2. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

• пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

• комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

• соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

• встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

• використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

• здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

• забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

• міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

3. Особливості сільськогосподарського виробництва

У системі агропромислового виробництва знаходяться підприємства різних форм власності із широким спектром професій працюючих, різними взаємовідносинами між ними та розмаїттям схем управління сільськогосподарським виробництвом, що у свою чергу, ускладнює єдиний підхід до систем управління охороною праці.

Аграрний сектор економіки також має ряд структурних, організаційних і технологічних особливостей, що впливають на показники травматизму, внаслідок збільшення кількості невеликих за чисельністю працюючих фермерських сільськогосподарських підприємств, розподіл потерпілих за окремими періодами року й годинами доби, що зумовлюють специфічні вимоги до організації забезпечення безпеки працюючих, які не у повній мірі враховані у нормативно-правових актах, прийнятих в Україні.

У процесі реформування аграрного сектора економіки збільшилася кількість підприємств, які не в змозі утримувати спеціаліста з питань охорони праці, збільшилася кількість підприємств, працюючих за сімейною формою організації виробництва, що супроводжується масовим залученням підлітків та людей пенсійного віку до роботи, а це збільшує виробничий травматизм. Також відбулося зростання тяжкості травмування, посилилися проблеми лікування потерпілих внаслідок скорочення лікувальних закладів у сільській місцевості й нестачі коштів для придбання ліків, зросла кількість випадків, які не компетентно розслідувані чи приховані від розслідування та обліку.

Очікувані у результаті реформування села позитивні зрушення у плані зростання виробництва продукції, поповнення машинно-тракторного .парку, збільшення поставок паливно-мастильних матеріалів, збільшення обсягів механізованих і автотранспортних робіт, ріст поголів'я худоби - вже зараз викликають зростання рівня виробничого травматизму і професійних захворювань, а надалі цей рівень буде ще підвищуватися.

Аналіз показників загального й смертельного травматизму свідчить, що кожний другий працівник працює в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормативам. В експлуатації знаходиться до 90% машин,- механізмів, устаткування та

транспортних засобів, які не відповідають нормативним актам про охорону праці та вичерпали передбачений паспортом ресурс роботи.

Найбільш часто у сільськогосподарському виробництві гинуть механізатори - 20-24%; водії автомобілів - 17%, працівники, зайняті у тваринництві - 13%; сторожа - 10%; керівники й спеціалісти - 9%.

Більшість нещасних випадків трапляється через незадовільну організацію робіт - 28-30%; недоліки у навчанні безпечним методам праці - 25-29%; порушення трудової й виробничої дисципліни -11-13%; експлуатацію несправних машин, механізмів, обладнання - 6-8%; незадовільний технічний стан будинків, споруд, територій -4% тощо.

Найчастіше травмування працюючих відбувається через ураження їх предметами і деталями, що рухаються, обертаються - 25-30%; падіння потерпілого з висоти 23-28%; внаслідок падіння, обвалів предметів, матеріалів - 12-14%; ушкодження у результаті контакту з тваринами - 9-13%; дорожньо-транспортні пригоди - 4-5% та інше.

Дана ситуація, що склалася з травматизмом у сільськогосподарському виробництві, обумовлена низкою причин, серед яких:

• порушення стандартів безпеки та відсутність дієвих механізмів притягнення посадових осіб до відповідальності за недотримання вимог безпеки праці;

• зниження відповідальності та вимогливості посадових осіб щодо контролю за дотриманням норм та правил безпеки праці й допуск до роботи працівників у нетверезому стані;

• недостатня підготовка фахівців аграрників із питань охорони праці, оскільки майже третина нещасних випадків, у тому числі із важкими наслідками, трапляється через необізнаність працюючих з правилами безпечного виконання робіт, несвоєчасне й неякісне проведення навчання та перевірки знань, відсутність у багатьох працівників навіть елементарного уявлення, як уникнути небезпеки;

• низький рівень та значне послаблення трудової і виробничої дисципліни, обумовлений відсутністю економічних стимулів при впровадженні норм і правил охорони праці та застосування дієвих економічних санкцій при порушенні;

- старіння основних фондів, зростаюча кількість фізично зношеного і морально застарілого обладнання, машин механізмів, що не відповідають безпечним умовам праці;

- недостатня наявність коштів, у тому числі коштів на фінансування Національної, державної, галузевих і регіональних програм з питань охорони праці й пожежної безпеки.

