12.5.1. Право міжнародних договорів

Право міжнародних договорів можна назвати базовою галуззю міжнародного права, тому що за допомогою укладення договорів регламентуються відносини держав у різних сферах співробітництва.

Основними джерелами права міжнародних договорів є Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року і Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями і між міжнародними організаціями від 21 березня 1986 року.

Об'єкти міжнародних договорів можуть бути найрізноманітнішими.

У залежності від об'єкту розрізняються наступні види договорів:

• політичні договори (про союз, взаємну допомогу, ненапад, нейтралітет, в сфері роззброювання тощо);

• економічні договори (торговельні договори, угоди про постачання товарів і товарообіг тощо);

• договори зі спеціальних питань (в галузі транспорту, зв'язку, з сільського господарства, охорони здоров'я, про правову допомогу тощо).

У залежності від числа учасників договори поділяються на двосторонні і багатосторонні. Останні, в свою чергу, розподіляються на загальні (або універсальні) і локальні.

Отже, право міжнародних договорів, як галузь міжнародного права – це сукупність правових норм, що регулюють відносини держав й інших суб'єктів міжнародного права з приводу укладення, виконання і припинення міжнародних договорів.

Право укладати міжнародні договори – найважливіший елемент міжнародної правосуб'єктності. У переважній більшості випадків органи держави, що укладають міжнародні договори, діють через спеціально вповноважених на це осіб.

Не мають потреби в повноваженнях глави держав, глави урядів і міністри закордонних справ. Крім повноважень, особи, що ведуть переговори, одержують від своїх урядів інструкції, що визначають позицію делегації з обговорюваних питань.

Укладення міжнародного договору являє собою процес, що складається з ряду послідовних стадій, а саме:

1. Першою обов'язковою стадією укладення міжнародного договору є вироблення його узгодженого тексту. Основний метод підготовки узгодженого тексту – переговори між договірними сторонами. Важливим етапом на стадії узгодження тексту є його прийняття. Воно виражається в особливій процедурі голосування (одноголосно, 2/3 голосів).

2. Наступна стадія – встановлення автентичності тексту договору. Після того, як погоджений текст договору прийнятий, стає необхідним якимсь образом засвідчити, що даний текст є остаточним і не підлягає змінам з боку уповноважених. Ця процедура здійснюється або шляхом парафування, або включенням тексту договору в заключний акт конференції або в резолюцію міжнародної організації. Іноді використовується умовне підписання, коли підпис має потребу в наступному схваленні урядом або іншим компетентним органом.

3. Останньою стадією укладання договору є вираження згоди держав й інших суб'єктів міжнародного права на обов'язковість договору.

Стаття 11 Віденської Конвенції установила наступні способи вираження згоди:

• підписання договору,

• обмін документами, що утворюють договір,

• ратифікація договору,

• його прийняття,

• затвердження,

• приєднання до нього, або будь-який інший спосіб, про який умовилися сторони.

Припинення міжнародного договору означає, що він утратив свою обов'язкову силу у відносинах між його учасниками і перестав породжувати для них права й обов'язки.

Усі способи припинення міжнародних договорів можна розділити на вольові (розірвання) і автоматичні.

До вольових способів відносяться:

• скасування (за загальною згодою учасників);

• денонсація;

• новація (перегляд або ревізія колишнього договору);

• анулювання (однобічне відмовлення держави від укладеного нею договору).

До автоматичних способів припинення міжнародних договорів відносяться:

• закінчення терміну;

• настання визначеної договором умови;

• зникнення суб'єктів договору;

• загибель договірного об'єкту;

• поява нової імперативної норми загального міжнародного права;

• виникнення війни між державами-контрагентами тощо.

Припинення міжнародного договору означає тимчасову перерву в дії і застосуванні міжнародного договору. У цей період його учасники звільнюються у відносинах між собою від зобов'язань виконувати договір. В іншому призупинення не впливає на правові взаємовідносини учасників, визначені договором. Зокрема, у період призупинення договору вони повинні утримуватися від дій, що могли б перешкодити відновленню дії договору.