10.2. Земельне право

10.2.1. Загальна характеристика Земельного кодексу України

Земельне право – це галузь права, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального і ефективного використання земель. Земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Основним нормативно-правовим актом у цій галузі права є Земельний кодекс України. Земельний кодекс України (ЗКУ) прийнято 25 жовтня 2001 р. Кодекс містить 10 розділів, 37 глав, 212 статей.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються й іншими нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ.

Земельний кодекс регулює земельні відносини між громадянами, між юридичними особами, між державними органами і органами місцевого самоврядування.

Завданнями Земельного кодексу є регулювання відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорона прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

Кодекс визначає принципи земельного законодавства:

• поєднання особливостей використання землі як територі­ального базису, природного ресурсу та основного засобу ви­робництва;

• забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави;

• невтручання держави у здійснення громадянами, юридич­ними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

• забезпечення раціонального використання та охорони земель;

• забезпечення гарантій прав на землю;

• пріоритет екологічної безпеки.

Суб’єктами земельних відносин є фізичні та юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об’єктами земельних відносин є землі в межах території Украї­ни, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

За призначенням землі поділяються на такі категорії:

1. землі сільськогосподарського призначення, тобто надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності;

2. землі житлової та громадської забудови, тобто ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розмі­щення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування;

3. землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, тобто ділянки суші і водного простору з при­родними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреацій­ну та іншу цінність, яким надано статус території та об’єктів природно-заповідного фонду;

4. землі оздоровчого призначення, тобто землі, що мають при­родні лікувальні властивості, які можуть використовувати­ся для профілактики захворювань і лікування людей;

5. землі рекреаційного призначення – це землі, призначені для організованого масового відпочинку і туризму та прове­дення спортивних заходів: території будинків відпочинку, турбаз, парків, зелених зон навколо населених пунктів тощо;

6. землі історико-культурного призначення – це землі історико-культурних заповідників, архітектурних пам’яток, ме­моріальних кладовищ, історичних садиб, городищ, курганів тощо;

7. землі лісового фонду, тобто землі, вкриті лісом або надані для потреб лісового господарства;

8. землі водного фонду, тобто землі, зайняті морями, річками, озерами, водоймами, болотами, водогосподарськими спору­дами, а також землі, виділені по берегах водойм під прибе­режні захисні смуги;

9. землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, обо­рони та іншого призначення.

Віднесення земель до певної категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання. Зміна цільового призначення земель проводиться органа­ми виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або на­дання у користування, про вилучення (викуп) земель, про ство­рення об’єктів природоохоронного та історико-культурного при­значення.