13.2. Підвідомчість та підсудність справ господарським судам

Інститут підвідомчості використовується для визначення кола справ, віднесених до відання господарського суду. Для розмежування справ, що належать до відання того чи іншого господарського суду, застосовується термін «підсудність справ».

Підвідомчість – це встановлена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду й вирішення справ, віднесених до їхньої компетенції.

Чинним законодавством до відома господарських судів віднесено розгляд всіх господарських конфліктів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами. Тим самим розмежовується компетенція господарських судів й інших органів, у тому числі судів загальної юрисдикції.

Підвідомчість господарських справ розмежовується за двома ознаками:

- суб'єктною (залежно від суб'єктів спору);

- предметною (залежно від предмета та характеру спору).

Визначення суб'єктної підвідомчості господарських справ полягає в тому, що господарські справи порушуються та розглядаються господарськими судами коли виникають спори між юридичними особами, громадянами-підприємцями, державними та іншими органами, і саме ці справи підвідомчі господарському суду. Тому, господарські справи у спорах, де хоча б однією стороною є громадянин як звичайна фізична особа, а не підприємець, розглядаються судами загальної юрисдикції.

Предметна підвідомчість характеризується такими поняттями, як предмет та характер спору, тобто, господарські справи у спорах, що виникають між юридичними особами, грома­дянами-підприємцями, державними та іншими органами з приводу їх господарської діяльності та правовідносин між ними, підвідомчі господарському суду. Але з цього правила є два винятки:

- спори між організаціями, які випливають з договорів на перевезення вантажу в прямому міжнародному залізничному і повітряному вантажному сполученні, розглядаються загальними судами;

- спори, що виникають при погодженні стандартів і технічних умов та спори про встановлення цін на продукцію, а також тарифів на послуги чи виконання робіт, якщо встановлення цих цін і тарифів відповідно до чинного законодавства не може бути встановлено за згодою сторін вирішуються в адміністративному порядку. Наприклад, спори, вирішення яких віднесено законодавством України та міждержавними договорами й угодами до компетенції інших органів.

Залежно від того, чи відносить закон вирішення певної категорії справ до компетенції винятково яких-небудь одних органів або декількох різних органів, підвідомчість поділяється на виняткову й множинну. Так, справи про банкрутство віднесені до виняткової підвідомчості господарських судів. Отже, у цьому випадку встановлена виняткова підвідомчість.

Майнові спори між громадянами і між організаціями, а також між громадянами й організаціями мають множинну підвідомчість, тому що можуть бути вирішені як державними судами – судами загальної юрисдикції, господарським судом, так і третейськими судами. Множинна підвідомчість залежно від вибору з декількох юрисдикційних органів, яким справа може бути підвідомча за законом, може поділятися на договірну, імперативну та альтернативну.

Договірною є підвідомчість, обумовлена взаємною згодою сторін спору.

Імперативною називається підвідомчість, при якій справа розглядається декількома юрисдикційними органами у визначеній законом послідовності. Наприклад, установлений законом для окремих категорій спорів, порядок досудового врегулювання.

Альтернативною називають підвідомчість на вибір особи, що шукає захисту своїх прав. Відповідно до традиційно прийнятого трактування правил альтернативної підвідомчості зацікавлена сторона у вирішенні справи з предмету спору вправі за своїм розсудом звернутися до кожного з органів, названих у законі. Можливість такого вибору може виникати між судом і органом адміністративної юрисдикції. При цьому, згідно чинному законодавству, зацікавлена особа, звернувшись за вирішенням спору у несудовому порядку відповідно до правил альтернативної підвідомчості, не втрачає права на звернення до суду.

У ст. 12 ГПК України утримується перелік справ, підвідомчих господарському суду:

- справи по спорах, що виникають при висновку, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів і за іншими підставами, а також по спорах про визнання недійсними актів по підставах, зазначених у законодавстві;

- справи про банкрутство;

- справи по заявах органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати – з питань, віднесеним законодавчими актами до їхньої компетенції.

Даний перелік не є вичерпним, тому що господарському суду підвідомчі і інші господарські спори, що задовольняють загальним критеріям підвідомчості. Наприклад:

- у відповідності зі ст. 37 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» органам прокуратури надане право звертатися в господарський суд із заявами про припинення екологічно небезпечної діяльності суб'єктів господарювання;

- у відповідності зі ст. 30 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» господарським судам підвідомчі спори, пов'язані з наданням додаткових земельних ділянок селянському (фермерському) господарству після його створення;

- про припинення діяльності селянського (фермерського) господарства; про викуп для державних і суспільних потреб земель селянського (фермерського) господарства;

- спори, пов'язані із примусовим розпуском (ліквідацією) об'єднань громадян, накладенням стягнень на об'єднання громадян, дозволяються господарським судам на загальних підставах за заявою органа, що легалізує це об'єднання, або прокурора;

- спори про визнання недійсними рішень обласних, Київської й Севастопольської міських державних адміністрацій про повернення або передачу у власність релігійним організаціям культових будов або майна підвідомчі Вищому господарському Суду України.

