13. 4. Вирішення господарських спорів

Встановлений законом порядок вирішення господарських спорів складається з окремих послідовних етапів їх вирішення, що взагалі являє собою послідовну процесуальну діяльність господарського суду у вирішенні господарських спорів.

Господарський процес - це встановлена нормами господарсько-процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на захист порушеного права юридичних осіб і громадян-підприємців та вирішення спорів, що виникають між ними.

Діяльність господарських судів щодо розгляду й вирішенню господарських спорів носить суворо впорядкований правовий характер, тобто має специфічну процесуальну форму. Роль і значення процесуальної форми полягає в тому, щоб забезпечити захист дійсно існуючих прав суб'єктів господарювання і гарантувати винесення законних та обґрунтованих рішень. Процесуальна форма виступає як інструмент досягнення законності в правозастосовній діяльності господарських судів.

Можна виділити основні риси господарської процесуальної форми:

- закон детально визначає процесуальну діяльність як суду, так й інших учасників процесу;

- ухвалене в справі рішення повинно ґрунтуватися тільки на фактах, доведених і встановлених судом передбаченими законом способами й засобами;

- відносини між господарським судом й учасниками процесу мають характер тільки правовідносин;

- все провадження в справі здійснюється на основі змагальності й рівноправності сторін.

Процесуальній формі властиві наступні ознаки: нормативність, незаперечність, системність та універсальність, які виступають у єдності при правовому регулюванні й правореалізації.

Нормативність господарської процесуальної форми укладається в тім, що вона встановлюється в законодавстві, причому тільки певного рівня.

Незаперечність господарської процесуальної форми відображає обов'язковість дотримання й інших форм реалізації процесуальних норм у діяльності учасників господарського процесу.

Системність господарської процесуальної форми відображає необхідність структурувати господарський процесуальний регламент, ув'язаний у єдине ціле. Господарський процесуальний кодекс України містить загальний регламент дозволу всіх справ, підвідомчих господарським судам.

Універсальність господарської процесуальної форми відображає її застосовність до вирішення всіляких справ, підвідомчих господарським судам без якої-небудь істотної диференціації.

Господарське судочинство, як усякий процес, являє собою послідовний, поступовий рух, що складається з ряду стадій.

Стадія господарського процесу - це сукупність процесуальних дій по конкретній справі, об'єднаних однією метою.

Господарський процес складається з наступних стадій:

- провадження в господарському суді першої інстанції;

- провадження в апеляційній інстанції;

- провадження в касаційній інстанції;

- перегляд судових актів господарського суду, що вступили в законну чинність за обставин, які знову відкрилися;

- виконання судових актів.

Кожна стадія господарського процесу має свій зміст, охоплює собою певну сукупність процесуальних дій, спрямованих на досягнення самостійної мети: вирішити конфлікт власне кажучи, перевірити правильність ухваленого рішення, привести його у виконання.

В процесі розгляду справ господарський суд вступає у різноманітні стосунки з учасниками господарського процесу, які ґрунтуються на законі, тобто всі учасники вступають в процесуальні господарські правовідносини.

Господарські процесуальні правовідносини – це урегульовані нормами господарського процесуального права відносини, що виникають між господарським судом та іншими учасниками процесу при розгляді і вирішенні економічних конфліктів й інших справ, а також у процесі перевірки законності й обґрунтованості ухвалених рішень та їхнє наступне виконання.

Підставою виникнення господарських процесуальних правовідносин є юридичні факти. Юридичними фактами виступають, як правило, процесуальні дії, чинені в строки, установлені законом або призначені господарським судом.

Суб’єктами господарських процесуальних відносин виступають господарський суд, з одного боку, сторони й інші учасники процесу, з іншої сторони. Тому всіх суб'єктів господарських процесуальних правовідносин залежно від того, на якій стороні правовідносин вони виступають, можна розділити на дві групи: суди та учасники процесу.

Господарський суд - обов’язковий вирішальний суб’єкт процесуальних правовідносин, орган влади, наділений повноваженнями щодо здійснення правосуддя шляхом вирішення конкретних економічних конфліктів. Владні повноваження суду проявляються одночасно як його права й обов’язки, для виконання яких суди здійснюють численні процесуальні дії.

Особливе положення суду як суб’єкта господарських процесуальних правовідносин визначається конституційними принципами правосуддя й статусом суддів.

