3.4. Адміністративне правопорушення, його склад

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КпАП).

Адміністративне правопорушення (проступок) характеризується наступними ознаками:

- протиправність, тобто дія чи бездіяльність можуть бути визнаними як адміністративний проступок тільки тоді, коли буде порушено конкретну норму адміністративного законодавства;

- суспільна шкідливість дії чи бездіяльності. Це означає, що дія чи бездіяльність заподіює або створює загрозу заподіяння шкоди об’єктам адміністративно-правової охорони;

- адміністративним правопорушенням (проступком) може бути тільки винне діяння;

- адміністративна караність проступку. Це свідчить про те, що адміністративним проступком визнається лише таке протиправне, винне діяння, за яке законодавством передбачено застосування адміністративних стягнень.

Ці ознаки характеризують фактичну підставу адміністративної відповідальності і складають її матеріальне поняття. Вони є найбільш характерними, істотними й притаманними будь-якому адміністративному правопорушенню.

Адміністративні правопорушення (проступки) розрізняються також і за специфічними ознаками, які характеризують їх об’єктивну і суб’єк­тивну сторони і визначають склад адміністративного правопорушення.

Склад адміністративного правопорушення – це сукупність встановлених законом основних елементів, які характеризують діяння як адміністративне правопорушення (проступок).

До складу адміністративного правопорушення належать:

- об’єкт адміністративного правопорушення;

- об’єктивна сторона адміністративного правопорушення;

- суб’єкт адміністративного правопорушення;

- суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення.

Об’єкт адміністративного правопорушення – це те, на що воно посягає.

Об’єктивна сторона адміністративного правопорушення – це зовнішній прояв поведінки правопорушника і обумовлена наявністю протиправного діяння. Об’єктивна сторона правопорушення складається з наступних елементів: – протиправне діяння (дія чи бездіяльність), його шкідливі наслідки, причинний зв’язок між діян­нями і шкідливими наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засо­би вчинення проступку.

Суб’єктом адміністративного правопорушення визнається осудна фізична особа, яка досягла на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку. Ознаки, що характеризують суб’єкта проступку, поділяються на загальні і спеціальні.

Загальні ознаки властиві будь-якому суб’єкту і до них належать осудність суб’єкта та досягнення ним віку адміністративної відповідальності.

Критеріями розмежування спеціальних суб’єктів є їх правовий статус та соціальні і професійні функції, які вони виконують.

Спеціальні суб’єкти, які визначаються за їх правовим статусом, мають деякі обмеження у застосуванні до них адміністративних стягнень або порядку притягнення їх до адміністративної відповідальності. До цієї групи суб’єктів належать військовослужбовці строкової служби, вагітні жінки, жінки, які мають дітей віком до 12 років, інваліди 1-ої і 2-ої групи, неповнолітні.

Спеціальні суб’єкти, які визначаються за характером професійної діяльності та соціальними функціями, які вони виконують, мають такі чинники, які обумовлюють додаткові підстави їх адміністративної відповідальності. До цієї групи суб’єктів належать посадові особи, водії транспортних засобів, працівники торгівлі, державні службовці.

Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення – це психічне ставлення суб’єкта до вчиненого ним протиправного діяння. Суб’єктивну сторону характеризують такі ознаки як вина, мотив і мета вчинення правопорушення.

Вина – це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння і його наслідків. Вина є основною ознакою суб’єктивної сторони і може виявлятися у формі умислу або необережності.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала про­типравний характер своєї дії (бездіяльності), передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх настання або хоча і не бажала але свідомо допускала їх настання. Усвідомлення протиправного характеру діяння і передбачення шкідливих наслідків становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків – вольову ознаку.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необе­режності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії (бездіяльності), але легковаж­но розраховувала на їх відвернення (самовпевненість), або не перед­бачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла передбачити (недбалість). Якщо поняття умислу пов’язане з психічним ставленням особи до свого діяння і його наслідків, то при визначенні необережності до уваги береться ставлення лише до шкідливих наслідків.

Мотив і мета адміністративного правопорушення – факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу проступку. Мотив – це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яким вона керувалася при вчиненні проступку. Мета – це наслідок, результат, якого прагне досягти особа, вчиняючи адміністративне правопорушення.

Названі елементи складу адміністративного правопорушення та ознаки, що їх характеризують, мають важливе практичне значення і визначають адміністративний проступок тільки в сукупності. Відсутність будь-якого з елементів скасовує наявність адміністративного правопорушення.