ВСТУП
Суспільно-політичні та соціально-економічні реформи, що здійснюються у нашій країні, не можуть бути ефективно реалізовані без докорінних змін у сфері праці. Безпечні умови виробництва стоять поруч з такими суспільними потребами людини, як харчування, житло, одяг, лікування, екологічно чисте середовище тощо.
Проблема створення нешкідливих та безпечних умов праці існувала в Україні давно, про що свідчить статистика нещасних випадків: ще 15-20 років тому на виробництві гинуло близько 4 тисяч чоловік - у 1,6 разів більше, ніж тепер. Замовчування цієї гіркої істини внаслідок секретності, що панувала у системі, породжувало благодушність і халатність тих, від кого залежало її вирішення. І на сьогодні у нас імовірність травматизму та професійних захворювань у 5-8 разів вище, ніж в інших промисловорозвинених країнах Європейського союзу. Стан охорони праці залишається незадовільним. Проблема виробничого травматизму є дуже гострою -щорічно на виробництві травмується до ЗО тисяч чоловік, з них до 10% стають інвалідами і до 2% гине, понад 2,6 тисяч отримують професійні захворювання. Через непрацездатність щорічно втрачається 2,5-3 мільйона людино-днів, середня важкість кожної травми досягає 25 днів непрацездатності. Однак і ці показники не дають достатньо об'єктивної картини, оскільки не слід забувати, що ми мали до 2000 р. умови систематичного спаду виробництва. А позитивні зрушення в економіці України в 2000 - 2001рр. уже супроводжуються зростанням випадків смертельного травматизму.
Спостерігаючи стійку тенденцію зниження загальної кількості нещасних випадків на виробництві по Україні бачимо, що рівень травматизму в агропромисловому комплексі країни залишається високим, темпи його зниження низькими, а у деяких регіонах навіть спостерігається зростання цих показників. Тут трапляється найбільша кількість випадків зі смертельними наслідками - до 35% від загальної кількості по України. По загальному травматизму АПК займає друге місце - 22,8% від загальної кількості потерпілих.
Якщо виходити з того, що кількість працюючих в АПК становить лише 28% від загальної кількості зайнятих у народному господарстві України, то питома вага травматизму у цій галузі значно збільшується.
Виконання сільськогосподарських робіт вимагає від керівників підприємств, служби , охорони праці, інженерно-технічних працівників, трудових колективів і профспілок великого напруження, моральних, фізичних, духовних сил і, в першу чергу, — знань з охорони праці.
Аналіз причин виробничого травматизму при розслідуванні нещасних випадків на сільськогосподарських підприємствах недержавної форми власності свідчить про те, що керівники та посадові особи слабо підготовлені з питань охорони праці, не створюють служби охорони праці, не забезпечують працюючих нормативною документацією і не розробляють посадових інструкцій щодо охорони праці.
Керівники підприємств та акціонерних організацій не завжди дотримуються санітарно-гігієнічних вимог щодо створення відповідних умов праці. Більшість власників приватних підприємств мають низький рівень знань щодо законодавчих і нормативних вимог охорони праці.
У більшості підприємств та організацій галузі припинила діяти єдина система управління охороною праці. В їх статутах не відображені конкретні обов'язки щодо охорони праці, не передбачене централізоване навчання, перевірка знань за допомогою атестацій та переатестацій посадових осіб.
Вдосконалення механізму єдиної системи управління охороною праці в галузі значною мірою залежить від фахової підготовки спеціалістів. А це вимагає зміни змісту і методів навчання.
Впровадження у навчальну програму нової- нормативної дисципліни "Охорона праці в галузі" є важливим елементом навчального процесу на завершальному етапі підвищення рівня знань студентів щодо охорони життя і здоров'я людей.
"Охорона праці в галузі" - нормативна дисципліна, яка вивчається у вищих закладах з метою формування у майбутніх фахівців необхідного в їх професійній діяльності рівня знань та умінь, які відповідають державним стандартам освіти і дають можливість професійно орієнтуватися в питаннях організації виробничого процесу, що відповідає всім нормам і правилам безпеки. Вивчення дисципліни передбачає, що студент користується, крім підручника, законодавством України про охорону праці, а також спеціальною і навчальною літературою.
