5.3. Банківська система України

Відповідно до статті 334 Господарського кодексу України (далі ГКУ), банківська система України включає Національний банк України та інші банки (державні та недержавні), які створені та діють на території України, що складає дворівневу структуру цієї системи.

Верхній рівень становить Національний банк України – центральний банк держави, який виступає центральним органом дер­жавного управління та в процесі реалізації власних функцій здійснює владні повноваження з метою утримання стабільності банківської системи.

Основою правового статусу Національного банку України є положення, закріплене статтею 2 Закону України “Про Національний банк України” де говориться, що Національний банк України є особливим центральним органом державного управління. Вказане законодавче визначення відзначає дер­жавно-управлінську природу діяльності Національного банку України в процесі реалізації покладених на нього функцій, а саме: Національний банк бере активну участь у державному управлінні економікою в Україні шляхом проведення грошово-кредитної політики, а також здійснює спеціальні управлінські заходи в формі адміністративного та індикативного регулювання банків­ської діяльності.

Особливість правового статусу Національного банку України визначається також і положенням ст. 6 Конституції України щодо здійснення державної влади в України на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. З цього положення витікає, що Національний банк України не входить до жодної з гілок влади і це виступає важливою гарантією його незалежності від органів державної влади. Тому незалежність Національного банку від органів державної влади слід вважати основним принципом його діяльності.

Особливість статусу Національного банку України обумовлена також і особливістю функцій, що він виконує. До таких функцій належать: забезпечення стабільності національної грошової одиниці; проведення грошово-кредитної політики; емісія грошей і організа­ція їхнього обігу; організація системи рефінансування комерцій­них банків; банківське регулювання та банківський нагляд тощо.

Правовий статус Національного банку України поряд із функціональною характеристикою включає також передбачену нормами права спеціальну правоздатність його як суб’єкта банківських правовідносин, а також повноваження Національного банку, що становлять його компетенцію.

Відповідно до ст. 51 Закону України “Про Національний банк України” – Національний банк підзвітний главі держави та Верховній Раді України в межах їхніх конституційних повноважень.

Особливості взаємовідносин Національного банку України з Кабінетом Міністрів України викладено в ст. 52 Закону України “Про Національний банк України” , яка закріплює такі їхні форми:

- Національний банк і Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, роз­робки й здійснення загальнодержавної програми економічного й соціального розвитку;

- Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів;

- Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку нада­ють інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу;

- Національний банк підтримує економічну політику Кабіне­ту Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України;

- Голова Національного банку або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

Нижній рівень банківської системи складають усі інші державні та недержавні банки, що здійснюють власну діяльність на території України.

Головним елементом банківської системи є банк. У ч.2 ст. 334 ГКУ визначено, що банк – це фінансова установа, функціями якої є залучення до вкладів грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення цих коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

Банки є юридичними особами і можуть функціонувати як універсальні банки або як спеціалізовані банки (ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові тощо).

Банки створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Учасниками банку можуть бути юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України чи уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності і реорганізації банків, вимоги до статуту, формування статутного та інших фондів, а також здійснення функцій банків встановлюється Законом України „Про банки та банківську діяльність”.

Відповідно Господарському кодексу, в Україні можуть діяти два види банків нижнього рівня – державні банки та кооперативні банки.

Державний банк – банк, який був створений за рішенням Кабінету Міністрів України на основі державної власності. У його найменуванні обов’язково повинно бути слово „державний”. Держава здійснює повноваження власника щодо акцій (паїв), що належать їй у статутному фонді державного банку, через органи управління державного банку.

Кооперативний банк – це банк, створений суб’єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності, на засадах добровільності членства та об’єднання пайових внесків для сумісної грошово-кредитної діяльності. Згідно чинному законодавству можуть створюватись центральні та місцеві кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (в межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі змен­шення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їхню кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняють шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального банку є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

На банки поширюється законодавство про господарські товариства та про кооперацію, але лише в тих межах, що не суперечать вимогам Господарського кодексу України та Закону України „Про банки та банківську діяльність”.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська хол­дингова група, фінансова холдингова група.

Банківське об’єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання.

Банківська корпорація – це юридична особа (банк), засновниками й акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківську корпорацію створюють із метою концентрації капі­талів банків - учасників корпорації, підвищення їхньої за­гальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечен­ня координації та нагляду за їхньою діяльністю.

Банки, що ввійшли до банківської корпорації, передають корпорації повноваження на здійснення окремих операцій і забезпечують централізацію виконання окремих функцій. Централізації в межах банківської корпорації підлягають: виконання розра­хунків як серед членів корпорації, так і за її межами; операції на ринках грошей і капіталів; встановлення та ведення корес­пондентських рахунків (у національній та іноземних валютах); моніторинг кредитних ризиків; розробка та прийняття загаль­них для членів банківської корпорації правил і процедур вико­нання операцій і внутрішньої звітності; формування зовніш­ньої звітності; внутрішній аудит. Банки, що ввійшли до бан­ківської корпорації, зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їхніми статутами та статутом банківської корпорації.

Банківська холдингова група – це банківське об’єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50% акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов’язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними. Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. Банківські холдингові групи дозволено створювати лише за умови, що угода про їхнє створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків-членів, а також створення системи управління спільною діяльністю. Банківській нагляд за діяльністю банкі­вської холдингової групи здійснюють на індивідуальній та кон­солідованій основі.

Фінансова холдингова група має складатися виключно з установ, що надають фінансові послуги. Серед них має бути щонайменше один банк, а материнська компанія має бути фінансовою установою. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг і яку внесено до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбар­ди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвес­тиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Мате­ринській компанії має належати більше 50% акціонерного (пайо­вого) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи відповідає за зобов’язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.