12.5.3. Дипломатичне і консульське право

Під дипломатичним правом розуміють сукупність встановлених у результаті угоди і забезпечених суб'єктами міжнародного права принципів і норм, що виражають волю суб'єктів міжнародного права, які беруть участь у міжнародних відносинах і регулюють діяльність цих суб'єктів з метою підтримки миру та мирного співіснування.

Органи зовнішніх зносин держави – це органи, за допомогою яких здійснюються зв'язки з іншими державами та іншими суб'єктами міжнародного права.

Всі органи зовнішніх зносин поділяються на:

• внутрішньодержавні органи, що постійно знаходяться на території даної держави;

• закордонні органи, що перебувають за межами даної держави.

До внутрішньодержавних органів відносяться:

• органи, що представляють державу з усіх питань (парламент, глава держави, уряд, глава уряду і відомство іноземних справ);

• органи, що представляють державу тільки в одній більш-менш значній сфері її зовнішніх зв'язків (наприклад, міністерство зовнішньоекономічної торгівлі).

До закордонних органів відносяться:

• постійні органи (дипломатичні представництва: посольства і місії, консульські представництва, торгівельні представництва, постійні представництва держав при міжнародних організаціях);

• тимчасові органи (спеціальні комісії або місії, що направляються в інші держави для участі в церемоніальних заходах, ведення переговорів і рішення інших питань, делегації, що направляються для участі в міжнародних конференціях).

До структури органів зовнішніх зносин України входять:

• Верховна Рада України,

• Президент України,

• Кабінет Міністрів України.

Практичне здійснення зовнішньої політичної діяльності держави й організація її дипломатичної діяльності покладено на Міністерство закордонних справ України, що діє на основі Положення від 18 лютого 1993 р., затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Головні задачі Міністерства закордонних справ України:

1. Участь у реалізації державного суверенітету України в сфері зовнішньої політики, сприяння підвищенню міжнародного авторитету держави.

2. Забезпечення в межах своїх повноважень проведення єдиного зовнішньополітичного курсу України з метою всебічного розвитку політичних, економічних, гуманітарних, наукових і інших зв'язків із закордонними державами.

3. Розробка і участь в здійсненні концепції розвитку зовнішньополітичної діяльності держави.

4. Захист прав і інтересів України, її фізичних і юридичних осіб за кордоном.

5. Аналіз зовнішньополітичної діяльності України, розробка і здійснення комплексу заходів, спрямованих на підвищення ефективності зовнішньополітичних зв'язків України, у першу чергу, надання організаційно-методичної й інформаційної допомоги учасникам зовнішньополітичних відносин.

6. Організація, координація і фінансування роботи за кордоном, а також сприяння діяльності представництв іноземних держав на території України.

Сучасне дипломатичне право регламентується Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961р. Конвенція складається з Преамбули і 53 статей.

Існують наступні види дипломатичних представництв:

• посольства;

• місії;

• спеціальні місії.

Глави дипломатичних представництв поділяються на 3 класи:

I клас – посли і нунції (посли Папи Римського), що акредитуються при главах держав й інших глав представництв еквівалентного рангу;

II клас – посланники, міністри й інтернунції, що акредитовані при главах держав;

III клас – клас постійних повірених в справах, що акредитовані при міністерствах закордонних справ.

В Україні існують наступні дипломатичні ранги представників держав:

• надзвичайний і повноважний посол;

• надзвичайний і повноважний посланник;

• повірений у справах.

Службові посади дипломатичних працівників такі:

• радники дипломатичних представництв (I і II класу);

• секретарі дипломатичних представництв (I, II, III секретарі);

• аташе.

Структура персоналу дипломатичного представництва:

1. Дипломатичний персонал – особи, що мають дипломатичні ранги.

2. Адміністративно-технічний персонал:

• перекладачі,

• шифрувальники,

• канцелярські працівники,

• представники внутрішньої охорони безпеки посольства;

3. Допоміжний персонал: садівники, прибиральники й інші.

Порядок призначення глав дипломатичних представництв:

Дипломатичні відносини встановлюються між державами в результаті визнання “de jure”. Постійне дипломатичне представництво затверджується в результаті взаємної згоди держав на базі встановлення дипломатичних відносин. Для того, щоб конкретна особа була призначена главою дипломатичного представництва держави, що акредитується, на нього необхідно отримати агреман, тобто згоду країни перебування на прийняття конкретної фізичної особи як главу дипломатичного представництва (відмовлення в дачі агремана не вимагає додаткових роз'яснень). Дипломатичний представник, який отримав агреман, вважається “persona grata” (бажаною особою в країні перебування).

Після отримання агремана й офіційного призначення в дану країну дипломатичного представника як глави представництва йому вручається вірча грамота і відзивна грамота його попередника.

Сукупність всіх осіб, що мають дипломатичні ранги і знаходяться в складі дипломатичних представництв іноземних держав, а також їхніх родин, складає дипломатичний корпус (у широкому тлумаченні цього слова). У вузькому значенні: дипломатичний корпус – це сукупність глав іноземних дипломатичних представництв, розташованих у країні перебування.

