи України спільно з митними органами сусідніх держав можуть організовувати:

• створення спільних пунктів пропуску на митному кор­доні України;

• проведення спільного контролю у пунктах пропуску на митному кордоні;

• узгоджене застосування процедур митного контролю, митного оформлення та взаємне визнання документів, що ви­користовуються митними органами для здійснення митних Процедур;

• проведення спільних заходів, спрямованих на запобіган­ня контрабанді та порушенням митних правил;

• проведення інших спільних одноразових чи постійних заходів з питань, що відповідно до МКУ та інших актів законо­давства України належать до компетенції митних органів.

Митно-правові аспекти міжнародного співробітництва України з міжнародними організаціями та державами слід розгля­дати не як окремі, ізольовані від інших питань міжнародного економічного співробітництва, а в контексті загальних, стра­тегічних питань зовнішньополітичного та зовнішньоекономіч­ного курсів країни.

Діяльність, щодо створення міжнародних стандартів в мит­ній галузі розпочалася ще у другій половині XIX ст., коли було створено Міжнародний союз для опублікування митних та­рифів (Брюссель, 1890 р.), але найбільшого розвитку процес створення міжнародних організацій з митних питань набув вже після Другої світової війни на фоні загальних інтеграцій­них процесів у світовій економіці. До таких міжнародних уні­версальних організацій слід було б віднести Раду митного спів­робітництва (РМС) та Світову організацію торгівлі (СОТ).

Всесвітня митна організація (ВМО) у 1994 р. стала право наступницею РМС, заснованої Конвенцією від 15 грудня 1950 р. Нова назва Організації свідчить, що за час діяльності РМС перетворилася у справді глобальний міжурядовий інструмент. ВМО — єдина всесвітня незалежна міжурядова організація з митних питань, і на сьогодні її членами є 162 країни. ВМО виконує важливе завдання: обґрунтування та узгодження роз витку митних систем держав-членів. Важливою складовою цієї роботи є рекомендаційна уніфікація митного законодавства.

Історія ВМО розпочалася в 1947 р., коли 13 західноєвропей­ських країн у рамках Комітету Європейського Економічного Співробітництва домовилися заснувати робочу групу, яка б вивчала можливість створення митного союзу, що базувався б на принципах Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) (1947 р.), яка закріпила принципи, правові норми, правила ведення та державного регулювання взаємної торгівлі країн-учасниць. У 1948 р. робочою групою було засновано Еконо­мічний комітет та Митний комітет, який в подальшому перетворився на Раду митного співробітництва. Це відбулося в 1952 р., коли набрала чинності Конвенція про створення Ради митного співробітництва. Перша сесія Ради відбулася в Брю­сселі 26 січня 1953 р., на якій були присутні представники 17 європейських країн-засновників. З 1983 р. 26 січня святкується у всьому світі як Міжнародний день митника.

Всесвітня митна організація має такі функції.

1. Вивчення всіх питань стосовно митного співробітництва, якому договірні сторони погодилися сприяти згідно з основни­ми цілями Конвенції про РМС.

2. Вивчення технічних аспектів митних систем та пов'яза­них з ними економічних чинників, з метою запропонувати чле­нам Ради практичні засоби досягнення якомога вищого рівня узгодженості й одноманітності.

3. Підготовлення проектів конвенцій та поправок до кон­венцій, а також внесення рекомендацій щодо їх прийняття за­цікавленими членами.

4. Підготовка рекомендацій, що забезпечують однакове тлумачення та застосування конвенцій, які були укладені у ре­иультаті роботи Ради та конвенцій, що стосуються номенкла­тури для класифікації товарів у митних тарифах і оцінки то­варів у митних цілях, підготовлених Групою з вивчення можливостей створення Європейського митного союзу, а також здійснення з цією метою функцій, які йому можуть бути прямо надані цими конвенціями відповідно до їх положень.

б. Опрацювання рекомендацій з примирення, вирішення спорів з тлумачення та застосування конвенцій.

6. Забезпечення поширення інформації, що стосується мит­ного регулювання та процедур.

