7.6. Шлюбний договір

Шлюбний договір – угода осіб, що вступають до шлю­бу або перебувають у шлюбі, спрямована на врегулюван­ня їхніх майнових відносин.

Шлюбний договір може бути укладений (ст.92 СК України ):

• особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу;

• подружжям.

Сімейний кодекс містить ряд вимог до змісту і форми шлюбного договору.

Зміст шлюбного договору включає тільки майнові права й обов’язки подружжя одне до одного і щодо їхніх дітей, а саме:

1) правовий режим майна:

• майно, яке чоловік або жінка передають у спільне користування, на сімейні потреби; це ж стосується і майна, що було подароване подружжю у зв’язку із шлюбом;

• можливий розподіл майна у випадку розлучення;

• використання майна, що їм належить (одному з них) для забезпечення потреб їхніх дітей, інших родичів (батьків);

2) користування житлом (ст.98 СК України ):

• умови користування житлом, коли при укладенні шлюбу переселяться до житла, яке належить одному з подружжя або є їхньою спільною власністю, а також до житла родичів;

• оплата комунальних послуг;

• звільнення житла у випадку розірвання шлюбу (наприклад, виплата компенсації тощо);

3) право на утримання подружжя, незалежно від непрацездатності та матеріального стану (ст.99 СК України):

• надання допомоги один одному на умовах, зафіксованих у шлюбному договорі;

• умови, розмір, строки сплати аліментів.

Особисті відносини подружжя, а також особисті відносини батьків і дітей не можуть міститися у шлюбному договорі. Не припускається обмеження прав дитини, а також поставлення одного з подружжя у занадто невигідне матеріальне становище. Шлюбний договір складається в письмовій формі й засвідчуються нотаріально.

Якщо шлюбний договір укладений до реєстрації шлюбу, він набирає чинності в день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності в день його нотаріального посвідчення. Подружжя має право змінити умови шлюбного договору або взагалі відмовитися від договору (ст.100 СК України). Ці рішення подружжя мають бути нотаріально посвідчені. За вимогою одного з подруж­жя шлюбний договір може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним у судовому порядку.

7.7. Взаємні права і обов’язки батьків і дітей

Взаємні права й обов’язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей від цих батьків. Цей юридичний факт засвідчується записом в державних органах реєстрації актів цивільного стану і фіксується у свідоцтві про наро­дження дитини.

При здійсненні запису в книгах державних органів реєстрації актів цивільного стану й у виданому батькам свідоцтві про народження вказується, хто є батьком і матір’ю дитини. За довідкою медичної установи мати записується як у тому випадку, коли вона сама реєструє народження дитини, так і тоді, коли сама вона не може прийти, а народження реєструється за заявою інших осіб. Якщо дитина народилася від осіб, що перебувають у шлюбі, а також народилася протягом 10 місяців з моменту розірвання шлюбу або шлюб визнаний недійсним, батьком дитини визначається чоловік (колишній чоловік) матері, якщо не доведено інше. Батьківство чоловіка матері дитини засвідчується записом про їхній шлюб.

Якщо шлюб не був зареєстрований, становище ускладнюється. У випадку народження дитини в батьків, що не перебувають у шлюбі, і при відсутності спільної заяви батьків чи заяви батька, батьківство встановлюється в судовому порядку за заявою одного з батьків, опікуна (піклувальника) дитини чи за заявою особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також за заявою самої дитини за досягненням повноліття. При цьому суд бере до уваги будь-які докази, що з вірогідністю підтверджують походження дитини від конкретної особи.

Батьки мають рівні права і обов’язки щодо своїх дітей. Закон регулює:

1. особисті немайнові права і обов’язки батьків та дітей;

2. права батьків та дітей на майно;

3. обов’язок батьків утримувати дітей;

4. обов’язок дітей утримувати батьків.

Батьки зобов’язані забрати дитину з пологового будинку чи іншої установи охорони здоров’я, визначити їй ім’я (по батькові та прізвище визначається по імені батька і прізвищу батьків або одного з батьків) і зареєструвати у відповідному ОРАЦС.

Батьки мають право на:

• особисте виховання дитини, залучення до вихован­ня дитини інших осіб, передачу її на виховання фі­зичним і юридичним особам, вибір форм і методів виховання, які не суперечать закону і моралі;

• безперешкодне спілкування з дітьми;

• самозахист своєї дитини, звернення до суду, інших органів державної влади, органів місцевого самовря­дування за захистом прав своєї дитини як її закон­ні представники;

• визначення місця проживання дитини. За загальним правилом місцем проживання дитини є місце проживання її батьків. Але якщо батьки проживають окремо, то місце проживання дитини визначається за згодою між батьками. Якщо дитина досягла 10 років, то місце проживання визначається за згодою батьків і дитини, якщо дитина досягла 14 років, то місце проживання визначається нею самостійно;

• відібрання дитини у будь-якої особи, що утримує її незаконно.

Батьки зобов‘язані:

• виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї родини, свого народу і своєї Вітчизни;

• піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток;

• забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

• поважати дитину.

Батьки не мають права піддавати дитину експлуатації, фізичним покаранням і покаранням, що принижують гідність дитини.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для юридичної відповідальності. Батьки можуть бути в судовому порядку позбавлені батьківських прав.

Майнові права й обов’язки батьків і дітей пов’язані з власністю і матеріальним утриманням. Подібно майну подружжя майно батьків і дітей може бути сумісним і роздільним. Майном неповнолітніх дітей управляють батьки.

Права й обов’язки батьків і дітей з матеріального утримання є взаємними. Батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, повнолітніх дітей, що навчаються (до 23 років), непрацездатних повнолітніх дітей, що потребують матеріальної допомоги. З іншого боку, повнолітні діти зобов’язані утримувати своїх непрацездатних батьків, що потребують матеріальної допомоги.

Як правило, обов’язки з матеріального утримання виконуються добровільно. У разі ухилення від цього обов’язку і з батьків, і з дітей у судовому порядку можуть стя­гтися аліменти.

При визначенні розміру аліментів на дитину до уваги береться стан здоров’я і матеріальне становище дитини, стан здоров’я і матеріальне становище платника аліментів та інші суттєві обставини. Але в будь-якому разі розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж неоподатковуваний мінімум заробітної плати. Аліменти підлягають виплаті щомісяця. Крім того, батьки зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину (у разі хвороби, каліцтва, з метою розвитку здібностей дитини, ін.)

Батьки можуть бути звільнені від сплати аліментів, якщо доход дитини набагато перевищує їхні доходи і цілком забезпечує всі потреби дитини. Виплата аліментів може бути припинена за договором про передачу дитині власності на нерухоме майно.

Повнолітні діти зобов’язані утримувати батьків, якщо вони непрацездатні та потребують матеріальної допомоги. Такий обов’язок не виникає, якщо батьки були позбавлені батьківських прав і не відновлені в батьківських правах.