10.2.5. Відповідальність за порушення земельного законодавства

Громадяни та юридичні особи у разі порушення земельного законодавства несуть:

1. цивільну відповідальність;

2. адміністративну відповідальність;

3. кримінальну відповідальність.

Відповідальність настає за такі порушення:

• укладення угод з порушенням земельного законодавства;

• самовільне зайняття земельних ділянок;

• псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами;

• розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об’єктів, що негативно впливають на стан земель;

• невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;

• порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

• знищення межових знаків;

• приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри й кількість земельних ділянок;

• знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень;

• невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту;

• самовільне відхилення від проектів землеустрою;

• ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;

• порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.

10.3. Аграрне право

Аграрне право – порівняно нова галузь у системі права, яка об’єктивно сформувалась у 70-х рр. минулого століття внаслідок об’єднання в єдиний комплекс правових норм, які регулювали сус­пільні відносини в колгоспах, державних сільськогосподарських підприємствах, інших сільськогосподарських виробничих структу­рах.

У зв’язку з реалізацією земель­ної та аграрної реформ в Україні істотно розширилося та набуло якісно но­вого змісту аграрне законодавство, що становить нормативно-пра­вову базу аграрного права як галузі права. Проте, як і раніше, во­но акумулює законодавчі акти, що регулюють земельні, трудові, майнові, організаційні, управлінські та інші відносини різних аг­рарних суб’єктів

Аграрне право України – комплексна, інтегрована і спе­ціалізована галузь права; вона охоплює різні правові норми, які регу­люють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов’язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використан­ня земель сільськогосподарського призначення різними аграрними суб’єктами.

На відміну від земельного права, яке регулює правовий режим усіх категорій земель, у тому числі і земель сільськогосподарського призначення, аграрне право регулює правовий режим лише земель сільськогосподарського призначення.

Аграрне законодавство України визначає спеціалізацію майно­вого статусу сільськогосподарських виробничих та інших коопера­тивів, фермерських господарств, особистих селянських госпо­дарств.

Предмет аграрного права України можна визначити як сукупність комплексних, інтегрованих і спеціалізованих суспільних аграрних відносин, які за своїм змістом є земельними, трудовими, майновими, організаційно-управлінськими, а також соціальними; вони функціонують у процесі здійснення різними аграрними суб’єк­тами сільськогосподарської виробничої та пов’язаної з нею іншої ді­яльності.

До основних законів, що стосуються аграрного права, належать Закони України: „Про колективне сільськогосподарське підприємство” від 14 лютого 1992 р., „Про сільськогосподарську кооперацію” від 17 липня 1997 р., „Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 р., „Про особисте селянське господарство” від 15 травня 2003 р., „ Про особистості приватизації майна в агропромислового комплексі” від 10 липня 1996 р., „Про зерно та ринок зерна в Україні” від 4 липня 2002 р., „Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” в ред. від 15 травня 1992р. До джерел аграрного права належать також наступні підзаконні акти: Указ Президента „Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сільськогосподарському виробництві” від 10 листопада 1994 р. № 666/94, Указ Президента „Про основні напрямки розвитку агропромислового комплексу України” від 29 квітня 1998 р. № 389/98, Указ Президента „Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки” від 29 січня 2001 р., постанова Кабінету Міністрів України „Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку” від 17 листопада 1995 р. № 916, постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок використання коштів бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки та обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу” від 10 грудня 2003 р. № 1904 та ін., які мають нормативний характер і регулюють широке коло аграрних відносин та відіграють важливу роль у реалізації аграрної політики України.

Суб’єктами аграрного права є:

• державні органи, до компетенції яких належать регулювання сільського господарства в Україні;

• юридичні особи всіх форм власності. У сільському господарстві найпоширенішими є сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства, приватні підприємства, державні сільськогосподарські підприємства. Певну кількість земель сільськогосподарського призначення мають релігійні організації та об’єднання, які провадять підсобне сільське господарство.

• фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), що господарюють на землі, а також займаються виробництвом, переробкою, реалізацією сільськогосподарської продукції та обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників.

