14.2. Поняття і сутність цивільного процесу і цивільних процесуальних правовідносин

Категорії «цивільний процес» і «цивільне судочинство» у юридичній літературі часто вживаються як рівнозначні. Однак з цього питання висловлюються різні судження.

Поняття цивільного процесу тісно зв'язано з поняттям правосуддя, однак не повинно зводитися до нього. Правосуддя характеризується тим, що воно повинно бути побудоване на засадах, що забезпечують можливість реалізації зацікавленою особою права на судовий захист, тобто можливість особисто захищати свої права в суді, брати участь у вирішенні своєї справи. Саме ця обставина і обумовлює необхідність установлення специфічної форми здійснення правосуддя, що передбачає суворо встановлений порядок розгляду і вирішення цивільної справи. Сам порядок розгляду і вирішення цивільних справ судом є формою здійснення правосуддя у цивільних справах і складає цивільний процес (цивільне судочинство).

З цього доходимо висновку, що правосуддя – це судова діяльність по реалізації судової влади, а цивільний процес – це форма здійснення правосуддя, що забезпечує і гарантії здійснення правосуддя, і гарантії прав громадян на судовий захист.

Такий зв'язок правосуддя і цивільного процесу пояснює їхнє співвідношення як змісту так і форми. Поза цивільним судочинством, що забезпечує гарантії його здійснення, правосуддя неможливе, як і розгляд справи, якщо воно не здійснюється судом, не є цивільним процесом.

Таким чином, правосуддя по цивільних справах і цивільний процес у спеціально-юридичному значенні – самостійні явища. Правосуддя – форма реалізації судової влади, а цивільний процес – форма здійснення правосуддя, що покликано забезпечити і гарантії правосуддя, і гарантії прав і свобод особи.

Відповідно до діючого цивільного процесуального законодавства в порядку цивільного судочинства розглядаються справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і з адміністративно-правових відносин, і справи особливого провадження.

Стаття 1 ЦПК передбачає, що порядок виробництва по цивільних справах у судах визначається законом, а справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справи особливого провадження розглядаються за загальними правилами судочинства за винятком вилучень, установлених законодавством.

Таким чином, законодавство виходить з єдності цивільного процесу і загального характеру правосуддя по цивільних справах незалежно від того, яку справу розглядає суд.

Цивільний процес як передбачений законом порядок розгляду і вирішення цивільних справ характеризується стадійністью розвитку. Цивільний процес розвивається у певній послідовності, по стадіях (етапах), що відображають логіко-тимчасові характеристики судової діяльності і процесуальної діяльності всіх учасників цивільного процесу.

Під стадією цивільного процесу розуміють сукупність процесуальних дій суду й учасників процесу, спрямованих на порушення справи, підготовку справи до судового розгляду, судовий розгляд, винесення судового рішення, здійснення апеляційного і касаційного провадження, перегляд рішень, визначень і постанов, що вступили в законну силу, у зв'язку із обставинами, що знову відкрилися. Кожна стадія цивільного процесу характеризується своїм специфічним змістом, навкруги суб'єктів процесуальної діяльності, особливим процесуально-документальним оформленням.

У цивільному процесі існують такі стадії:

- порушення цивільної справи;

- підготовка цивільної справи до судового розгляду;

- судовий розгляд цивільних справ;

- постанова суду першої інстанції;

- оскарження і перегляд рішень і постанов, що не вступили в законну силу (апеляційне провадження);

- перегляд рішень і постанов, що вступили в законну силу (касаційне і наглядове провадження);

- перегляд рішень, визначень і постанов, що вступили в законну силу, за обставин, які знову відкрилися;

- звернення судових рішень до виконання.

Ці стадії складають загальну модель цивільного процесу. Конкретна цивільна справа може пройти всі стадії, однак частіше справа проходить обов'язкові стадії - від порушення цивільної справи до судового розгляду, оскільки не завжди судове рішення в справі оскаржується, опротестовується або переглядається за обставинами, які знову відкрилися.

Особливість правового регулювання цивільних процесуальних відносин складається й у тім, що правової регламентації підлягає кожна процесуальна дія суду, що здійснює правосуддя, кожна процесуальна дія учасників цивільного процесу (позивача, відповідача, свідка і т.п.). Механізм стадійного руху цивільної справи, взаємозв'язок процесуальних дій суб'єктів процесуальної діяльності і їхнього документального оформлення складає цивільний процес (цивільне судочинство) як установлений законом порядок розгляду і вирішення цивільних справ.

Кожна зі стадій цивільного процесу має власну, притаманну їй, послідовність дій і свої правові наслідки.

