2.2.3. Економічні, соціальні та культурні права

Особливу групу прав і свобод людини утворюють економічні, соціальні та культурні права. Вони належать до, так званого, “другого покоління” прав людини. У національному і міжнародному праві їх стали визнавати у другу половину XIX - першу половину XX століття. Визнання цих прав було пов’язано з тим, що вони доповнюють громадянські і політичні права людини, які окреслюють політичні і правові умови вільного існування людини в державі і суспільстві, економічними, соціальними та культурними умовами, які необхідні для гідного людського існування. Основний закон нашої держави містить досить широкий перелік економічних, соціальних і культурних прав громадян. До складу економічних прав, визначених нашою Конституцією, належать: право на приватну власність (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право на користування об’єктами державної та комунальної власності (ст. 13 і 14). Реалізація громадянами економічних прав створює матеріальні умови їх свободи і незалежності. Держава гарантує захист власності, набутої законним шляхом. Право власності є непорушним. Держава підтримує розвиток підприємницької діяльності. Разом з тим держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю усіх видів послуг і робіт.

Конституція України визначає наступні соціальні права: право на працю (ст. 43); право на страйк (ст. 44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50). До складу соціальних прав належать також права, спрямовані на захист сім’ї та дітей (ст. 51 і 52). Призначення соціальних прав полягає в тому, щоб: (1) допомогти тим, хто не має власності і з різних причин (стан здоров’я, вік, тимчасова відсутність праці, низька професійна кваліфікація та ін.) не може власною працею забезпечити собі і своїй сім'ї достатній життєвий рівень; (2) не допустити надмірної поляризації суспільства; (3) створити можливості для підйому людини вгору по соціальній драбині, зростання її добробуту і суспільного визнання відповідно до її зусиль.

Культурні права, проголошені в Конституції України – це право на освіту (ст. 53) і право громадян на свободу творчості та захист інтелектуальної власності, авторських прав (ст. 54). Культурні права забезпечують духовний розвиток особистості і суспільства, який, в певному розумінні, є найважливішою умовою ствердження в країні демократії і прав людини.

Економічні, соціальні та культурні права в Конституції України визнані на рівні, що відповідає міжнародним стандартам, втіленим у таких документах, як Пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., Європейська соціальна хартія, Європейська культурна конвенція.

2.2.4. Індивідуальні та групові права. Права меншин

Сучасне суспільство, як вже відзначалося, є багатоскладовим. Зокрема, до його складу належать групи людей, що відрізняються від інших груп своєю мовою, походженням, національними і расовими ознаками, релігійними переконаннями, традиціями і культурною спадщиною. Не є винятком і українське суспільство. Сучасна демократія передбачає існування особливих прав меншин. У міжнародному і національному праві захисту підлягають расові, національні (або етнічні), релігійні, культурні і мовні меншини. На їх захист спрямовані такі міжнародні акти, як Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, Рамкова конвенція про захист національних меншин. У нашій державі права меншин визнані Декларацією прав національностей України (1991 р.) і Законом “Про національні меншини України” (1992р.).

Меншину можна визначити як чисельно меншу частину населення країни, яка відрізняється етнічни­ми, расовими, релігійними, мовними і культурними ознаками; виявляє почуття єдності між своїми членами; не має в державі домінуючого положення. Належність людини до меншини не означає, що вона не має тих прав, які є у більшості. І ті, хто належать у даній країні до більшості, і ті, хто належать до меншості, є людьми, що мають загальні права. Але меншини, крім цих загальних прав, мають ще й спеціальні права, які надають їм можливість реалізувати свої потреби так само, як їх реалізує більшість.

До складу спеціальних прав меншин належать такі права, як: право на вільне збереження і розвиток культурної самобутності; свобода використання мови меншини публічно і приватним порядком; право на використання мови меншини в місцях компактного проживання у стосунках з органами державної влади, у тому числі в судах; право в місцях компактного проживання меншин навчати дітей, що належать до таких меншин, рідній мові, в тому числі і у державних закладах; право мати ім’я на мові меншості, до якої належить громадянин; право на повагу своєї культурної самобутності і захист від примусової асиміляції. У міжнародному законодавстві з прав людини найбільш повне визначення кола прав меншин містять Європейська хартія регіональних мов або мов меншин і Рамкова конвенція про захист національних меншин. Обидва ці документи наша держава ратифікувала, тобто визнала їх обов'язковість для себе. Найвищим рівнем визнання прав національних меншин с надання їм культурної автономії, тобто створення правових, політичних, організаційних і економічних можливостей для задоволення своїх культурних і духовних потреб.