Між господарюючими суб’єктами, що сперечаються, є матеріальні правовідносини. Саме у зв’язку з порушенням матеріальних прав у сторін виникає конфлікт і необхідність вирішення його в суді. Процесуальні правовідносини складаються в процесі розгляду справи із судом (суддею) і учасниками спорів. Між самими ж учасниками спору процесуальні відносини не виникають. Об’єктом господарських процесуальних відносин виступають економічні спори господарюючих суб’єктів, віднесені до підвідомчості господарських судів.

Таким чином, господарські процесуальні правовідносини як самостійний вид суспільних правовідносин мають ряд специфічних особливостей:

- вони виникають тільки у зв’язку з розглядом і вирішенням економічних суперечок, а тому можуть існувати тільки в процесуально-правовій формі й не існують у формі фактичних відносин, поза господарським процесом;

- суб’єктами господарських процесуальних відносин є тільки юридичні особи й громадяни-підприємці, де одним з обов’язкових суб’єктів цих відносин завжди є господарський суд, що розглядає та вирішує господарські спори;

- підставою до порушення справи в господарському суді й виникненню господарських процесуальних правовідносин є передбачуване порушення однією організацією, громадянином-підприємцем прав або охоронюваних законом інтересів іншого суб’єкта господарювання;

- правильне й оперативне вирішення господарських спорів здійснюється з метою забезпечення законності в господарських відносинах;

- суб’єкти господарського процесу у своїй діяльності з дозволу спорів зв'язані нормами господарського процесуального права, що створюють формалізований порядок їхніх відносин і дій при дозволі спорів.

Розгляд господарських справ і вирішення господарських спорів у господарському суді починається з порушення справи.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами:

- підприємств та організацій, які звертаються до господарсь­кого суду за захистом своїх прав та інтересів, що охороняються законом;

- державних та інших органів, які звертаються до господарсько­го суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

- прокурорів та їх заступників, які звертаються до госпо­дарського суду в інтересах держави;

- Рахункової палати, яка завертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Кон­ституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтере­сах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому поля­гає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійсню­вати відповідні функції у спірних відносинах.

Порушення справи про банкрутство здійснюється господарським судом за пись­мовою заявою будь-якого з кредиторів або боржника.

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином-суб’єктом підприємницької діяльності або його пред­ставником. Позивач (прокурор) зобов'язаний при поданні по­зову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. Зміст позовної заяви та документи, що додаються до неї, визначені статтями 54 та 57 ГПК.

З позовної заяви до господарського суду сплачується державне мито, розміри якого встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито»:

- із позовних заяв майнового характеру - 1% ціни позову, але не менше трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із позовних заяв немайнового характеру, у тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів не­ нормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про пору­шення справи про банкрутство – 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із заяв у переддоговірних спорах – 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із апеляційних та касаційних скарг - 50% ставки, що підлягає сплаті при розгляді справи в першій інстанції, а зі спорів майнового характеру - ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею. При цьому за наявності обставин, які зазначені у ст. 62 ГПК, і свідчать про відсутність права на позов, суддя відмовляє в прийнятті позовної заяви. Якщо ж заявник (позивач, прокурор) має право на подання позову, але припустився порушень в його реалізації, тобто не дотримався правил подання позовної заяви, суддя повертає позовну заяву і додані до неї матеріали без роз­гляду. Підстави для повернення містяться в ст. 63 ГПК. Після усунення допущених порушень заявник може звернутися до гос­подарського суду повторно.

У разі відсутності підстав для відмови в прийнятті позовної заяви чи для повернення її заявникові суддя, який прийняв позов­ну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведен­ня, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя й сам вчиняє певні дії з підготовки справи до розгляду (наприклад, призначає експертизу, вимагає необхідних доказів, зобов'язує представників сторін з’явитися на засідання, виконує інші дії згідно зі ст. 65 ГПК).

Розгляд справ у господарських судах першої інстанції здійснюється суддею одноособово. Проте будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від кате­горії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

При розгляді справи господарський суд може зіткнутися з такими обставинами, за яких спір не може бути вирішено в цьо­му засіданні. Такими обставинами можуть стати неявка сторін, неподання витребуваних доказів, необхідність витребування нових доказів, проведення експертиз тощо. За таких обставин розгляд справи відкладається, і в ухвалі, що виноситься, вказу­ються час і місце наступного засідання.

