10.2.3. Поняття і види землекористування

Землекористування – це використання землі у визначеному законом порядку. Тобто, землекористувач користується ділянкою в обсязі і межах, наданих йому власником (оренди, сервітуту тощо).

Види права землекористування:

1. право постійного землекористування. Воно передбачає право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває в державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише державні і комунальні підприємства, устано­ви та організації;

2. право оренди земельної ділянки (тимчасове використання). Оренда землі – це за­сноване на договорі, тимчасове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орен­дарю для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Оренда землі може бути короткостроковою – не більше 5 років та довгостроковою – не більше 50 років;

3. право концесійного землекористування. Це землекористування засноване на договорі, те­рмінове платне володіння і користування земельною ділянкою з метою створення, поліпшення та (або) експлуатації об’єкта концесії. Концесію вправі надати тільки орган державної влади або орган місцевого самоврядування, у власності якого перебуває земля. Концесіонером виступає суб’єкт підприємницької діяльності. Обов’язкова умова концесії – це здійснення інвестицій концесіонером з метою задоволення суспільних потреб. Наприклад, у концесію можуть бути дані будівництво й експлуатація автобану, системи водопостачання тощо;

4. право земельного сервітуту. Це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлюються такі земельні сервітути:

• право проходу та проїзду на велосипеді;

• право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

• право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій тощо.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

1. добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

2. вилучення земельної ділянки у певних випадах;

3. використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

4. використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

5. систематична несплата земельного податку або орендної плати.

10.2.4. Порядок вирішення земельних спорів

В процесі землекористування можуть виникати спори з приводу володіння, користування та розпорядження землею. При вирішенні земельних спорів встановлені чіткі процесуальні гарантії сторін, їхні права і обов’язки, строки і інші умови, які передбаченні законним порядком розгляду земельних спорів.

Серед земельних спорів розрізняють:

1. спори, пов’язані з правом власності на земельні ділянки;

2. спори з відшкодування збитків, заподіяних забрудненням та іншим псуванням земель;

3. спори, що виникають у зв’язку із забудовою земельних діля­нок;

4. спори з приводу суміжного землекористування (межові спо­ри).

Якщо спір не може бути вирішений самими суб’єктами між якими він виник, то відповідно до ст.158 Земельного кодексу земельні спори можуть вирішуватися:

• судами;

• органами місцевого самоврядування;

• органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Для того, щоб визначити той орган, до якого слід звертатися із заявою про вирішення спору, необхідно з’ясувати його характер.

Судом вирішуються спори:

• з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Спори вирішуються місцевими судами за місцезнаходженням земельних ділянок;

• коли заявник не згоден з рішенням, яке виніс орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, або за бажанням заінтересованої особи, яка за законом має право відразу звернутися до суду.

Органами місцевого самоврядування вирішуються спори стосовно меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додер­жання ними правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішуються земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів або розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви. Вони розглядаються за участю зацікавлених сторін, які мають бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї зі сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Відсутність однієї із сторін при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

У рішенні органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органу місцевого самоврядування визначається порядок його вирішення. Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.

.