Надалі на етапі підготовки спеціалістів за професійно
орієнтовними програмами, спрямованими на оволодіння студентами методами і засобами створення безпечних умов праці з урахуванням специфічних особливостей виробництв за профілем спеціальностей на базі знань дисциплін "Безпека життєдіяльності", "Основи охорони праці" та профілюючих дисциплін, планується поглиблене вивчення питань охорони праці в галузі, яку студент обрав для своєї подальшої діяльності відповідно до напрямку їх підготовки, складових і функціонування системи управління охороною праці та шляхів, методів і засобів забезпечення умов виробничого середовища і безпеки праці в галузі згідно з чинними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами.
Навчальний посібник написано згідно програми дисципліни "Охорона праці в галузі" для студентів сільськогосподарських спеціальностей. Книга може бути корисною керівникам підприємств, установ та організацій,' а також: особам, що відповідають за охорону праці на підприємствах різних форм власності, для студентів при вивченні дисциплін "Основи охорони праці", "Охорона праці в галузі", при написанні розділу "Охорона праці" в дипломних роботах.
ОСОБЛИВОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА
У системі агропромислового виробництва знаходяться підприємства різних форм власності із широким спектром професій працюючих, різними взаємовідносинами між ними та розмаїттям схем управління сільськогосподарським виробництвом, що у свою чергу, ускладнює єдиний підхід до систем управління охороною праці.
Аграрний сектор економіки також має ряд структурних, організаційних і технологічних особливостей, що впливають на показники травматизму, внаслідок збільшення кількості невеликих за чисельністю працюючих фермерських сільськогосподарських підприємств, розподіл потерпілих за окремими періодами року й годинами доби, що зумовлюють специфічні вимоги до організації забезпечення безпеки працюючих, які не у повній мірі враховані у нормативно-правових актах, прийнятих в Україні.
У процесі реформування аграрного сектора економіки збільшилася кількість підприємств, які не в змозі утримувати спеціаліста з питань охорони праці, збільшилася кількість підприємств, працюючих за сімейною формою організації виробництва, що супроводжується масовим залученням підлітків та людей пенсійного віку до роботи, а це збільшує виробничий травматизм. Також відбулося зростання тяжкості травмування, посилилися проблеми лікування потерпілих внаслідок скорочення лікувальних закладів у сільській місцевості й нестачі коштів для придбання ліків, зросла кількість випадків, які не компетентно розслідувані чи приховані від розслідування та обліку.
Очікувані у результаті реформування села позитивні зрушення у плані зростання виробництва продукції, поповнення машинно-тракторного .парку, збільшення поставок паливно-мастильних матеріалів, збільшення обсягів механізованих і автотранспортних робіт, ріст поголів'я худоби - вже зараз викликають зростання рівня виробничого травматизму і професійних захворювань, а надалі цей рівень буде ще підвищуватися.
Аналіз показників загального й смертельного травматизму свідчить, що кожний другий працівник працює в умовах, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормативам. В експлуатації знаходиться до 90% машин,- механізмів, устаткування та
транспортних засобів, які не відповідають нормативним актам про охорону праці та вичерпали передбачений паспортом ресурс роботи.
Найбільш часто у сільськогосподарському виробництві гинуть механізатори - 20-24%; водії автомобілів - 17%, працівники, зайняті у тваринництві - 13%; сторожа - 10%; керівники й спеціалісти - 9%.
Більшість нещасних випадків трапляється через незадовільну організацію робіт - 28-30%; недоліки у навчанні безпечним методам праці - 25-29%; порушення трудової й виробничої дисципліни -11-13%; експлуатацію несправних машин, механізмів, обладнання - 6-8%; незадовільний технічний стан будинків, споруд, територій -4% тощо.
Найчастіше травмування працюючих відбувається через ураження їх предметами і деталями, що рухаються, обертаються - 25-30%; падіння потерпілого з висоти 23-28%; внаслідок падіння, обвалів предметів, матеріалів - 12-14%; ушкодження у результаті контакту з тваринами - 9-13%; дорожньо-транспортні пригоди - 4-5% та інше.
Дана ситуація, що склалася з травматизмом у сільськогосподарському виробництві, обумовлена низкою причин, серед яких:
порушення стандартів безпеки та відсутність дієвих механізмів притягнення посадових осіб до відповідальності за недотримання вимог безпеки праці;
зниження відповідальності та вимогливості посадових осіб щодо контролю за дотриманням норм та правил безпеки праці й допуск до роботи працівників у нетверезому стані;
недостатня підготовка фахівців аграрників із питань охорони праці, оскільки майже третина нещасних випадків, у тому числі із важкими наслідками, трапляється через необізнаність працюючих з правилами безпечного виконання робіт, несвоєчасне й неякісне проведення навчання та перевірки знань, відсутність у багатьох працівників навіть елементарного уявлення, як уникнути небезпеки;
низький рівень та значне послаблення трудової і виробничої дисципліни, обумовлений відсутністю економічних стимулів при впровадженні норм і правил охорони праці та застосування дієвих економічних санкцій при порушенні;
- старіння основних фондів, зростаюча кількість фізично зношеного і морально застарілого обладнання, машин механізмів, що не відповідають безпечним умовам праці;
- недостатня наявність коштів, у тому числі коштів на фінансування Національної, державної, галузевих і регіональних програм з питань охорони праці й пожежної безпеки.
Також на підвищення рівня виробничого травматизму впливають особливості організації виробничого процесу в аграрному секторі економіки, а саме:
- сезонність робіт, що практично не дає можливості в окремі періоди року дотримуватися нормативної тривалості робочого дня, внаслідок чого травматизм щорічно досягає пікових значень в одні й ті ж місяці року. Перший пік припадає на липень-серпень (пора збирання ранніх зернових і зернобобових культур). На цей період припадає 20-23% річної кількості смертельно травмованих. Другий пік травматизму припадає на жовтень - понад 11% від усіх смертельних випадків на виробництві.
Прагнення зібрати врожай у стислі строки, часто в умовах нестійкої погоди, при недостатній кількості збиральної техніки, значній її зношеності і низькій надійності спонукає керівників господарств, спеціалістів і безпосередніх виконавців робіт до продовження тривалості робочого дня. Ці заходи, при недотриманні виваженого режиму роботи і відпочинку, послабленні контролю та самоконтролю за виробничою та трудовою дисципліною, втраті внаслідок втоми пильності у дотриманні правил безпеки, а інколи нехтування ними, досить часто призводять до травм;
нерівномірна завантаженість працівників протягом року. Кількість працюючих у агропромисловому виробництві у липні переважає за рік на 13-15%;
залучення до роботи у напружені періоди підлітків та осіб пенсійного віку. У цей період їх кількість становить 4-5% від загальної кількості,' що працюють на даний час у сільському господарстві. А реальні фізичні можливості такої категорії осіб часто не дозволяють уникнути травм в екстремальних ситуаціях;
знаходження працюючих на великій території, що практично не дає можливості постійного контролю за безпекою праці з боку відповідних посадових осіб, котрі вимушені покладатися на самоконтроль і самодисципліну працюючих;
доступність виробничих площ і робочих місць для працівників, які у даний час не працюють на цих робочих місцях, а також сторонніх осіб та підлітків; "
- робота невеликих тимчасових груп непостійного складу працівників та поодинці, без оперативного зв'язку з виробничою базою, віддалено від пунктів сервісу, технічної і медичної допомоги;
- широкий спектр видів технологічних процесів - вирощування різних видів продукції рослинництва і тваринництва, їх переробка, а також будівництво, транспортні роботи, ремонтне і технічне обслуговування сільськогосподарської техніки тощо, а це збільшує виникнення загрози травмування.
З урахуванням стану виробничого травматизму та обставин, що складаються внаслідок реформування села, введення у дію Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" повинні діяти нові напрямки реалізації заходів, що сприятимуть зниженню виробничого травматизму.
