4.6. Джерела фінансового права

Джерелом права більшість юристів вважають нормативно-правові акти, санкціоновані державою звичаї, судові чи адміністра­тивні прецеденти та міжнародні угоди.

Джерело фінансового права має встановлювати певні прави­ла поведінки, що виключають її індивідуалізацію стосовно ок­ремого суб'єкта; бути виданим компетентним органом (пере­важно органами державної влади); чітко відповідати матері­альній і процесуальній сторонам функціонування.

Таким чином, джерелом фінансового права є форма вира­ження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.

Джерела фінансового права можуть бути поділені за наступними ознаками:

І. На основі владно-територіальної ознаки – в основному це стосується видів нормативних актів:

- Загальнодержавні нормативні акти.

- Республіканські (Автономна Республіка Крим).

- Місцеві нормативні акти.

II. За характером правових норм:

- Нормативні – акти, що містять правові норми загально­го характеру, прийняті компетентними органами у встановле­ному порядку.

- Ненормативні – акти, що не містять правових норм за­гального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером встановлення:

- Правовий звичай - звичай, санкціонований компетентними органами у вста­новленому порядку.

- Прецедент отримав поширення в державах англосаксонсь­кої системи, особливо за наявності прогалин в законодавстві. Специфіка в цьому випадку полягає в тому, що правозастосовчий орган фактично виступає як нормотворча структура.

- Міжнародні договори, конвенції, угоди, які ратифіковані Верховною Радою України і набувають важливого зна­чення при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування.

- Правова доктрина притаманна мусульманським країнам, де, будучи одним із важливих джерел шаріату, заповнює про­галини законодавства відповідно до розпоряджень мусульмансь­кої доктрини.

- Нормативний правовий акт – формально визначений та прийнятий компетентним органом у встановленому порядку документ, який містить норми, що регулюють певні фінансові відносини. Норми фінансового права містяться у різноманітних нормативно-правових актах представницьких та виконавчих органів, органів місцево­го самоврядування.

Отже, джерела фінансового права – це правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що містять фінансово-пра­вові норми.

4.7. Фінансово-правові норми: поняття, особливості та види

Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі права, є формально визначені, загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів суспіль­них відносин, що встановлюються державою та забезпечуються її при­мусовою силою. Тому їм властиві загальні риси правової нор­ми, а саме:

• вони є правилом поведінки суб'єктів;

• є владним при­писом держави;

• мають регулятивний, формально визначений і загальнообов'язковий характер.

Але при цьому вони мають і особливості, притаманні виключно фінансовому праву, обумов­лені специфікою предмета правового регулювання:

• їх змістом є правила поведінки учасників особливого виду суспільних зв'язків саме в процесі фінансової діяльності держави;

• ці пра­вила висуваються суб'єктам фінансових відносин суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, здійснення яких забезпечує планомірну мобілізацію, розподіл і витрачання централізова­них і децентралізованих фондів, фінансових ресурсів відповід­но до потреб та інтересів держави і суспільства.

Фінансово-правові норми регулюють відносини в галузі фінансової діяльності держави і виступають засобом реалізації публічних інтересів, що надає їм імперативного харак­теру, тому що фінансово-правові норми містять вимоги держави щодо поведінки поса­дових осіб державних органів, підприємств і організацій, а та­кож окремих громадян з приводу створення відповідних пуб­лічних грошових фондів, розподілу та перерозподілу коштів, що містяться в них, а також їх належного та доцільного використання.

Імперативність фінансово-правових норм виявляється в усіх видах норм (щодо засобу впливу на суб'єктів відносин, який визначає характер їхніх юридичних прав і обов'язків) - як у зобов'язуючих і забороняючих, так і в уповноважуючих.

Зо­бов'язуючі фінансово-правові норми – це такі норми, які вимагають від учасників відносин здійснення відповідних позитивних дій у процесі мобілізації, розподілу або витрачання фінансових ресурсів. Такі норми містяться в усіх нормативних актах (законах), що регулюють здійснення фінансо­вої діяльності.

Забороняючі фінансово-правові норми – це такі норми, які вимагають від учасників відносин утриму­ватися від відповідних дій з метою дотримання фінансової дис­ципліни.

Уповноважуючі фінансово-правові норми – це такі норми, які надають суб'єк­там відносин права на здійснення відповідних позитивних дій, але в чітко передбачених нормою межах. При застосуванні цих норм певні права сполучаються з імперативністю вимог, коли встановлю­ють суворі межі здійснення таких прав.

Залежно від змісту, фінансово-правові норми поділяють на:

- матеріальні – такі, що закріплюють види й обсяг доходів і витрат відповідних фондів. Вони визначають матеріаль­ний зміст юридичних прав і обов'язків учасників фінансових правовідносин;

- процесуальні – такі, що закріплюють порядок (процеду­ру) дій у процесі мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів. Фінансове право, на відміну від інших галузей права, поєднує в собі матеріальні й процесуальні норми.

Таким чином, фінансово-правові норми — це встановлені державою та забезпечені її примусовою силою загальнообо­в'язкові правила поведінки суб'єктів суспільних відносин, що виникають і розвиваються в процесі мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів, встановлюють права та обов'язки їх учасників і ма­ють імперативний характер.