Стадія порушення цивільної справи полягає в одержанні позовної заяви, вивченні даної заяви і прийняття її або відмовлення в прийнятті позовної заяви. Прийняття судом позовної заяви є приводом виникнення цивільного судочинства по даній справі.

Підготовка цивільних справ до судового розгляду є обов'язковою стадією цивільного судочинства, тому що згідно ст. 143 ЦПК, після прийняття позовної заяви суддя робить підготовку справи до судового розгляду. Метою стадії підготовки справи до судового розгляду є забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи. В ході цієї стадії суддя вирішує чотири основних питання:

1) питання про учасників процесу по даній справі;

2) питання про предмет доведення і докази;

3) які є особливості даної цивільної справи;

4) питання про дату призначення справи до розгляду, повідомленні, виклику і черговості заслуховування учасників по даній справі.

Стадія судового розгляду є головною стадією цивільного судочинства. В ній найбільше повно реалізуються ті завдання, які стоять перед судом, а також принципи цивільного судочинства. Основною формою судового розгляду є судове засідання. Судовий розгляд по цивільних справах складається з чотирьох частин:

- підготовча частина – в ній суд з'ясовує і розв'язує питання, що забезпечують можливість розгляду справи по суті. До них відносяться питання: чи може справу розглядати суд у даному складі, чи може справа бути розглянута при даній явці учасників процесу, чи може справу розглядатися при наявності зібраних доказів.

- розгляд справи по суті – це центральна частина судового засідання, у якій суд з'ясовує усі фактичні обставини справи шляхом заслуховування доповіді по справі одного із суддів, пояснень сторін та інших учасників процесу, допиту свідків, дослідження доказів, дослідження висновків експертів.

- судові суперечки - це частина судового засідання, у якій всіма особами, що беруть участь у справі підводиться підсумок проведеного дослідження обставин справи і всіх доказів. Судові суперечки складаються з промов цих осіб. Тривалість судових дебатів визначеним часом не обмежується.

- постанова і проголошення судового рішення – це заключна частина судового засідання. Постанова судового рішення відбувається в дорадчій кімнаті, куди ніхто не має права входити, крім складу суду по даній справі. Суд колегіально або суддя одноосібно в дорадчій кімнаті розв'язує наступні питання: чи мають місце обставини, на які вказали особи, що брали участь у справі і якими доказами підтверджуються ці обставини; чи достовірні досліджені докази; які правовідносини сторін, що випливають із установлених фактів; яка правова норма повинна бути застосована і як на підставі цієї норми і відповідно до установлених фактів повинна бути дозволена справа; чи підлягають стягненню судові витрати і як повинна бути розподілена між сторонами їхнє стягнення; чи підлягає рішення негайному виконанню. Ухвалене рішення складається в письмовій формі і підписується суддею або всім складом суду. Рішення суду ухвалюється від імені України і оголошується в судовому засіданні принародно.

Стадія ухвали суду першої інстанції являє собою акт правосуддя і є правозастосовчим актом, що характеризується наступними особливостями:

- він ухвалюється тільки органом судової влади;

- має індивідуальний характер і конкретних адресатів;

- є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються або припиняються правовідносини;

- він виконує функцію захисту порушеного права або інтересів громадян і організацій, що охороняється законом.

Інші стадії цивільного судочинства являються факультативними і виникають лише при наявності оскарження або опротестування судового рішення, або в порядку нагляду.

Таким чином, цивільні процесуальні правовідносини – це виникаючі на основі норм цивільного процесуального права індивідуалізовані суспільні зв'язки між судом, що здійснює правосуддя, і учасниками цивільного процесу, що характеризуються наявністю юридичних прав і обов'язків, і забезпечують правильний і швидкий розгляд і вирішення цивільних справ.

Основними рисами цивільних процесуальних правовідносин є:

- процесуальні правовідносини виражають індивідуалізований суспільний зв'язок між конкретними персоніфікованими особами;

- вони являють собою індивідуалізований правовий зв'язок між суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин на основі норм права;

- правовий зв'язок суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин виявляється, також, і через їхні суб'єктивні права й обов'язки.

Дана характеристика цивільних процесуальних правовідносин дуже важлива, тому що судочинство по цивільних справах – це така правова діяльність, що чітко урегульована правом. Так, у ст. 1 ЦПК говориться, що порядок провадження по цивільних справах у судах України визначається тільки цивільним процесуальним кодексом.

Передумовами для виникнення цивільних процесуальних правовідносин є:

1) норми цивільного процесуального права;

2) процесуальна правосуб'єктність;

3) юридичні процесуальні факти.

