Основними задачами торговельних представництв є:

1. представлення державних інтересів України в країнах перебування з усіх питань зовнішньоекономічної діяльності і забезпечення їх захисту;

2. сприяння розвитку економічних зв'язків між Україною і країнами перебування;

3. здійснення контролю за дотриманням українськими учасниками зовнішньоекономічної діяльності державних інтересів України;

4. захист інтересів учасників зовнішньоекономічної діяльності України тощо.

Торговельні представництва можуть здійснювати від свого імені й від імені України угоди й інші юридичні акти, необхідні для здійснення покладених на них задач; виступати в судах як позивачі або представники позивача. Торговельний представник і його заступники складають частину дипломатичного персоналу посольства України і користуються дипломатичними привілеями і імунітетами. Інші співробітники користуються привілеями і імунітетами, наданими адміністративно – технічному й обслуговуючому персоналу посольства.

Спеціальною місією називається тимчасова місія, що направляється в іншу державу за згодою останньої для переговорів з визначених питань або для виконання іншої конкретної задачі.

Тобто це делегації держав, що виконують ті або інші функції в двосторонніх відносинах (делегації на переговорах, на різних церемоніях, наприклад, при вступі на посаду глави держави, на ювілеях, похоронах).

До спеціальних місій не відносяться делегації держав, що направляються на багатосторонні міжнародні конференції або в органи міжнародних організацій.

Правове положення спеціальних місій визначається звичайними нормами міжнародного права і Конвенцією про спеціальні місії 1969 р. Конвенція виходить з того, що привілеї та імунітети дипломатичних представництв і їх персоналу, які зафіксовані у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961р., повинні поширяться на спеціальні місії і їхній персонал.

12.5.4. Міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю

Співробітництво в боротьбі зі злочинністю здійснюється за допомогою використання двох взаємозалежних механізмів, один із яких - договірний (конвенційний), тобто він реалізується в договорах (конвенціях), що полягають державами, а інший має організаційно-правовий характер, тобто виявляється в діяльності загальних і спеціалізованих організацій.

Укладаючи міжнародні конвенції, держави в процесі співробітництва вирішують такі задачі:

1. кваліфікують злочини, що представляють міжнародну суспільну небезпеку;

2. погоджуються про включення в національне карне законодавство норм про відповідальність за такого роду дії;

3. взаємодіють у процесі здійснення карного переслідування, включаючи надання правової допомоги.

У цієї галузі міжнародного права прийнятий розподіл діянь, що володіють ознаками міжнародної суспільної небезпеки, на дві групи: міжнародні злочини і злочини міжнародного характеру.

Найбільшу небезпеку представляють міжнародні злочини, до яких відносять:

• агресію,

• колоніалізм,

• геноцид (знищення груп людей за расовою, національною або релігійною ознакою),

• екоцид (забруднення навколишнього середовища з важкими глобальними наслідками).

Розглянемо міжнародні злочини на прикладі геноциду, оскільки цей злочин є поширеним і в умовах збройних конфліктів, і в мирний час.

У Конвенції про попередження злочину геноциду і покаранні за нього під геноцидом розуміються такі дії, що відбуваються з наміром знищити, цілком або частково національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку:

1. убивство членів такої групи;

2. заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи;

3. навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на ії повне або часткове знищення ;

4. міри, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;

5. насильницька передача дітей від однієї людської групи в іншу.

Від міжнародних злочинів варто відрізняти злочини міжнародного характеру. До них відносяться дії, що спрямовані на інтереси декількох держав і внаслідок цього також представляють міжнародну суспільну небезпеку, але відбуваються особами (групами осіб) поза зв'язком з політикою держави, заради досягнення власних протиправних цілей.

У числі такого роду дій:

• захоплення заручників;

• захоплення і (або) використання ядерного матеріалу в протиправних цілях;

• незаконний оборот наркотичних засобів і психотропних речовин;

• незаконні акти, спрямовані проти безпеки цивільної авіації і морського судноплавства;

• піратство на морі тощо.

Охарактеризуємо тепер кілька різновидів злочинів міжнародного характеру.

Незаконний оборот наркотичних засобів і психотропних речовин

Незаконні операції з наркотиками протягом багатьох десятиліть були об'єктом міжнародно-правового впливу. Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 р. і Конвенція про психотропні речовини 1971 р. охоплюють широкий спектр правового регулювання, включаючи міри контролю над цими засобами і речовинами, міри боротьби проти таких правопорушень, як: культивування і виробництво, збереження, продаж, покупка, ввіз і вивіз наркотичних засобів і психотропних речовин у порушення існуючих правил.

Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин, прийнята в 1988 р., проголошує викорінювання нелегального обороту колективним обов'язком держав. У ст. 3 наданий перелік дій, навмисне здійснення яких кваліфікується як злочин. У числі найбільш серйозних – виробництво, виготовлення, екстрагування, поширення, продаж, постачання на будь-яких умовах, переправляння, транспортування, імпорт або експорт будь-якої наркотичної речовини або психотропного засобу в порушення Конвенцій 1961 і 1971 р., а також культивування опійного маку, кокаїнового листа, рослини канабіс з метою незаконного виробництва наркотичних засобів тощо. Протиправними вважаються публічне підбурювання або спонукання інших до здійснення подібних правопорушень, вступ у злочинну змову з метою здійснення таких дій.

Українське карне законодавство передбачає відповідальність за такі дії, як незаконне виготовлення, придбання, збереження, перевезення або збут наркотичних засобів або психотропних речовин, за їхнє розкрадання, культивування заборонених до обробки рослин, що містять наркотичні речовини. Карне законодавство встановлює основи державної політики в сфері обороту наркотичних засобів і психотропних речовин та в сфері протидії їхньому незаконному обертанню. Регламентація супроводжується посиланнями на міжнародні конвенції.