5.4. Класифікація будівель за ступенем вогнестійкості

Потенційна пожежна небезпека будівель і споруд залежить як від питомого навантаження та властивостей матеріалів, що знаходяться усередині, так і від горючості та здатності чинити опір дії пожежі будівельних конструкцій, яка характеризується їх вогнестійкістю.

Під час пожежі на будівельні конструкції крім статичного і динамічного навантажень діють також високі температури. В результаті цього вони можуть деформуватися, прогріватися до висо­ких температур чи руйнуватися. Умови розвитку пожежі у спорудах визначаються вогнестійкістю конструкцій.

Вогнестійкість - це здатність матеріалів (конструкції, будівлі) чинити опір вогню протягом певного часу, зберігаючи при цьому всі експлуатаційні властивості Вогнестійкість оцінюється часом, протягом якого конструкція чи її елемент під дією вогню зберігає свої властивості без руйнування, деформації та тріщин.

Період, протягом якого будівельні конструкції чинять опір дії вогню до втрати ними несучих (експлуатаційних) властивостей, називається межею вогнестійкості.

Ступінь вогнестійкості — це нормована характеристика вог­нестійкості будинків і споруд, що визначається межею вогнестійкості основних будівельних конструкцій.

Ступінь вогнестійкості будівель і споруд залежить від меж вогнестійкості будівельних конструкцій та меж поширення вогню по них.

Залежно від того, з яких матеріалів споруджена будівля або її окремі елементи, вона матиме певний ступінь вогнестійкості.

Розрізняють будівлі І II, III, IV і V ступенів вогнестійкості.

Будівлі І ступеня вогнестійкості побудовані лише з неспалимих матеріалів з межею вогнестійкості 0,5-2,5 год.

У будівлях II ступеня вогнестійкості всі елементи також виконані з неспалимих матеріалів, але з меншою межею вогнестійкості - 0,25-2,0 год.

До III ступеня вогнестійкості належать будівлі, в яких основні несучі конструкції побудовані з неспалимих матеріалів, а допоміжні (перегородки, стеля) - з важкоспалимих. Вони мають межу вогнестійкості 0,25-0,75 год.

У будівлях IV ступеня вогнестійкості всі елементи конструкції виконані з важкоспалимих матеріалів з межею вогнестійкості 0,25-0,5 год.

У будівлях V ступеня вогнестійкості всі елементи спалимі.

5.5. Класифікація пожеженебезпечних та вибухонебезпечних зон

галузевих об'єктів

Для оснащення виробництва різних за вибухопожежною небезпекою електричним обладнанням необхідно визначати клас зони, в якій воно буде експлуатуватись. З цією метою на відміну від СНІП ІІ-М.2-72 Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ) класифікуються не виробничі процеси, а приміщення (зони). Розрізняють вибухонебезпечні і пожеженебезпечні зони.

Вибухонебезпечною зоною називають приміщення чи обмежений простір у приміщенні або за його межами, де існують чи можуть утворюватися вибухонебезпечні суміші.

При визначенні зони приймають, що вибухонебезпечна зона займає весь об'єм приміщення, якщо об'єм вибухонебезпечної суміші перевищує 5% вільного об'єму приміщення Якщо об'єм вибухонебезпечної суміші дорівнює або менший 5% вільного об'єму приміщення, то вибухонебезпечною вважають зону в приміщенні в межах до 5 м в горизонтальному і вертикальному напрямку від технологічного пристрою (апарату), з якого можливе виділення горючих газів або парів легкозаймистих рідин. Інший об'єм приміщення в цьому випадку вважається вибухонебезпечним, якщо немає інших факторів, що створюють у ньому вибухонебезпеку.

Вибухонебезпечні зони поділяються на класи:

класу В-І - розміщені у приміщеннях, в яких виділяються горючі гази і пари легкозаймистих рідин у кількості і за властивостями, що Можуть утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші при нормальних режимах роботи (завантаження технологічних апаратів, зберігання і переливання легкозаймистих рідин);

класу В-Іа - утворюються у приміщеннях, в яких при нормальній експлуатації вибухонебезпечні суміші горючих газів або парів

легкозаймистих рідин з повітрям не утворюються, а можливі лише внаслідок аварій або несправностей;

класу В-Іб - це такі ж зони, як і класу В-Іа, але з однією із особливостей:

а) горючі гази в цих зонах мають високу нижню межу спалаху (15% і більше) і різкий запах при гранично допустимих концентраціях;

б) приміщення виробництв, де застосовують або виробляють газоподібний водень, в яких за умовами технологічного процесу неможливе утворення вибухонебезпечної суміші в об'ємі, що пере­ вищує 5 % вільного об'єму приміщення, мають вибухонебезпечну зону лише у верхній частині приміщення.

