10.2.2. Право власності на землю

Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земельні ділянки – це земна поверхня з установленими межами та певним місцем розташування.

Згідно із Земельним кодексом України суб’єктами права влас­ності на землю є:

1. фізичні та юридичні особи – на землі приватної власності;

2. територіальні громади, які реалізують це право безпосеред­ньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності;

3. держава, яка реалізує це право через відповідні органи дер­жавної влади, на землі державної власності.

Згідно ст.78 Земельного кодексу власність на землю має такі форми:

• державну;

• комунальну;

• приватну.

Усі форми власності є рівноправними.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Держава набуває права власності на землю у разі:

• відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

• прийняття спадщини;

• передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

• конфіскації земельної ділянки.

Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в комунальну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду. Земельний кодекс визнав певну категорію земель, які перебувають виключно у державній власності і не можуть передаватися у комунальну і приватну власність. До них, зокрема, належать: землі автономної енергетики та космічної системи; землі оборони; землі під об’єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об’єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; інші землі, визначені законом.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під залізницями, автомобільними дорогами, об’єктами повітряного і трубопровідного транспорту; землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; землі лісового та водного фондів, крім випадків, визначених ЗКУ; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

Територіальні громади набувають права власності на землю у разі:

• передачі їм земель державної власності;

• примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

• прийняття спадщини;

• виникнення інших підстав, передбачених законом.

Земельним законодавством встановлено спеціальний правовий режим щодо умов набуття права приватної власності на земельні ділянки та здійснення громадянами правомочностей власника. Згідно Земельного кодексу суб’єктами права приватної власності на землю є громадяни та юридичні особи.

Громадяни України набувають права власності на земельну ділянку на підставі:

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

• прийняття спадщини;

• безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

• приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

• виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки лише у разі:

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

• викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

• прийняття спадщини.

Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

• внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

• прийняття спадщини;

• виникнення інших підстав, передбачених законом.

Іноземні юридичні особи можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, а також за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна.

Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом року.

Згідно з ЗКУ на період до 1 січня 2010 р. громадяни та юридичні особи можуть набувати права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів.