14.5. Поняття і зміст кримінального процесу та розгляду кримінальних справ.

Кримінально-процесуальний кодекс України (далі – КПК) займає особливе місце в інформаційно-правовому просторі, щодо регулювання правозастосовної діяльності правоохоронних органів у здійсненні боротьби зі злочинністю та кримінального судочинства і є своєрідним каналом зв'язку між кримінальним матеріальним правом та порядком і правилами його практичного застосування.

Кримінальний процес – це врегульована нормами кримінально-процесуального закону діяльність правоохоронних органів, що здійснюється у встановлених законом процесуальних формах і спрямована на досягнення завдань кримінального судочинства, визначених цим законодавством.

Поняття «кримінальний процес» можна розглядати як:

1. діяльність органів та осіб щодо порушення, розслідування, судового розгляду і винесення рішення по кримінальній справі;

2. галузь права (кримінально-процесуального), яке регулює діяльність цих органів та осіб;

3. правова наука, яка вивчає цю діяльність, і галузь права, що її регулює;

4. навчальна дисципліна, в ході викладення якої студенти вивчають теорію кримінального процесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність.

Історично виділяють три форми кримінального процесу:

1. обвинувальний (змагальний);

2. інквізиційний (пошуковий);

3. змішаний (континентальний).

У різні історичні формації розвитку суспільства та різних державах ці форми послідовно змінювали одна одну, а в сучасному суспільстві вони співіснують.

Через кримінально-процесуальну діяльність проявляється правоохоронна функція держави, яку виконують спеціальні органи держави. Кримінальний процес має важливе значення у справі зміцнення правової основи державного і громадського життя, забез­печення законності та правопорядку, розкриття і розслі­дування злочинів, здійснення кримінального судочинства, забезпечення гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян. Тому правильне розуміння поняття, суті та завдання кримінального процесу і забезпечить належний підхід щодо вчення про кримінально-процесуальну форму, процесуальні гарантії, про стадії, суб'єктів і функції криміналь­ного судочинства.

Розкриття і розслідування злочинних дій, застосування справедливого покарання до особи, винної у вчиненні злочину, можливо тільки за допомогою відповід­ної діяльності особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і судді (суду) з розслідування і судового розг­ляду кримінальних справ. Така діяльність є характерною для цих суб’єктів і відрізняється від інших видів діяль­ності змістом, принципами побудови і порядком здійснен­ня, завданнями і суб'єктами, які її виконують. Вона має публічно-правовий харак­тер і складається з:

1) вирішення питання про порушення кримінальної справи;

2) розкриття і розслідування злочинів, забезпечення всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи;

3) розгляду і вирішення кримінальної справи по суті;

4) виконання прийнятих процесуальних рішень.

Кримінально-процесуальна діяльність охоплює також вирішення питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироків і справа вважається остаточно вирішеною судом, коли вирок (ухвала), постанова набрали чинності.

Отже, можна також визначити, що кримінальний процес – це діяльність органів дізнан­ня, слідчого, прокурора, суду (судді) та інших учасників (суб'єктів) кримінального процесу, яка породжує, змінює, застосовує правовідносини з розкриття, розслідування і судового розгляду кримінальних справ відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства.

Згідно статті 2 Кримінально-процесуального кодексу, основними завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також всебічне, швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правиль­ного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, і жоден невинний не був покараний.

Викрити злочин – означає висвітлити два головних питання: чи мала місце подія злочину і хто його вчинив? Для правоохоронних служб в системі МВС України безпосе­реднім розкриттям злочину вва­жається: затримання злочинців на місці вчинення злочи­ну або за свідченням очевидців після його вчинення; одер­жання оперативної та іншої інформації про особу, яка вчинила злочин, чи місце знаходження речових доказів, знарядь злочину; встановлення інших фактичних даних (слідів, свідків, матеріалів, документів, речей тощо), які свідчать про вчинення злочину конкретною особою, знай­шли підтвердження в ході досудового слідства і покладені в основу обвинувачення. Але згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тому злочин слід визнавати розкритим у тому разі, якщо кримінальну справу розглянуто в суді і винесено законний, обґрунтований обвинувальний вирок, який набув чинності.

