14.3. Адміністративно-процесуальне право та адміністративно-процесуальна діяльність

Адміністративний процес – це встановлений зако­ном порядок розгляду і вирішення конкретних справ, що виникають у сфері державного управління, судами загальної юрисдикції чи спеціально створеними або спеціально уповноваже­ними на те органами чи посадовими особами, а також порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення і застосування до правопорушників адміністративних стягнень.

Адміністративний процес є різновидом юридичного процесу. Він має всі загальні ознаки юридичного процесу та особливі ознаки, які притаманні лише адміністративному процесу.

Загальними ознаками адміністративного процесу є:

- адміністративний процес здійснюється тільки упов­новаженими на те суб'єктами;

- адміністративний процес упорядковано чіткою системою дій щодо проведення операцій згідно приписам норм права;

- для адміністративного процесу характерна стадійність, тобто здійснення його у певній послідовності;

- метою адміністративного процесу є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи про адмініст­ративне правопорушення;

- адміністративно-процесу­альна діяльність завжди ґрунтується на праві, пов'язана з реалізацією матеріальних норм адміністративного права та інших галузей права.

До ознак, які притаманні лише адміністративному процесу можна віднести:

- адміністративний процес, як правило, пов'язаний з виконавчо-розпорядчою діяльністю органів держави;

- адміністративний процес має притаманні тільки йому зміст, динамічність та взаємозв'язок з нор­мами адміністративного матеріального права, а також з нормами інших матеріальних галузей права.

- адміністративний процес має власні специфічні мету та завдання, які обумовлені досягненням певних результатів в сфері державного управління;

- струк­тура адміністративного процесу включає до себе систему процесуальних дій, що мають як юрисдикційний, так і не юрисдикційний характер.

Суб'єктами адміністративного процесу виступають: органи державної влади, адміністрація державних підприємств, установ і органі­зацій, посадові особи державних органів, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, об'єднання громадян, їх органи та посадові особи, власники, їх представники та уповноважені, гро­мадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Особливе місце серед суб'єктів адміністративного процесу по­сідають суди (судді) та органи прокуратури.

Сутність адміністративного процесу проявляється у його принципах, згідно з якими здійснюється адміністративно-процесуальна діяльність. Такими принципами є: принцип законності, принцип правової рівності учасників процесу, принцип охорони інтересів особи та держави, принцип офіційності адміністративного процесу, принцип об'єктивної істини, принцип здійснення процесу державною мовою і забезпечення права користуватися рідною мовою, принцип презумпції невинності та правомірності дій громадян, принцип швидкості та економічності процесу, принцип самостійності в прийнятті рішення.

З наведеного адміністративний процес можна визначити як врегульовану нормами адміністративно-процесуального права діяль­ність виконавчо-розпорядчих органів держави, їх посадових осіб та інших уповноважених на те суб'єктів, яка спрямована на реалізацію норм адміністративного матеріального права, а також матеріаль­но-правових норм інших галузей права під час розгляду та вирішення індивідуально-управлінських справ та справ про адміністративні правопорушення.

В цілому адміністративний процес – це система проваджень, що співвідносяться з ним як категорії загального та особливого, що обумовлює його певну структуру.

Структура адміністративного процесу можна класифікувати:

- за функціональною ознакою адміністративній процес поділяється на: 1) провадження, що носять установчий характер, а саме провадження по утворенню державних органів, суб'єктів підприємницької діяльності тощо; 2) провадження по відпрацюванню та прийняттю норма­тивних актів та управлінських рішень; 3) провадження у справах про адміністративні правопорушення та провадження по скаргах громадян; 4) провадження по реалі­зації контрольно-наглядових повноважень.

- за обсягом дій виділяють звичайне та прискорене провадження.

- за індивідуально-конкрет­ними справами структуру адміністративного процесу склада­ють: 1) провадження по відпрацюванню та прийняттю норматив­них актів; 2) провадження по прийняттю індивідуальних актів управ­ління; 3) провадження по оскарженню рішень, дій або бездіяльності органів та посадових осіб, що порушують права громадян; 4) провад­ження по зверненнях громадян; 5) провадження по застосуванню адміністративно-попереджувальних заходів та заходів адміністратив­ного припинення; 6) провадження у справах про адміністративні правопорушення; 7) дисциплінарне провадження; 8) провадження по ре­алізації контрольно-наглядових повноважень; 9) реєстраційно-дозвіль­не провадження; 10) провадження по приватизації державного май­на; 11) діловодство; 12) установче провадження.

