12.2. Міжнародно-правове визнання

Визнанням у міжнародному праві вважається односторонній добровільний акт держави, у якому воно заявляє про те, що розглядає іншу державу як суб'єкт міжнародного права.

Обов'язку визнання не існує, і не практикується відкликання визнання.

Визнання може бути:

• “de facto”, тобто вираження державою впевненості в тому, що визнана держава або уряд є довговічним і життєздатним. При цьому можуть бути встановлені консульські відносини;

• “de jure”, тобто повне й остаточне визнання, що передбачає встановлення дипломатичних відносин у повному обсязі;

• “ad hoc”, тобто вступ у контакт з конкретної справи, наприклад для ведення переговорів для мирного врегулювання міжнародного конфлікту.

Не існує загальновизнаних критеріїв для визначення кількості визнань для придбання державою міжнародної правосуб'єктності, теоретично досить одного визнання.

Після проголошення Акта незалежності нашої держави 24 серпня 1991 року її визнали інші республіки Союзу РСР, що самі до цього часу заявили про свою незалежність, але не володіли міжнародно-правовою правосуб'єктністю. Інше ж світове співтовариство чекало подальшого розвитку подій на той час фактично вже в колишньому СРСР. Результати референдуму в Україні, коли більш 90% тих, хто прийняв участь у ньому, підтримали Акт Верховної Ради, перевершив самі оптимістичні чекання. Тільки після юридичного закріплення Акта народним волевиявленням починається смуга визнань України.

Першими нашу країну визнали 2 грудня 1991 року Польща і Канада.

На практиці може мати місце попереднє (або проміжне) визнання. Воно звичайно може стосуватися національно-визвольних рухів країн, що ведуть боротьбу за політичну незалежність і мають єдине керівництво. Те ж стосується урядів, що знаходяться в еміграції.

12.3. Правонаступництво в міжнародному праві

Інститут правонаступництва в міжнародному праві являє собою сукупність норм, що регламентують права й обов'язки держави-спадкоємця.

Питання правонаступництва держав викладено в двох міжнародних конвенціях: Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо міжнародних договорів 1978 року і Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 року.

Правонаступництво має місце при наступних фактичних обставинах:

а) при зміні державного політичного строю в результаті державного перевороту (наприклад, правонаступництво Радянської держави);

б) з появою в результаті національно-визвольного руху нових незалежних держав (скажемо, придбання незалежності колишньою колонією);

в) при утворенні декількох держав на території їхнього попередника;

г) при об'єднанні двох або більш держав в одне (федеративне або унітарне);

д) при переході частини однієї держави до іншої.

Питання правонаступництва вирішуються щодо:

• договорів;

• державної власності;

• державних архівів;

• державних боргів.

12.4. Відповідальність у міжнародному праві

Під міжнародно-правовою відповідальністю розуміють юридичні наслідки, що настають для суб'єкта міжнародного права в результаті порушення їм міжнародно-правового зобов'язання.

Міжнародно-правова відповідальність є необхідним юридичним засобом, що забезпечує дотримання норм міжнародного права. Підставою міжнародно-правової відповідальності держави є здійснення міжнародного правопорушення.

Міжнародне правопорушення є дія або бездіяльність держави, що порушує його міжнародні зобов'язання, які установлені нормою міжнародного права.

Серед дій законодавчих органів, що породжують міжнародну відповідальність держави, варто вказати на видання закону або іншого нормативного акта, що суперечить міжнародним зобов'язанням даної держави.

Існує два види міжнародно-правової відповідальності держав – політична і матеріальна.

Матеріальна відповідальність настає у випадку порушення державою своїх міжнародних зобов'язань, зв'язаних із заподіянням матеріального збитку.

Вона може бути виражена у формі:

• репарації (відшкодування матеріального збитку в грошовому вираженні, товарами, послугами);

• реституції (повернення в натурі майна, неправомірно вилученого і вивезеного воюючою державою з території супротивника);

• субституції (заміна неправомірно знищеного або ушкодженого майна, будинків, транспортних засобів, художніх цінностей, особистого майна тощо).

Формами міжнародно-правової відповідальності можуть бути: призупинення прав і привілеїв, що випливають із членства в міжнародній організації і як крайня міра - виключення з організації.

За міжнародні делікти (наприклад, порушення дипломатичного етикету, порушення режиму іноземців) до держави можуть бути застосовані такі форми відповідальності, як:

• реторсія (примусові дії однієї держави, спрямовані проти іншої держави, що порушили інтереси першої);

• репресалії (правомірні примусові дії, які застосовуються до держави-порушника міжнародного права як засіб примусити її відмовитись від своїх незаконних акцій);

• сатисфакція (форма політичної відповідальності яка може виражатися шляхом вибачення, співчуття, віддання почесті державі, котра постраждала. Віддання почесті державі, котра постраждала, здійснюється шляхом виконання гімну цієї країни).

12.5. Галузі міжнародного права