7. Співробітництво з іншими міжурядовими організаціями.

Діяльність ВМО має широке географічне представництво, що зумовило перехід до її роботи за регіональним принципом. Вона охоплює шість регіонів:

• Північна Африка, Близький та Середній Схід;

• Західна і Центральна Африка;

• Східна і Південна Африка;

• Далекий Схід, Австралія і Океанія;

• Північна, Південна, Центральна Америка та Кариби;

• Європа.

Україна разом з пострадянськими країнами-членами нале­жить до регіону Європи.

19 червня 1992 р. було прийнято Постанову Верховної Ради України "Про приєднання України до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва", згідно з якою Україна стала повноправним членом Організації.

Участь України у ВМО сприяє процесам уніфікації деяких питань внутрішніх митних процедур з чинними міжнародни­ми стандартами в цій галузі, впливає на розвиток міжнародно­го митного співробітництва з країнами-членами.

У рамках ГАТТ було проведено вісім раундів переговорів, наприкінці останнього Уругвайського раунду на конференції у Марракеші був підписаний Заключний акт, невід'ємною час­тиною якого була Угода про заснування Світової організації торгівлі (далі — Угода СОТ).

До тексту Угоди СОТ додаються Додатки, які є її невід'ємними частинами та становлять угоди та правові доку­менти, обов'язкові для всіх членів, наприклад: Угода про за­стосування ст. VII ГАТТ 1994 р. (Кодекс про митну вартість), Угода про застосування статті VI ГАТТ (Антидемпінговий ко­декс); Угода про правила визначення походження та ін. Тобто Угода СОТ складається з основного документа та 28 спеціаль­них правових документів з окремих питань, сформульованих під час проведення раундів торговельних переговорів в рамках ГАТТ.

СОТ — це повноцінна постійно діюча організація, рішення якої мають зобов'язальний характер абсолютно для всіх її членів і яка має свою інституціональну структуру (Конферен­ція міністрів, Генеральна рада і Секретаріат). Найвищий орган — Конференція міністрів — не постійний, скликається не рід­ше одного разу кожні два роки, складається з представників усіх членів Організації.

Основними функціями Світової організації торгівлі є такі:

• сприяння реалізації, застосуванню, функціонуванню та досягненню цілей Угоди СОТ та багатосторонніх торговельних угод, а також забезпечення реалізації, застосування та функ­ціонування багатосторонніх торговельних угод з обмеженою кількістю учасників;

• організація і проведення багатосторонніх торговельних переговорів;

• вирішення спорів і суперечок, які виникають при засто­суванні багатосторонніх договорів, укладених у рамках ГАТТ/ СОТ;

• керівництво застосуванням Механізму перегляду торго­вельної політики;

• координація діяльності з іншими міжнародними органі­заціями, залученими до процесів регулювання світової тор­гівлі.

В основу ГАТТ/СОТ, покладено принцип найбільшого спри­яння (ст. І ГАТТ), а також принцип національного режиму (ст. III ГАТТ). Принцип найбільшого сприяння означає: якщо країна-член надає іншій країні будь-який тариф або інші пере­ваги стосовно будь-якого товару, то вона повинна одразу ж і без­умовно надати такий режим аналогічним товарам інших країн. Тобто якщо одна країна погоджується в ході торговельних пе­реговорів з іншою країною зменшити мито на імпорт певного товару, наприклад на 5 %, то зменшення ставки мита повинно стосуватися всіх країн — членів СОТ. Таке зобов'язання сто­сується в тому числі й експорту. Зобов'язання щодо режиму найбільшого сприяння не обмежується тільки тарифами, воно стосується також:

• будь-яких зборів, пов'язаних з імпортом чи експортом;

• методу стягнення таких мит і зборів;

• правил та формальностей у зв'язку з імпортом та експор­том;

• внутрішніх податків і зборів на імпортні товари та за­конів, постанов і вимог, що впливають на їх продаж;

• застосування кількісних обмежень, де такі обмеження дозволяються.