Усі суб’єкти аграрного господарювання використовують землі сільськогосподарського призначення та інші природні ресурси. Тому їх статус формується з урахуванням прав і обов’язків, притаманних виключно землевласникам та землекористувачам. Однак з урахуванням специфіки земель сільськогосподарського призначення, закон установлює крім загальних обов’язків землекористувачів, окремі обов’язки щодо використання сільськогосподарських угідь:

• забезпечення оптимального водного режиму ґрунтів. Власники земельних ділянок і землекористувачі повинні здійснювати захист земель від підтоплення, заболочування, висушування; мають право в установленому порядку провадити зрошувальні й осушувальні заходи, не допускаючи безгосподарного впливу води, засолення й заболочування земель, створюючи найбільш сприятливий режим ґрунтової вологи;

• забезпечення належного сольового режиму ґрунтів, для чого необхідно здійснювати захист земель від вторинного засолення. Кожна особа, яка використовує сільськогосподарські угіддя, зобов’язана боротися з підвищеною кислотністю ґрунтів, здійснюючи вапнування й інші землеробські заходи;

• забезпечення живильного режиму ґрунтів. Підвищення родючості ґрунтів є одним із головних обов’язків кожного власника та землекористувача, який стимулюється державою;

• забезпечення належного культурного-технічного стану ґрунтів, ведення боротьби із заростанням земель чагарником, дрібноліссям, бур’янистою рослинністю;

• забезпечення належної екологічної обстановки на земельній ділянці, не допускаючи її погіршення.

Усі повноваження власників землі та землекористувачів спрямовані не тільки на забезпечення їхніх інтересів і потреб, але й більшою мірою на підтримання і додержання правового режиму земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться в їхньому веденні.

Контрольні питання

20. Сформулюйте поняття екологічного права та охарактеризуйте законодавство про охорону навколишнього природного середовища.

21. Назвіть принципи охорони навколишнього середовища.

22. Визначить екологічні права та обов’язки громадян.

23. Що таке природокористування? Назвіть види природокористування.

24. Визначить основні права та обов’язки природокористувачів.

25. У чому полягає спеціальне природокористування?

26. Які об’єкти належать до природно-заповідного фонду?

27. Визначить поняття земельного права. Назвіть основні джерела земельного права.

28. Дайте поняття і назвіть види землекористування.

29. Охарактеризуйте види земель.

30. Хто може набувати право власності на землю?

31. Назвіть форми права власності на землю.

32. Як набуваються та реалізуються права власності на землю?

33. Що означає земельний сервітут?

34. Якими органами вирішуються земельні спори?

35. В яких випадках настає відповідальність за порушення земельного законодавства?

36. Визначить поняття та предмет аграрного права.

37. У чому полягає різниця між земельним та аграрним правом?

38. Хто може виступати суб’єктами аграрного права?

39. Назвіть обов’язки суб’єктів щодо використання сільськогосподарських угідь.

Рекомендована література

25. Земельний кодекс України: Закон України від 25 жовтня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 3-4.

26. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” (25 червня 1991 р.) // Инфодиск „Законодательство Украины”. Компьютерная библиотека „Правовые справочники Украины”.- 2004. – Октябрь.

27. Закон України “Про природно-заповідний фонд”(16 червня 1992 р.) // Відомості Верховної Ради України.- 1992.- № 34.

28. Аграрне право України: Підручник / За ред. О.О.Погрібного. – К.: Істина, 2004. – 448 с.

29. Дрожжина С.В., Тодоров И.Я. Основи государства и права.- Донецк: Центр подготовки абитуриентов, 2004. – 256 с.

30. Основи правознавства: Підручник для учнів 9-го класу загальноосв. навч. закладів / За заг. ред. В.С. Журавського. - К.: Юридична думка, 2004.- 440 с.

31. Основи правознавства України: Навчальний посібник. Видання четверте, доповнене та перероблене / Ківалов С.В., Музиченко П.П., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф. – Х.: «Одисей», 2004.- 368 с.

32. Правознавство: Навч.посіб. / За ред.Т.В.Варфаламеевої, В.П.Пастухова. – 2-ге вид., перероб. І доп. – К.: Знання-прес, 2004. – 436 с.

33. Правознавство: Підручник / Авт.кол.: Демський С.Е., Ковальський В.С., Колодій А.М. та інші; За ред.В.В. Копейчикова. – 7-е вид. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 736 с.