Вибухонебезпечна зона умовно встановлюється від позначки 0,75 загальної висоти приміщення, обчислюючи від рівня підлоги, але не вище кранового шляху, якщо такий є в приміщенні;

в) горючі гази і легкозаймисті рідини застосовуються (збері­ гаються) в невеликих кількостях і неможливе утворення вибухо­ небезпечних сумішей в зоні, що перевищує на 5 % вільний об'єм приміщення і робота з ними виконується без застосування від­ критого вогню (зони лабораторних приміщень). Якщо за таких умов робота з цими речовинами виконується у витяжних шафах, то такі зони не належать до вибухонебезпечних;

класу В-Іг - це простір біля технологічних установок, що мають горючі гази або легкозаймисті рідини (за винятком аміачних компресорних установок, бо рони повинні відповідати вимогам, що ставляться до установок, розміщених у приміщеннях); біля наземних і підземних резервуарів з легкозаймистими рідинами і горючими газами; біля естакад для зливання і наповнення посудин такими рідинами; біля відкритих нафтовловлювачів, ставків-відстійників із плаваючою нафтовою плівкою тощо. Правилами влаштування електроустановок регламентовані розміри вибухонебезпечних зон класу В-Іг;

класу В-ІІ - визначаються у приміщеннях, в яких виділяються горючі пил або волокна, що переходять у зважений стан і в такій кількості і за властивостями, що здатні утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші при нормальних режимах роботи;

класу В-ІІа - розміщені у приміщеннях, в яких небезпечний стан не може утворитися при нормальній експлуатації, а можливий лише в результаті аварій або несправностей.

Пожежонебезпечною зоною називається простір всередині або поза приміщенням, у межах якого постійно або періодично знахо­дяться горючі речовини при нормальному і аварійному стані тех­нологічного процесу.

Пожежонебезпечні зони поділяються на класи:

класу П-І - розміщені у приміщеннях, в яких застосовують або зберігають горючі рідини з температурою спалаху вище 61 °С;

класу П-ІІ - розміщуються у приміщеннях, в яких виділяються горючі пил або волокна з нижньою концентраційною межею спалаху більш як 65 г/м до об'єму повітря;

класу П-Па - визначаються у приміщеннях, в яких знаходяться тверді горючі речовини;

класу П-Ш - бувають за межами приміщень. У цих зонах знаходяться горючі рідини з температурою спалаху вище 61 °С або тверді горючі речовини.

При виборі електричного обладнання для встановлення у вибухонебезпечних зонах, беруть до уваги категорію і групу вибухонебезпечної суміші.

Характеристика пожеже- та вибухонебезпеки може бути загальною для усього приміщення або неоднаковою в окремих його частинах (дільницях). Це стосується також надвірних установок і ділянок території. Вони класифікуються на пожеженебезпечні та вибухонебезпечні зони. Залежно від класу зони здійснюється вико­нання електроустановок таким чином, щоб під час її нормальної експлуатації виключити можливість виникнення пожежі від тепло­вого прояву електричного струму.

Основні характеристики класів зон і приклади відповідних виробництв наведені в табл. 5.1.

Усі електродвигуни, світильники, електроустаткування, вста­новлені у вибухонебезпечних та пожежонебезпечних зонах, повинні мати спеціальні позначки, що вказують ступінь їх захисту згідно з -ПУЕ.

Залежно від класу зони наведеної класифікації здійснюється вибір виконання електроустаткування згідно з вимогами ПУЕ, що є одним з головних напрямків у запобіганні пожежам від теплового прояву електричного струму. Правильний вибір способу виконання забезпечує виключення можливості виникнення пожежі за умови підтримання допустимих режимів експлуатації електроустаткування.