• Однак є винятки з правила режиму найбільшого сприяння.

Принцип національного режиму, доповнюючи принцип ре­жим найбільшого сприяння, вимагає, щоб імпортний товар, який перетинає кордон після сплати мита та інших зборів, отри­мував режим не менш сприятливий відносно режиму, який отримують аналогічні товари, вироблені вітчизняними вироб­никами, тобто, щоб країни — члени СОТ надавали імпортним товарам такий самий режим, що й вітчизняним товарам.

Слід зазначити, що в правилах ГАТТ/СОТ є положення, які прямо стосуються митної справи, зокрема:

• про митно-тарифне регулювання;

• митну оцінку;

• антидемпінгові та компенсаційні мита;

• митні союзи та зони вільної торгівлі;

• збори та формальності, пов'язані з імпортом та експор­том;

• заборона імпорту та експорту;

• контингентування імпорту й експорту та ін.

Конференція Організації Об'єднаних Націй з питань тор­гівлі та розвитку — це постійний орган, який діє у рамках Генеральної Асамблеї ООН. Він розглядає питання щодо лібе­ралізації міжнародної торгівлі, митної співпраці, зокрема пи­тання скорочення та ліквідації митних та інших нетарифних бар'єрів у міжнародних економічних відносинах. До компе­тенції цієї організації входить розроблення принципів та полі­тики, що стосується міжнародної торгівлі, а також координа­ції національної митної політики держав. У її рамках було розроблено та введено Загальну систему преференцій у галузі міжнародної торгівлі на користь країнам, що розвиваються.

За час своєї діяльності Робоча група з митних пи­тань зробила великий внесок у розробку міжнародних митних конвенцій та інших міжнародних договорів. Конвенції, до яких Україна вже приєдналась:

• Міжнародна конвенція щодо безпечних контейнерів (02.12.72). "Митна конвенція, що стосується контейнерів 1972 р.";

• Конвенція про створення Ради Митного Співробітництва 1950 р.;

• Митна конвенція про перевезення вантажів із застосу­ванням книжки МДП 1959 і 1975 рр.;

• Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну до­помогу у відверненні, розслідуванні та припиненні правопору­шень митного законодавства (Найробська конвенція) від 9 чер­вня 1977 р.;

• Міжнародна конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах 1982 р.;

• Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів від 14 червня 1983 р. (зі змінами, внесе­ними протоколом від 24 червня 1986 р.);

• Конвенції про тимчасове ввезення (Стамбул, 1990 р.). Триває процес приєднання до Міжнародної конвенції щодо спрощення та гармонізації митних процедур (Конвенція Кіото) (01.01.73), оновленої у редакції 1999 р.

Митна справа є реальним індикатором, який характеризує рівень реальної готовності країн до інтеграції або свідчить про декларативність заяв країн щодо інтернаціоналізації господарського життя.

На кожному з інтеграційних етапів система митно-тарифного регулювання має свою специфіку застосування, але загальною закономірністю є те, що митні відносини стають домінантою інтеграційних процесів.

Еволюція інтеграційних процесів здійснюється у кілька етапів (форми інтеграції):

• Зона вільної торгівлі – група з двох чи більше митних територій, на яких мито та інші обмежувальні засоби регулювання торгівлі скасовуються відносно основної частини торгівлі між складовими територіями щодо товарів, які походять яз таких територій;

• Митний союз - відміна між країнами-учасницями національних митних тарифів з одночасним створенням загальної єдиної системи тарифного та нетарифного регулювання відносин щодо третіх країн;

• Спільний ринок – країни домовляються про свободу руху не тільки товарів та. Послуг, але й факторів виробництва (міграція робочої сили та капіталу);

• Економічний союз – нарівні із загальним митним тарифом, свободою руху товарів і факторів виробництва здійснюється координація макроекономічної політики з уніфікацією законодавства в ключових сферах економічної політики;

• Конфедеративний (політичний) союз – передача національними урядами більшої частини своїх функцій стосовно третіх країн наддержавним органам.