Діяльність дер­жавних органів і осіб у встановленому законом порядку щодо розкриття, розслідування та судового розгляду кримінальних справ здійснюється у певній послідовності слідчих і процесуальних дій. Кримінальна справа послідовно проходить одну стадію за іншою і всі стадії кримінального процесу тісно пов'язані між собою, але кожна з них відрізняється одна від одної. Окрема стадія відрізняється від інших конкретним завданням, що його має тільки ця стадія, певним колом учасників, специфікою процесуаль­них відносин і форм, а також прийнятими підсумковими рішеннями.

Виділяють наступні стадії кримінального процесу:

1) порушення кримінальної справи;

2) досудове слідство;

3) попередній розгляд справи суддею;

4) судовий розгляд;

5) провадження в апеляційній інстанції;

6) виконання вироку, ухвали і постанови суду (судді).

7) розгляд справи по апеляції;

8) провадження в касаційній інстанції;

9) перегляд судових рішень у порядку виключного провадження (відновлення справ за заново виявленими обставинами).

Розглянемо докладніше стадії кримінального процесу.

1. Порушення кримінальної справи – початкова стадія кримінального процесу.

На цій стадії компетентні державні органи здійснюють процесуальну діяльність з прийняття, розгляду, перевірки і вирішення заяв, що надійшли, повідомлень про вчинені або підготовлені злочини, а також прийняття відповідних про­цесуальних рішень – про початок розслідування по справі або відмову в порушенні кримінальної справи за обставин, що визначені ст. 6 КПК.

Своєчасне й обґрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною передумо­вою всебічного, швид­кого та повного розкриття та розслідування злочинів, викриття та покарання винних, виконання інших завдань кримінального судо­чинства.

Статтею 4 КПК передбачено, що суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції по­рушити кримінальну справу в кожному випадку виявлен­ня ознак злочину, вжити всіх передбачених законом за­ходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчи­ненні злочину, і до їх покарання.

Таким чином, порушення кримінальної справи – це сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виника­ють у зв'язку з прийняттям, розглядом та вирішенням первинних відомостей про злочин.

Стадія порушення кримінальної справи є обов'язковим етапом кримінально-процесуальної діяльності. З порушення кримінальної справи виникає юридичний факт, що тягне за собою для органу дізнання, досудового слідства і прокурора обов'язок роз­слідувати дану справу, розкрити злочин, якщо він дійсно був, і виявити винних. Тому порушення кримінальної справи є початком кримінального судочинства щодо злочину, який готується або вже вчинений та є правовою підставою для проведення слідчих дій і застосування передбачених законом заходів процесуального примусу. Такі дії та заходи згідно закону, стосуються конкретної кримінальної справи.

Розрізняють порушення кримінальної справи щодо особи і за фактом вчиненого злочину. Коли відомо лише про факт злочину, але про те, хто його вчинив, відомості в матеріалах, які надійшли, відсутні, тоді кримінальна справа порушується за фактом. Про всі злочини, які стали відомими органам дізнання, слідчому, прокурору і суду, кримінальні справи порушуються незалежно від волі потер­пілого. Такі справи називають справами публічного обвинувачення. Інші справи, що порушуються лише за наявності скарги потерпілого, де висловлюються прохання порушити кримінальну справу. Ці справи називаються справами приватного та приватно-публічного обвинувачення. Перелік таких справ визначено статтею 27 КПК України.

Завданням стадії порушення кримінальної справи є швидке встановлення наявності або відсутності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, а також обставин, що виключають провадження по кримінальній справі. Орган дізнання, слідчий, прокурор та суд або суддя, встановивши в події, яка стала їм відомою, ознаки злочину, приймають рішення почати провадження по даній справі. У разі відсутності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, приймається рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

Кожна кримінальна справа може бути порушена лише за наявності приводу і достатньої підстави та за відсутності обставин, що виключають провадження у справі, які визначено ст. 6 КПК України.

Приводами щодо порушення кримінальної справи згідно ст. 94 КПК України є:

1. заяви і повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;

2. повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, що затримали підозрювану особу на місці здійснення злочину або з речовими доказами;

3. явка з повинною;

4. повідомлення, опубліковані в пресі;

5. безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Відповідно до частини 2 ст. 94 КПК України кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні підстави, що вказують на наявність ознак злочину. Тому підстави для порушення кримінальної справи – це фактичні дані, що стали відомі органу дізнання, слідчому, прокурору або суду, які вказують на наявність ознак злочину.

2. Досудове слідство є наступною стадією і проводиться після порушення кри­мінальної справи. Ця стадія представляє собою комплекс слідчих та інших проце­суальних дій, спрямованих на всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин вчиненого злочину. На підставі отриманих доказів приймають рішення про направлення кримінальної справи до суду для розгляду її по суті або про закриття розслідування, в ході якого може бути здійснено: притягнення особи як обвинуваченого, засто­сування до нього запобіжного заходу, усунення його з по­сади, а також інші заходи процесуального примусу.

Досудове провадження у кримінальних справах здійснюється у двох формах – досудового слідства та дізнання.

Досудове слідство – це діяльність слідчого після порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження, яка полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об’єктивної істини та здійсненні дій щодо забезпечення правильного застосування правових норм, захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, створення умов для здійснення правосуддя.

Дізнання – це основана на законі діяльність органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, які наділені процесуальними повноваженнями, щодо проведення першочергових дій, спрямованих на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття осіб, винних у їх вчиненні, та сприяння забезпеченню вирішення завдань кримінального судочинства. Спрощеною формою дізнання можна визнати протокольну форму досудової підготовки матеріалів, яку здійснюють органи дізнання в порядку, передбаченому статтями 425 та 426 КПК України.

Після виконання всіх основних положень досудового слідства, проведення визначених законом основних та додаткових слідчих дій стадію досудового слідства може бути закінчено:

- складанням обвинувального висновку і направлення справи для попереднього розгляду її суддею;

- винесенням постанови про закриття кримінальної справи і в тако­му разі саме рішення органу розслідування є кінцевим;

- винесенням постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

3. Попередній розгляд справи суддею проводиться після затвердження прокурором скла­деного слідчим обвинувального висновку, передачі прокурором матеріалів криміналь­ної справи до суду, якому вона підсудна, зі своїм письмовим повідомленням суду про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

Після одержання від прокурора кримінальної справи, суддя з'ясовує щодо кожного з обвинувачених наступні питання:

• чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона наді­йшла;

• чи немає підстав для закриття справи або її припинення;

• чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства;

• чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;

• чи не було допущено під час порушення справи, про­вадження дізнання або досудового слідства таких пору­шень кримінально-процесуального законодавства, без усу­нення яких справу не може бути призначено до судового розгляду тощо.

Попередній розгляд справи суддя здійснює одноособово. Попередній розгляд справи починається з доповіді про­курора щодо можливості призначення справи до судового розгляду. При попередньому розгляді справи в разі необхідності ведеться протокол.

Справа повинна бути призначена до попереднього розгляду суддею не пізніше десяти діб, а у разі складності справи – не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду.

Після попереднього розгляду справи суддя своєю постановою може прийняти одне з таких рішень:

1. про призначення справи до судового розгляду;

2. про зупинення провадження у справі;

3. про повернення справи прокуророві;

4. про направлення справи за підсудністю;

5. про закриття справи;

За наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість обвинуваченого, виносить постанову про призначення спра­ви до судового розгляду. Після винесення такої постанови обвинувачений під час судового розгляду кримінальної справи згідно зі ст. 263 КПК України користується права­ми підсудного.

У постанові про призначення справи до судового розгляду вказується: місце і дата винесення постанови, посада і прізвище судді, прізвище, ім’я та по- батькові обвинуваченого, підстави призначення справи до розгляду , стаття кримінального кодексу, за якою пред’явлено обвинувачення, а також рішення з інших питань щодо підготовки справи до розгляду.

4. Судовий розгляд – це стадія кримінального процесу, в якій суддя одно­особово або колегія суддів у судовому засіданні за уча­стю підсудного, захисника, прокурора та інших учасників процесу роз­глядає і вирішує кримінальну справу по суті, тобто вирішує питання про винність або невинність підсудного, про засто­сування або незастосування покарання та інші питання.

Ця стадія складається з п’яти структурних частин судового розгляду:

1. підготовча частина судового розгляду;

2. судове слідство;

3. судові дебати;

4. останнє слово підсудного;

5. постановлення і проголошення вироку.

Кожна з них має свої завдання, визначені кримінально-процесуальним законом. Виконання цих завдань обумовлює обґрунтоване і законне вирішення кримінальної справи.

Судовий розгляд закінчується після проголошення го­ловуючим або одним із суддів усім учасни­кам процесу і всім присутнім обвинувального або ви­правдувального вироку.

5. Провадження в апеляційній інстанції. Після прого­лошення вироку засуджений або виправданий, його законні представники, а також прокурор, захисник, потер­пілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх пред­ставники можуть подати апеляційну скаргу на вирок, ух­валу чи постанову суду першої інстанції, які ще не набра­ли законної сили.

Апеляційне провадження – це самостійна стадія кримі­нального процесу, в якій суд вищестоящої інстанції на підставі апеляційного подання або апеляційних скарг пе­ревіряє законність і обґрунтованість вироку, ухвали суду першої інстанції та постанови судді, що не набрали чинності.

Апеляційне провадження виступає важливою гарантією виконання завдань та мети кримінального судочинства. Головними завданнями апеляційного провадження є:

б) швидко виправити допущені на попередніх стадіях помилки, прорахунки та порушення;

в) забезпечити захист і реалізацію прав законних інте­ресів учасників процесу;

г) сприяти однаковому розумінню та застосуванню за­конів судами першої інстанції

Апеляцію може бути подано:

1) на вироки, що не на­брали законної сили, ухвалені місцевими судами;

2) на постанови про застосування чи незастосування примусо­вих заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами;

3) на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення спра­ви на додаткове розслідування;

4) на окремі ухвали (по­станови), ухвалені місцевим судом;

5) на інші постанови місцевих судів у випадках, які передбачені ст. 347 КПК України.

Суб'єктами, які мають право подати апеляцію на рішення судів першої інстанції є:

1) засуджений, його законний представник і захисник – у частині, що стосується інтересів засудженого;

2) виправданий, його законний представник і захис­ник – у частині мотивів і підстав виправдання;

3) законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, – у частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

4) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішували питання про застосування примусового захо­ду медичного характеру;

5) обвинувачений, щодо якого справу закрито, його за­конний представник і захисник – у частині мотивів і підстав закриття справи;

6) обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування, його законний представник і захисник – у частині мотивів і підстав направлення справи на додаткове розслідування;

7) цивільний відповідач або його представник – в час­тині, що стосується вирішення позову;

8) прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обви­нувальний висновок, – у межах обвинувачення, що підтри­мував прокурор, який брав участь у розгляді справи су­дом першої інстанції;

9) потерпілий і його представник – у частині, що сто­сується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявле­них ними в суді першої інстанції;

10) цивільний позивач або його представник – у час­тині, що стосується вирішення позову;

11) особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постано­ву) суду;

12) інші особи у випадках, передбачених ст. 348 КПК.

Процесуальний порядок апеляційного провадження відрізняється від провадження в судах першої інстанції тим, що воно не повторює порядку розгляду справи судом першої інстанції, а здійснюється у порядку перевірки законності зібраних доказів по справі, виявлення однобічності або неповноти проведеного дізнання, досудового і судового слідства тощо. Це дозволяє апеляційному суду в стислі стро­ки перевірити кримінальну справу та виправити допущені порушення кримінально-процесуального закону.

Попередній розгляд справи апеляційним судом починається з доповіді судді, який повідомляє про підстави, з яких справу було внесе­но на попередній розгляд. Прокурор та інші учасники су­дового розгляду висловлюють свої думки щодо питань, винесених на розгляд. Після цього суддя виходить до нарадчої кімнати для підготовки винесення постанови.

При попередньому розгляді справи апеляційний суд може прийняти одне з таких рішень:

1) про питання, пов'язані з підготовкою справи до апе­ляційного розгляду;

2) про відмову в прийнятті апеляції до свого розгляду;

3) про зупинення провадження у справі;

4) про повернення справи суду першої інстанції.

Засуджений чи виправданий, їх законні представники підлягають обов'язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх ста­новища або суд визнає за необхідне провести судове слідство. У цих випадках викликаються і їх захисники, якщо їх участь у справі відповідно до вимог ст. 45 КПК є обов'язковою. Засуджений, що утримується під вартою, підлягає обов'язковому виклику в апеляційний суд також у випадках, якщо про це надійшло його клопотання.

Після вирішення всіх визначених кримінально-процесуальним законом питань та проведення необхідних апеляційних дій щодо розгляду справи судді виходять до нарадчої кімнати для винесення рішення.

Після виходу суду із нарадчої кімнати головую­чий проголошує одне з таких рішень:

1) ухвалу про залишення вироку чи постанови без зміни, а апеляції – без задоволення;

2) ухвалу про скасування вироку чи постанови і повер­нення справи прокуророві на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд у суд першої інстанції;

3) ухвалу про скасування вироку чи постанови і за­криття справи;

4) ухвалу про зміну вироку чи постанови;

5) постановляє свій вирок, скасовуючи повністю чи ча­стково вирок суду першої інстанції;

6) постановляє свою постанову, скасовуючи повністю чи частково постанову суду першої інстанції.

Після розгляду апеляцій на рішення, зазначені у ч. 2 ст. 347 КПК, апеляційний суд:

1) виносить ухвалу про залишення ухвали чи постано­ви без зміни, а апеляції без задоволення;

2) скасовує ухвалу чи постанову і повертає її на новий судовий розгляд у суд першої інстанції, а у разі скасуван­ня ухвали чи постанови про закриття справи – повертає її на додаткове розслідування;

3) скасовує окрему ухвалу чи постанову;

4) змінює ухвалу чи постанову;

5) постановляє свою ухвалу, скасовуючи повністю чи частково ухвалу чи постанову суду першої інстанції.

Апеляційне подання та апеляційна скарга на судовий вирок віддаляє момент набрання вироком чинності і його виконання до того часу, поки він не буде перегляну­тий апеляційною інстанцією, після чого судове рішення набуває чинності.

6. Виконання вироків, ухвал і постанов судді (суду), що вступили в законну силу, є завершальною стадією кримі­нального процесу. Вона починається з набрання вироком, ухвалою чи постановою законної сили. В ході цієї стадії реалізуються всі приписи суду, сформульовані у вироку, ухвалі чи поста­нові щодо винності підсудного, призначення винному по­карання, відшкодування шкоди, завданої злочином, тощо.

Зміст стадії виконання вироку, ухвали чи по­станови полягає у визначенні питань, які пов'язані: з процесуальною діяльністю суду, який звертає вирок, ухвалу і постанову до виконання; безпосереднього виконання своїх рішень зазначених вироком щодо виконання призначеного покарання; вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням вироку про позбавлення права обіймати певні поса­ди або займатися певною діяльністю, конфіскацію майна; про обмеження волі або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі тощо; здійснення контролю за про­веденням вироку до виконання.

Інші стадії кримінального процесу, що ма­ють назву виключних можливі лише за наявності особливих умов.

1. Провадження в касаційній інстанції. Ця стадія кри­мінального процесу виникає у тих випадках коли судова помилка, що була допущена судом першої інстанції при вирішенні справи і не була виправлена апеляційною інстанцією, може і повинна бути виправлена судом касаційної ін­станції.

У касаційному порядку може переглядатись будь-яке судове рішення, що набрало чинності. Воно може бути розглянуте як суддею одноособово, так і судом колегіально.

Судові вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, по­становлені ним в апеляційному порядку, можуть бути пере­вірені в касаційному провадженні по касаційним скаргам таких суб’єктів:

1. засудженого, його законного представника і захисника – у частині, що стосується інтересів засудженого;

2. виправданого, його законного представника і захис­ника – у частині мотивів і підстав виправдання;

3. позивача, відповідача або їх представників – у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

4. потерпілого, його представника – у частині, що сто­сується інтересів потерпілого.

Касаційне подання має право подати також прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляцій­ної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їхніх повно­важень незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК України.

Всім особам, які мають право подавати касаційну скаргу або ка­саційне подання, надається можливість ознайомитися в суді з усіма матеріалами справи.