Конвенція 1961 року “Про дипломатичні зносини” вперше в міжнародній практиці закріпила функції дипломатичного представництва.

Функції дипломатичного представництва:

1. представницька;

2. ведення переговорів з урядом держави перебування;

3. інформаційна;

4. заохочення дружніх відносин між державою, яка акредитується і державою перебування, що стосується розвитку їхніх взаємовідносин у сферах економіки, культури і науки;

5. консульська функція.

У Віденської конвенції 1961 р. значна увага приділяється питанням дипломатичних імунітетів і привілеїв.

Під дипломатичним імунітетом розуміють сукупність обов'язків, від яких звільняються дипломатичні й консульські представники; привілеї - це сукупність особливих прав, які мають дипломатичні й консульські представники

Види привілеїв:

• привілеї всього дипломатичного представництва;

• привілеї його глави і співробітників.

Привілеї (імунітети) дипломатичних представників:

1. приміщення представництв недоторканні, влади держави перебування не можуть вступати в це приміщення без згоди глави представництва;

2. на країні перебування лежить спеціальний обов'язок приймати всі належні міри для захисту приміщень представництв від нанесення збитку та вторгнення і запобігання будь-якого порушення спокою або образи його достоїнства;

3. приміщення представництв, предмети їхньої обстановки й інше майно, що знаходяться в них, а також засоби пересування користуються імунітетом від обшуків, арешту, реквізиції і виконавчих дій;

4. стаття 23 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961р. закріплює звільнення дипломатичних представництв від податків (фіскальний імунітет);

5. особлива увага приділяється недоторканності документів і архівів дипломатичних представництв, ці об'єкти є недоторканими, де б вони теоретично не знаходилися;

6. країна перебування для належного й ефективного виконання функцій дипломатичних представництв зобов'язана сприяти полегшенню їхньої роботи, забезпечити волю пересувань і повідомлень, надати всі можливості для виконання функцій дипломатичних представництв;

7. дипломатичні представництва мають волю зносин зі своїм урядом й іншими представниками і консульствами акредитованої держави, де б вони не знаходилися (для здійснення цих зносин, дипломатичні представництва вправі користуватися всіма дипломатичними засобами, включаючи дипломатичних кур'єрів);

8. дипломатичні представництва вправі за згодою країни перебування установити радіостанцію і користуватися нею, а також мають позачергове право користування засобами цивільного електрозв'язку;

9. при виконанні своїх офіційних обов'язків, або при стягуванні за їхнє виконання нагороджень і зборів, дипломатичні представництва звільняються від усіх податків, зборів і мит.

Особисті імунітети:

1. особистість дипломатичного агента недоторкана, він не підлягає арешту або затримці в будь-якій іншій формі; держава перебування зобов'язана відноситись до нього з належною повагою і вживати належних заходів для запобігання будь-яких зазіхань на його особистість, волю, достоїнство;

2. приватна резиденція дипломатичного агента користується такою ж недоторканістю і захистом, як і приміщення дипломатичного представництва (приватна резиденція дипломатичного агента складається не тільки з квартири, а й номера у готелі);

3. документи дипломатичного агента, його кореспонденція, крім ряду випадків, зв'язаних з цивільною юрисдикцією країни перебування, є недоторканими;

4. дипломатичний агент користується імунітетом від кримінальної, цивільної й адміністративної юрисдикції;

5. дипломатичний агент звільняється від усіх мит і податків.

Консульське право можна охарактеризувати як сукупність міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють діяльність консульських представництв і членів їхнього персоналу, їх статус, функції, права та обов'язки.

В даний час консульські представництва покликані сприяти розвитку не тільки економічних, торгівельних, але і науково-технічних, культурних, туристичних, а в деяких випадках і політичних зв'язків між державами.

Консульські представництва - це спеціальні органи однієї держави, що знаходяться на території іншої держави, за згодою останньої, метою яких є захист економічних та інших інтересів держави, що представляється, її юридичних осіб і громадян.

Правове положення консульських представництв і їх посадових осіб визначається міжнародними угодами, національним законодавством і міжнародним порядком.

Відповідно до Конвенції про консульські зносини 1963 р., до основних функцій консульських представництв відносяться:

1. охорона і захист інтересів своєї держави, його громадян і юридичних осіб;

2. заохочення торгівлі і сприяння розвитку економічних, культурних і наукових зв'язків між зазначеними державами;

3. виконання адміністративних і нотаріальних функцій відносно громадян представленої держави;

4. допомога суднам, літакам своєї країни, а також їхнім екіпажам;

5. нагляд за економічним, правовим та політичним життям свого округа та інформування з цих питань відомства з іноземних справ своєї держави.

Торговельні представництва - це закордонні органи держави, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність в інтересах держави, що акредитує.

Правове положення торговельних представництв України визначається Положенням про торговельні представництва і міжнародними угодами з державами, у яких створюються торговельні представництва.