В умовах ринку в роботі з охорони праці важливими є такі фактори:
- економічна зацікавленість власника (керівника) в одержанні максимального прибутку, зменшенні витрат на штрафні санкції, ремонт пошкодженого устаткування, зменшення виплат страхових тарифів у залежності від класу професійного ризику виробництва (скидки до 50%);
- необхідність постійного підвищення якості і конкурентоздатності продукції, що • можливо тільки за сприятливих і безпечних умов праці;
моральна і юридична відповідальність власника за нещасні випадки та профзахворювання ;
моральна відповідальність власника перед трудовим колективом за створення гуманних умов парці;
необхідність стверджувати позиції підприємства на ринку серед вітчизнянихл зарубіжних конкурентів;
необхідність підвищувати продуктивність праці й віддачу кожної затраченої людино-години, збільшувати відсоток прибутку по відношенню до викладених інвестицій, підвищувати ефективність використання людських, матеріальних і фінансових ресурсів;
забезпечення технологічної переваги підприємства перед конкурентами;
забезпечення досягнення перспективних цілей підприємства, що неможливо без підвищення рівня охорони праці.
Названі фактори створюють певний моральний і матеріальний тиск на власника підприємства, що змушує його постійно і систематично займатися питаннями охорони праці. Однак цей тиск, як і приписи державних інспекцій та численні нормативні акти, самі по собі не дадуть ефекту, якщо власник не буде озброєний механізмом зменшення рівня виробничого ризику, тобто науково обґрунтованою системою управління охороною праці (СУОП) на підприємстві.
Враховуючи такий рівень виробничого травматизму, у галузевих та регіональних програмах поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 рр. передбачене комплексне розв'язання проблем охорони праці, забезпечення пріоритету здоров'я працюючих, їх соціального захисту, створення належних безпечних і здорових умов праці на виробництві.
Одним з напрямків рішення цих проблем є навчання керівників, спеціалістів, працюючих, підготовка відповідних спеціалістів з питань охорони праці.
ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ (З ДСТУ 2293-99):
Охорона праці - система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.
Виробнича санітарія - це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників.
Гігієна праці - галузь практичної та наукової діяльності, що вивчає стан здоров'я працівників, зумовлений умовами праці, і на цій основі обґрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці.
Небезпечний (виробничий) фактор - це такий фактор, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, гострого отруєння, різкого погіршення здоров'я або до смерті.
Шкідливий (виробничий) фактор - це такий фактор, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативного впливу на здоров'я нащадків. Примітка: Залежно від кількісної характеристики (рівня, концентрації тощо), тривалості впливу шкідливий виробничий фактор може стати небезпечним.
Безпека - стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.
Рівень безпеки - оцінка безпеки посиланням на прийнятий ризик.
Промислова безпека - безпека від аварій на виробничих об'єктах і їх наслідків
Небезпека - потенційне джерело шкоди.
Безпечні умови праці; безпека праці - стан умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чинників усунуто або вплив шкідливих чинників не перевищує гранично допустимих значень.
Виконавець робіт - працівник, який незалежно від посади, яку обіймає, безпосередньо виконує завдання керівника робіт.
Карта умов праці - документ, в якому містяться кількісні та якісні характеристики факторів виробничого середовища і трудового процесу, гігієнічна оцінка умов праці, рекомендації
щодо їх поліпшення, запропоновані пільги і компенсації.
Керівник робіт - працівник, який незалежно від посади, яку посідає, безпосередньо видає завдання виконавцю робіт.
Нормативні акти про охорону праці - державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці і нормативні акти про охорону праці підприємства.
Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання. Нормативні акти про охорону праці підприємства затверджуються власником або уповноваженим ним органом, спрямовані на побудову чіткої системи управління охороною праці та забезпечення в кожному структурному підрозділі і на робочому місці безпечних і нешкідливих умов праці, встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці.
Об'єкт підприємства - комплекс споруд чи окрема споруда, обладнані засобами, з територією, на якій розміщені ці споруди (споруда).