Виключення із загальних правил підвідомчості спорів господарським судам становлять наступні категорії спорів:

- господарським судам не підвідомчі спори, що виникають при узгодженні стандартів і технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни й тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за згодою сторін (ст. 12 ГПК України);

- у випадках коли спір за участю громадянина-підприємця виник не у зв'язку з підприємницькою діяльністю, він розглядається у суді загальної юрисдикції;

- не можуть бути оскаржені у господарському суді акти ревізій, документальних перевірок, дії посадових осіб, зроблені в процесі або в результаті перевірок;

- на підставі ст. 67 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» не підлягають розгляду господарськими судами справи в області охорони навколишнього природного середовища, якщо одна зі сторін перебуває за межами України;

- спори про припинення випуску друкованих засобів масової інформації, вилучення тиражу або окремої його частини;

- оскарження відмови в державній реєстрації друкованого засобу масової інформації або рішення про припинення випуску; заміна засновника (складу засновників); вимоги громадян, юридичних осіб і державних органів про спростування опублікованої інформації підвідомчі загальним судам;

- відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про режим іноземного інвестування» спори між іноземними інвесторами й державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій і діяльності підприємств із іноземними інвестиціями підвідомчі судам загальної юрисдикції, а не господарським судам, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

- відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону України «Про об'єднання громадян» рішення про примусовий розпуск всеукраїнських і міжнародних об'єднань громадян на території України приймається Конституційним Судом України. Підвідомчий господарським судам спір може бути переданий сторонами на розгляд третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, припиненні й виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб (ст. 12 ГПК України).

Компетенція господарських судів щодо підсудності зазначених господарських справ також визначається відповідно чинному законодавству.

Підсудність – відносність підвідомчої господарським судам юридичної справи до компетенції певного господарського суду.

На відміну від підвідомчості, за допомогою якої розмежовуються повноваження на вирішення юридичних справ між різними юрисдикційними органами, підсудність розмежовує компетенцію в тій же області, але між різними судами. Залежно від роду справ, які необхідно розглянути та прийняти рішення і від території, на якій діє той або інший суд, прийнято розрізняти підсудність родову, або предметну, і територіальну, або просторову (місцеву).

Родова підсудність справ допомагає визначити, суд якого рівня системи господарських судів повинен прийняти конкретну справу до свого провадження як суд першої інстанції залежно від предмета спору. Загальне правило родової підсудності справ говорить, що всі справи, підвідомчі господарським судам, підсудні місцевим господарським судам (ст. 13 ГПК України).

Територіальна підсудність – це підсудність господарської справи господарському суду залежно від території, на яку поширюється юрисдикція даного господарського суду. З її допомогою розмежовується компенсація однорідних господарських судів. Територіальна підсудність поділяється на загальну, альтернативну (на вибір позивача), договірну, виняткову й підсудність за зв'язком справ.

Загальна підсудність визначається місцезнаходженням відповідача. Так, згідно ст. 15 ГПК України справи по спорах, що виникає при висновку, зміні й розірванні господарських договорів, справи по спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом по місцезнаходженню сторони, зобов'язаної за договором здійснювати на користь іншої сторони певні дії (передати майно, виконати роботу, зробити послуги, сплатити гроші та ін.).

Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів і за іншими підставами, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Альтернативною підсудністю вважається підсудність, при якій справа може розглядатися одним з декількох зазначених у законі судів на вибір позивача.

Справи у спорах, де беруть участь декілька відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів на вибір позивача.

Виняткова підсудність – є підсудність, що передбачає розгляд певних категорій господарських справ лише судами, точно зазначеними в законі.

До таких належать справи:

- віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з договору перевезення, у яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органа;

- справи у спорах про право власності на майно, або про витребування майна із чужого незаконного володіння, або про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцем перебування майна;

- справи із спорів, у яких відповідачем є вищий або центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські ради або обласні Київська й Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва (ст. 16 ГПК України).

З господарського процесуального закону, як особливий вид територіальної підсудності може бути виділена підсудність за зв'язком справ. Дана підсудність припустима у випадку вступу до справи третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Так, за змістом ст. 26 ГПК України, позови третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, підсудні суду, що вирішує справу, до якої вступає третя особа. Отже цей вид підсудності логічно витікає зі змісту даної статті, але прямого визначення його в законі немає.

Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з дотриманням правил підсудності, повинна бути ним розглянута навіть й у тому випадку, коли у процесі розгляду справи воно стало підсудним іншому господарському суду, але у таких випадках господарський суд приймає рішення про передачу справи за підсудністю (ст. 17 ГПК України).

Коли справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи направляються господарським судам за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів від дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.

У тому випадку, коли після відводу суддів неможливо розглянути справу у господарському суді, до підсудності якого віднесено справу, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що знаходиться на розгляді місцевого господарського суду, і передати її на розгляд в інший місцевий господарський суд.

Ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути оскаржено будь-яким учасником господарського процесу.

Відповідно до ст. 124 ГПК господарські суди розглядають справи за участю іноземних підприємств та організацій, якщо місцезнаходження відповідача на території України.

Господарські суди мають право також розглядати справи за участю іноземних підприємств та організацій у випадках, коли:

- місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України;

- іноземне підприємство чи організація має на території України нерухоме майно щодо якого виник спір.