Бувають випадки, коли господарський суд не в змозі розглянути справу до ви­рішення пов’язаної з нею іншої справи або в разі призначення документальної експертизи, надсилання матеріалів до слідчих органів, заміни сторони її правонаступником. У цих випадках він зупиняє про­вадження у справі, а потім поновлює його після усунення об­ставин, які зумовили зупинення.

Від зупинення провадження у справі слід відрізняти припи­нення провадження, яке має місце з підстав, які перешкоджають розгляду справи в госпо­дарському суді взагалі. Вони зазначені у ст. 80 ГПК.

Також залишення позову без розгляду за своїми підставами має багато спільного з поверненням позову. Шляхом застосування норм таких процесуальних інститутів, як припинення провадження у справі та залишення позову без розгляду, суддя має можливість виправити частину помилок, яких він припустився при прий­нятті позовної заяви.

Розгляд справи господарським судом та вирішення спору по суті завершується прийняттям рішен­ня. Судове рішення приймається суддею за результатами обгово­рення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегі­ально, - більшістю голосів суддів. Жодний із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім. Рішенням може бути:

- задоволення позову повністю;

- задоволення позову частково;

- відмова у задоволенні позову.

Суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов’язаний підписати процесуальний документ і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до спра­ви, але не оголошується.

Результати розгляду справи у господарському суді оформляються у вигляді рішення, постанови, ухвали і ці документи повинні за формою та змістом відповідати вимогам ст. 84 ГПК.

Прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи. За згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частину рішення, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Рішення господарського суду набирає чинності після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та ре­золютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційно­го подання рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Постанови та ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який бере участь у судовому процесі, третім особам не пізніше п’яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набра­ли чинності, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після на­брання судовим рішенням чинності.

У разі повного або часткового задоволення первісного і зуст­річного позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо по кожному позову.

Якщо судове рішення прийнято на користь декількох пози­вачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає вико­нанню за даним наказом.

Виданий стягувачеві наказ може бути пред’явлено до вико­нання не пізніше трьох місяців з дня прийняття рішення, ухва­ли, постанови або закінчення строку, встановленого у разі від­строчки виконання судового рішення або після винесення ухва­ли про поновлення пропущеного строку для пред’явлення нака­зу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинено.

Вирішення господарських спорів завер­шується прийняттям рішення чи винесенням ухвали судом першої інстанції, проте в окремих випадках господарське судочинство може продовжуватися в апеляційній і касаційній інстанціях.

Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого госпо­дарського суду, яке не набрало законної сили.

Апеляційна скарга або подання подається через місцевий гос­подарський суд, який розглядав справу. Цей господарський суд у п’ятиденний строк надсилає одержану апеляційну скаргу або подання разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду.

Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим госпо­дарським судом, а у разі якщо в судовому засіданні було оголо­шено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення.

Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скар­ги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, незалежних від нього.

Апеляційний господарський суд не пов’язаний доводами, які є змістом апе­ляційної скарги (подання) і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) може прийняти наступне рішення:

- залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

- скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

- скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

- змінити рішення.

Сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господар­ського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляцій­ного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав та обов’язків.

Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Під час перегляду у касаційному порядку судових рішень, каса­ційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Господарський суд, що розглядає справу як касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або по­станові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Господарський суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скар­ги (подання) має право:

- залишити рішення першої інстанції або постанову апеля­ційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

- скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляцій­ної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;

- скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляцій­ної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень вимог чинного законодавства;

- скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляцій­ної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

- змінити рішення першої інстанції або постанову апеляцій­ної інстанції;

- залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або по­станов.

Сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого гос­подарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанову апеляційного господарського суду до Вер­ховного Суду України.

Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені:

- з мотивів застосування Вищим господарським судом Ук­раїни закону чи іншого нормативно-правового акта, що супере­чить Конституції України;

- у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду Украї­ни чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

- у зв'язку з виявленням різного застосування Вищим гос­подарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта в аналогічних справах;

- на підставі визнання їх міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.

Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України має право:

- залишити постанову без змін, а скаргу (подання) без задо­волення;

- скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції;

- скасувати постанову і припинити провадження у справі.