Важливими елементами, що характеризують струк­туру кожного з адміністративних проваджень та відповідно адміні­стративного процесу в цілому, є процесуальні стадії, етапи, окремі процесуальні дії.

Стадія адміністративного процесу – це відносно уособлена, відділена часом та логічно пов'язана сукупність процесуальних дій, спрямованих на досягнення певної мети та вирішення відповідних завдань конкрет­ного адміністративного провадження відповідним колом суб'єктів та з закріпленням у процесуальних актах.

Виділяються такі стадії адміністративно-процесуальної діяльності:

- стадія порушення адміністративної справи;

- стадія розгляду справи та прийняття рішення по справі;

- стадія оскарження або опротестування рі­шення по справі;

- стадія виконання прийнятого рішення.

Адміністративно-процесуальні дії становлять собою основу кон­струкції всієї системи адміністративного процесу. Провадження, що складають структуру адміністративного процесу спрямовані на врегулювання правовідносин, що виникають під час здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів з охорони прав та поновлення порушених прав і законних інтересів громадян та організацій.

Більша частина проваджень, які складають структуру адмі­ністративного процесу, спрямована на регулювання правовідносин позитивного характеру, що виникають у ході виконання покладених на них обов’язків. Така діяльність має назву „юрисдикція”, а провадження – адміністративно-юрисдикційними.

До адміністративно-юрисдикційних проваджень належать: провадження по скаргах грома­дян; дисциплінарне провадження; провадження по застосуванню заходів адміністративного попередження та припинення; проваджен­ня у справах про адміністративні правопорушення.

Отже, адміністративна юрисдикція - це розгляд адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні пра­вопорушення уповноваженими на те органами чи посадо­вими особами, які наділені правом розглядати спори та накла­дати адміністративні стягнення, у спеціально встановленій законом адміністративно-процесу­альній формі.

Адміністративна юрисдикція має наступні риси.

1. Юрисдикція виникає лише тоді, коли необхідно вирішити спір про право або про порушення вста­новлених правових норм.

2. Адміністративно-юрисдикційна діяльність спрямована на встановлення та доказ подій і фактів, їх юридичну оцінку, яка здійснюються в межах особливої процесуальної форми.

3. Обов'язковість прийняття рішення у вигляді юридичного акта становить собою ще одну важливу ознаку юрисдикційної діяльності.

4. Однією з особливостей адміністративної юрисдикції є різно­манітність органів її здійснення, серед яких особливе місце посідають суди. Ця особливість полягає в тому, що суди не є органами державного управління. Вони виступають як органи правосуддя, тобто, при застосуванні заходів адмініст­ративного стягнення за адміністративні правопорушення, суддя здійснює не виконавчо-розпорядчу діяльність, а функції правосуд­дя.

З урахуванням викладеного, правосуддя по адміністративних справах слід розглядати як інститут адміністративної юстиції.

Основна риса адміністративної юстиції проявляється в її органі­заційному уособленні від органів та структур, що виконують вико­навчі функції. Адміністративна юстиція – це правосуддя, судова гілка влади. Разом з тим це окрема адміністративна гілка правосуд­дя. Процес в адміністративних судах, незважаючи на деякі особли­вості, будується на зразок загального судового процесу.

Таким чином, адміністративна юстиція – це встановлений зако­ном порядок розгляду і вирішення справ, що виникають у сфері державного управління між: громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та органами державного управління чи посадовими особами, – з іншого, що здійснюються загальними або спеціально створюваними для вирішення правових спорів судами.

При порівнянні цих понять, можна визначити, що поняття адміністративної юрисдикції більш широке, ніж поняття адмі­ністративної юстиції, тому що поняття „адміністративна юрисдикція” являє собою вищу, найбільш розвине­ну форму здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності.

Адміністративно-юрисдикційна діяльність ґрунтується на пев­них принципах, які дозволяють відобразити специфіку об'єднання в ній рис виконавчо-розпорядчої діяльності та правосуддя по адмі­ністративних справах. Такими принципами є: законність, професі­оналізм, захист інтересів держави і особи, об'єктивна істина, зма­гальність, офіційність, економічність та ін.