Норми цивільного процесуального права – це загальні правила поведінки, сформульовані як владні веління, спрямовані на регулювання відносин, що складаються у зв'язку зі здійсненням правосуддя щодо цивільних справ. Це значить, що цивільно-процесуальна норма виступає як загальне правило поведінки, звернене до суду й учасників процесу, і визначає поводження не одного конкретного суб'єкта, а усіх, хто звертається до суду і стає учасником цивільного процесу. За допомогою процесуальних норм забезпечується цілеспрямований правовий вплив на поведінку суду й учасників процесу в одному, загальному для всіх напрямку.

Норми цивільного процесуального права, що є необхідними передумовами цивільних процесуальних правовідносин, характеризують цивільні процесуальні правовідносини і з погляду формування суб'єктивних прав і обов'язків їхніх суб'єктів. Тому варто звернути увагу на те, що суд, займаючи головне становище, є головним, основним суб'єктом правовідносин, всі інші його суб'єкти підпорядковані судові.

Влада суду в цивільному процесі зводиться в основному до двох моментів: 1) суд і від його імені головуючий керують судовим засіданням; 2) суд здійснює правосуддя по цивільних справах від імені держави, розв'язує справи по суті, а судові постанови, що вступили в силу, обов'язкові і підлягають виконанню.

Процесуальна правосуб'єктність – це специфічна особливість суб'єктів цивільного процесуального права, що дозволяє їм бути носіями прав і обов'язків, вступати в цивільні процесуальні правовідносини.

Поняття «суб'єкт цивільного процесуального права» і «процесуальна правосуб'єктність» за своєю суттю збігаються, тому що суб'єкт права – це особа, наділена правосуб'єктністю, тобто особа, що потенційно може бути учасником цивільних процесуальних правовідносин. Процесуальна правосуб'єктність є етапом реалізації норм цивільного процесуального права, реальною передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин.

При цьому варто мати на увазі, що абстрактної, єдиної для всіх процесуальної правосуб'єктності не існує. Для кожного учасника цивільно-процесуальних правовідносин, відповідно до їх об'єктивних і суб'єктивних прав, характерна власна правосуб'єктність. Тому має місце правосуб'єктність суду, правосуб'єктність сторін, правосуб'єктність третіх осіб, прокурора, свідків, експертів, перекладачів і т.п.

Процесуальна правосуб'єктність складається з двох основних елементів:

- можливості мати права і нести обов'язки (правоздатність);

- можливості до самостійного здійснення прав і обов'язків (дієздатність).

Для всіх суб'єктів цивільного процесуального права, крім сторін і третіх осіб, у складі правосуб'єктності процесуальна правоздатність невід'ємна від процесуальної дієздатності, має спеціальний характер. У правосуб'єктності ж сторін і третіх осіб такого зв'язку між процесуальною правоздатністю і дієздатністю не існує, а їхня процесуальна правоздатність являє собою рівну можливість у цивільному процесі зайняти процесуальне положення і мати процесуальні права й обов'язки сторони, третьої особи. Правоздатність і дієздатність у складі правосуб'єктності інших учасників процесу має спеціальний, а не загальний характер і не відображає загальних ознак усіх суб'єктів цивільного процесуального права.

Передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, крім норм права і процесуальної правосуб'єктності, є юридичні факти. Юридичні факти – це передбачені в гіпотезах процесуальних норм певні обставини, з якими зв'язуються виникнення, зміни або припинення правовідносин, суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Процесуальними юридичними фактами, що породжують правові наслідки, виступають дії суду або учасників процесу, зроблені у визначеному порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством. Ці дії різноманітні і здійснюються в міру проходження стадій цивільного процесу і розвитку динаміки складу цивільних процесуальних правовідносин – подача заяви про порушення цивільної справи стороною, прийняття суддею заяви про порушення цивільної справи, вступ у справу третіх осіб, залучення осіб, що беруть участь у справі, призначення експертизи, виклик до суду свідків, експертів, повідомлення зацікавленим особам про день розгляду справи, відмовлення від позову, укладання мирової угоди і т.п.

У деяких випадках до юридичних процесуальних фактів відносяться і бездіяльність учасників цивільного процесу. Процесуальна бездіяльність – це невиконання процесуальних обов'язків суб'єктами цивільного процесуального права. Наслідками невиконання передбачених законом процесуальних обов'язків виступають, як правило, заходи процесуального примусу, що мають у цивільному процесі обмежений характер, – привід свідка, штраф і т.п. (ст.ст. 44, 172, 173 ЦПК).

Юридичними фактами як передумовами виникнення, зміни і припинення процесуальних правовідносин можуть бути і події, але їхня особливість полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до здійснення процесуальних дій учасниками цивільного процесу. Так, наприклад, факт смерті однієї зі сторін не може викликати припинення провадження у справі. Провадження у справі в такому випадку припиняється за допомогою дії суду – винесення визначення про припинення провадження по цивільній справі.

