11.1.6. Вік кримінальної відповідальності

Ст. 22 КК визначає вік кримінальної відповідальності:

- кримінальної відповідальності підлягають особи, що досягли до вчинення злочину 16-ти років;

- особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальної відповідальності за:

1) умисне убивство;

2) посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронних органів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави;

3) умисне тяжке тілесне ушкодження;

4) умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження;

5) диверсію;

6) бандитизм;

7) терористичний акт;

8) захоплення заручників;

9) зґвалтування;

10) насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

11) крадіжку;

12) розбій;

13) грабіж;

14) вимагання;

15) умисне знищення або пошкодження майна;

16) пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;

17) угон або захоплення залізничного рухливого складу, повітряного, морського чи річкового судна;

18) незаконне заволодіння транспортними засобами;

19) хуліганство (якщо зроблено групою осіб; особою раніше засудженою за хуліганство; якщо вчинений опір представнику влади чи представнику громадськості, що виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, що намагалися припинити хуліганські дії; якщо особа застосовувала вогнепальну чи холодну зброю або інший предмет, спеціально пристосований чи заздалегідь виготовлений для нанесення тілесних ушкоджень).

11.1.7. Вина й її форми

Новий КК вперше дає визначення вини (ст. 23):

"Виною визнається психічне відношення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності".

Форми вини

умисел необережність

прямий	непрямий	самовпевненість	недбалість
1)особа усвідомлює суспільно небезпечний характер діяння; 2)передбачає суспільно небезпечний характер наслідків 3)бажає їх настання	1); особа усвідомлює суспільно небезпечний характер діяння 2)передбачає суспільно небезпечний характер наслідків; 3)не бажає їх настання, але свідомо допускає	1)передбачає суспільно небезпечний характер наслідків; 2) легковажно розраховує на їх відвернення	1)особа не передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків; 2) хоча повинна була і могла їх передбачити.

Рис. 11.2. “Форми вини”

11.1.8. Співучасть у злочині

Співучастю в злочині визнається навмисна спільна участь у вчиненні навмисного злочину.

Види співучасників:

1) виконавець – особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, цілком чи частково вчинило злочин;

2) організатор – особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням. Організатором також визнається особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, а також особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховання злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації;

3) підбурювач – особа, яка умовляннями, підкупом, погрозою, примусом чи іншим чином схилила до вчинення злочину;

4) посібник – особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяло вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, добуті злочинним шляхом, придбати або збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Не є співучастю не обіцяне заздалегідь приховування злочину, засобів і знарядь вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, добутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів (ці діяння карні за ст.202 і 406 КК). Не є співучастю обіцяне до завершення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки, склад іншого злочину.

Виконавець підлягає відповідальності за статтею КК, що передбачає вчинений ним злочин. Організатор, посібник, підбурювач підлягають відповідальності за співучасть і за тою статтею КК, що передбачає злочин, вчинений виконавцем. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їх задумом. Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його задумом.

11.1.9. Обставини, що виключають злочинність діяння

Розділ VІІІ КК називає обставини, що виключають злочинність діяння:

1) необхідна оборона (ст.36);

2) уявна оборона (ст.37);

3) крайня необхідність (ст.39);

4) затримання особи, що вчинила злочин (ст.38);

5) фізичний або психічний примус (ст.40);

6) виконання наказу або розпорядження (ст.41);

7) діяння, пов'язане з ризиком (ст.42);

8) виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.43).

Розглянемо необхідну оборону і крайню необхідність.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів, інтересів територіальної громади (громади) або інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного чи відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищено меж необхідної оборони.

Підставою необхідної оборони є суспільно небезпечне посягання, і якщо ця підстава відсутня, питання про необхідну оборону взагалі не може бути поставленим.

Основні ознаки необхідної оборони:

1) заподіяння шкоди тому, хто посягає;

2) своєчасність оборони;

3) мета оборони – захист від посягання;

4) неперевищення меж оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характеру і небезпеці посягання. Необережне перевищення меж необхідної оборони не карається, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі охоронюваним або законним правам цієї особи чи ін. особі, а також суспільним інтересам, інтересам територіальної громади (громади) чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна усунути іншими способами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Підстави крайньої необхідності – небезпека, що загрожує, яка може бути викликана:

1) злочинним посяганням людини;

2) нападом тварини;

3) джерелом підвищеної небезпеки;

4) стихійними силами природи і рядом інших причин.

Ознаки крайньої необхідності:

1) небезпека не може бути усунута ніяким іншим шляхом, іншими засобами, крім заподіяння шкоди за даних обставин;

2) це завжди єдиний засіб захисту від небезпеки;

3) при крайній необхідності шкода завжди заподіюється не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб;

4) при крайній необхідності відбувається зіткнення двох правоохоронних інтересів;

5) шкода, що заподіюється при крайній необхідності, повинна бути менше, ніж та шкода, що відвернена.