Також на підвищення рівня виробничого травматизму впливають особливості організації виробничого процесу в аграрному секторі економіки, а саме:

- сезонність робіт, що практично не дає можливості в окремі періоди року дотримуватися нормативної тривалості робочого дня, внаслідок чого травматизм щорічно досягає пікових значень в одні й ті ж місяці року. Перший пік припадає на липень-серпень (пора збирання ранніх зернових і зернобобових культур). На цей період припадає 20-23% річної кількості смертельно травмованих. Другий пік травматизму припадає на жовтень - понад 11% від усіх смертельних випадків на виробництві.

Прагнення зібрати врожай у стислі строки, часто в умовах нестійкої погоди, при недостатній кількості збиральної техніки, значній її зношеності і низькій надійності спонукає керівників господарств, спеціалістів і безпосередніх виконавців робіт до продовження тривалості робочого дня. Ці заходи, при недотриманні виваженого режиму роботи і відпочинку, послабленні контролю та самоконтролю за виробничою та трудовою дисципліною, втраті внаслідок втоми пильності у дотриманні правил безпеки, а інколи нехтування ними, досить часто призводять до травм;

• нерівномірна завантаженість працівників протягом року. Кількість працюючих у агропромисловому виробництві у липні переважає за рік на 13-15%;

• залучення до роботи у напружені періоди підлітків та осіб пенсійного віку. У цей період їх кількість становить 4-5% від загальної кількості,' що працюють на даний час у сільському господарстві. А реальні фізичні можливості такої категорії осіб часто не дозволяють уникнути травм в екстремальних ситуаціях;

• знаходження працюючих на великій території, що практично не дає можливості постійного контролю за безпекою праці з боку відповідних посадових осіб, котрі вимушені покладатися на самоконтроль і самодисципліну працюючих;

• доступність виробничих площ і робочих місць для працівни­ків, які у даний час не працюють на цих робочих місцях, а також сторонніх осіб та підлітків; "

- робота невеликих тимчасових груп непостійного складу працівників та поодинці, без оперативного зв'язку з виробничою базою, віддалено від пунктів сервісу, технічної і медичної допомоги;

- широкий спектр видів технологічних процесів - вирощування різних видів продукції рослинництва і тваринництва, їх переробка, а також будівництво, транспортні роботи, ремонтне і технічне обслуговування сільськогосподарської техніки тощо, а це збільшує виникнення загрози травмування.

З урахуванням стану виробничого травматизму та обставин, що складаються внаслідок реформування села, введення у дію Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" повинні діяти нові напрямки реалізації заходів, що сприятимуть зниженню виробничого травматизму.

В умовах ринку в роботі з охорони праці важливими є такі фактори:

- економічна зацікавленість власника (керівника) в одержанні максимального прибутку, зменшенні витрат на штрафні санкції, ремонт пошкодженого устаткування, зменшення виплат страхових тарифів у залежності від класу професійного ризику виробництва (скидки до 50%);

- необхідність постійного підвищення якості і конкурентоздатності продукції, що • можливо тільки за сприятливих і безпечних умов праці;

• моральна і юридична відповідальність власника за нещасні випадки та профзахворювання ;

• моральна відповідальність власника перед трудовим колективом за створення гуманних умов парці;

• необхідність стверджувати позиції підприємства на ринку серед вітчизнянихл зарубіжних конкурентів;

• необхідність підвищувати продуктивність праці й віддачу кожної затраченої людино-години, збільшувати відсоток прибутку по відношенню до викладених інвестицій, підвищувати ефективність використання людських, матеріальних і фінансових ресурсів;

• забезпечення технологічної переваги підприємства перед конкурентами;

• забезпечення досягнення перспективних цілей підприємства, що неможливо без підвищення рівня охорони праці.

Названі фактори створюють певний моральний і матеріальний тиск на власника підприємства, що змушує його постійно і систематично займатися питаннями охорони праці. Однак цей тиск, як і приписи державних інспекцій та численні нормативні акти, самі по собі не дадуть ефекту, якщо власник не буде озброєний механізмом зменшення рівня виробничого ризику, тобто науково обґрунтованою системою управління охороною праці (СУОП) на підприємстві.

Враховуючи такий рівень виробничого травматизму, у галузевих та регіональних програмах поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 рр. передбачене комплексне розв'язання проблем охорони праці, забезпечення пріоритету здоров'я працюючих, їх соціального захисту, створення належних безпечних і здорових умов праці на виробництві.

Одним з напрямків рішення цих проблем є навчання керівників, спеціалістів, працюючих, підготовка відповідних спеціалістів з питань охорони праці.