Залежно від наявних обставин, з якими законодавець зв'язує ті або інші юридичні наслідки, розрізняють:

- прості юридичні факти – це коли юридичним фактом виступає одна обставина (виклик свідка, залучення другого відповідача і т.п.);

- складні юридичні факти – коли учасникам для виникнення процесуальних правовідносин необхідно вчинити декілька дій. Наприклад, для виникнення процесуальних правовідносин між позивачем і судом першої інстанції необхідно зробити дві дії: позивач повинен подати позовну заяву, а суддя – прийняти її до провадження. Такий юридичний факт називають юридичним складом.

Для юридичних процесуальних фактів також характерно і те, що закон у деяких випадках передбачає форму здійснення тієї або іншої дії з обов'язковим його документальним оформленням. У цьому випадку вимоги дотримання форми і документального оформлення, набувають великого значення. Якщо зазначених вимог не дотримуються, то передбачені законом процесуальні наслідки не настають.

Наприклад, зацікавлена особа може порушити цивільну справу для захисту своїх прав або інтересів, які охороняються законом тільки шляхом подачі в суд позовної заяви. У відповідності зі ст. 137 ЦПК, позовна заява подається в суд у письмовій формі і повинна містити в собі:

1) найменування суду, якому подається заява;

2) точне найменування позивача і відповідача, їхнє місце проживання або перебування;

3) зміст позовних вимог;

4) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

5) вказівку на докази, що підтверджують позов, і ряд інших реквізитів.

Якщо заява не відповідає вимогам закону, то суддя залишає заяву без розгляду, про що повідомляє позивачеві і надає йому термін для виправлення недоліків. Якщо позивач у встановлений термін не усуне недоліки, позовну заяву вважається не поданою і повертається позивачеві.

Цивільні процесуальні правовідносини, як і будь-які інші правовідносини, мають визначену внутрішню будову. Вони складаються з трьох елементів: юридичного змісту, суб'єктів і об'єктів.

Юридичний зміст - це суб'єктивні права й обов'язки, а матеріальне - реальне поводження, що правоуповноважений суб'єкт може, а – правозобов'язаний суб'єкт повинен учинити. Зміст правовідносин є єдиним і не можна виключати зі змісту процесуальних правовідносин суб'єктивні права й обов'язки, тому що вони визначають взаємини між суб'єктами. Юридичний зміст правовідносин охоплює також і дії, у результаті яких відбувається реалізація суб'єктивних прав і обов'язків їхніх учасників.

До суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин відносяться всі його учасники, яких можна згрупувати в три групи.

Першу групу суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин складають судові органи та їхні посадові особи (судді – у суді першої інстанції, головуючий – у касаційній і наглядовій інстанціях).

До другої групи суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин відносяться особи, що беруть участь у справі: сторони, треті особи, представники сторін і третіх осіб, прокурор, органи державного управління, профспілки, державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їхні об'єднання, інші громадські організації й окремі громадяни, що захищають права і законні інтереси інших осіб.

Третя група суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин – це особи, що сприяють у здійсненні правосуддя. До них відносяться: представники громадських організацій і трудових колективів, свідки, експерти, перекладачі, посвідчувачі, особи, що утримують письмові і речові докази, особи, що утримують майно і грошові кошти боржника, організації, що проводять періодичні стягнення з заробітної плати боржника, хоронителі описаного майна та ін.

Об'єктом цивільних процесуальних правовідносин виступає мета цивільного судочинства, що визначена статтею 2 ЦПК, де зазначено, що задачами цивільного судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом усебічного розгляду і вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством. Об'єкт цивільних процесуальних правовідносин носить загальний і спеціальний характер.

Система цивільних процесуальних правовідносин, розвиваючись на основі фактичного динамічного складу – процесуальних дій суду й учасників цивільного процесу, спрямована на один загальний об'єкт. Для окремих процесуальних правовідносин можна виділити спеціальні об'єкти. Наприклад, у правовідносинах позивача, відповідача і третіх осіб із судом об'єктом є захист зацікавленими особами суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Спеціальний об'єкт є й у процесуальних правовідносинах суду з прокурором і органами державного управління. Участь прокурора й органів державного управління в цивільному судочинстві спрямовано на охорону державних, суспільних інтересів і прав громадян, які охороняються законом. Свій спеціальний об'єкт мають і правовідносини за участю свідків і експертів. Об'єкт цих правовідносин – надання судові фактичних даних, що мають значення для правильного вирішення справи.