Посадова особа - особа, яка обіймає постійно чи тимчасово на підприємстві посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або яка виконує такі обов'язки за спеціальним повноваженням.
Роботодавець - керівник, наділений правом прийому на роботу.
Структурний підрозділ - організаційний підрозділ підприємства в відповідності з його установчими і іншими внутрішніми документами.
Умови праці - сукупність факторів виробничого середовища, які впливають на здоров'я і працездатність людини в процесі праці.
РОЗДІЛ 1. ЗАКОНОДАВЧА ТА НОРМАТИВНА БАЗА УКРАЇНИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ
В Україні діють закони, які визначають права і обов'язки її мешканців, а також організаційну структуру органів влади і промисловості. Конституція - основний закон держави - була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Вона декларує рівні права і свободи всім жителям держави: на вільний вибір праці, що відповідає безпечним і здоровим умовам, на відпочинок, на соціальний захист у разі втрати працездатності та у старості й деякі інші. Всі закони і нормативні документи повинні узгоджуватися, базуватися і відповідати 'статтям Конституції.
Законодавча база охорони праці України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України "Про охорону праці" та Кодекс законів про працю (КЗпП). До законодавчої бази також належать Закони України: "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", "Про дорожній рух", "Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", їх доповнюють державні міжгалузеві й галузеві нормативні акти - це стандарти, інструкції,. правила, норми, положення, статути та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання усіма установами і працівниками України.
1.1. Закон України "Про охорону праці"
Закон "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р., був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули та 9 розділівт Відзначимо деякі важливі моменти, занотовані в законі.
Так, у розділі І "Загальні положення" (стаття 1) наводяться визначення понять: "охорона праці", "роботодавець", "працівник" та окреслюється дія цього Закону (стаття 2), який поширюється на всіх
фізичних та юридичних осіб. У статті 3 йдеться про те, що при укладанні міжнародних договорів, на обов'язковість яких надала згоду Верховна Рада України, в яких встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.
Основними принципами державної політики в галузі охорони праці (стаття 4) є пріоритет життя та здоров'я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та ін.
У розділі II "Гарантії прав громадян на охорону праці" передбачено, що роботодавець зобов'язаний інформувати працівника про умови праці; виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці або в разі смерті; забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань (оплата з Фонду соціального страхування від нещасних випадків); відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни виробничих умов або пільг; забезпечувати спецодягом та засобами індивідуального захисту згідно колективного договору. Зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров'ю і життю та ін.
У законі є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.
У розділі III "Організація охорони праці" йдеться про те, що роботодавець обов'язково створює органи управління охороною • праці на підприємстві і забезпечує їх функціонування для виконання керівництвом та досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці. В розділі наведені обов'язки працівників: дбати про здоров'я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати й виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці; проходити встановлені законодавством медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У статті 15 йдеться про - створення на підприємстві служби охорони праці при кількості працюючих 50 і більше осіб, при меншій чисельності - очолює службу охорони праці сумісник або сторонній спеціаліст на договірних засадах (відповідно до Типового
положення про службу охорони праці).
Служба охорони праці підпорядковується роботодавцю, а її керівники та спеціалісти за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Працівники служби мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи, зупиняти роботу виробництва, дільниці, машини або устаткування в разі порушень правил безпеки, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих та ін. Ліквідація служби охорони праці можлива тільки у разі ліквідації підприємства.
Для допомоги службі охорони праці на підприємстві, згідно з Типовим положенням, може бути створена комісія з питань охорони праці. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.
Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктажі, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допомоги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення аварії (стаття 18).
Навчання та перевірка знань повинна здійснюватись не менше одного разу на рік для всіх працівників і один раз на 3 роки для посадових осіб (відповідно до Типового положення, затвердженого спеціально уповноваженим Центральним органом нагляду за охороною праці).
У статті 19 визначається, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Для підприємств, незалежно від форми власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5% від суми реалізованої продукції. Для підприємств, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів, на охорону праці передбачається витрачати не менше 0,2% від фонду оплати праці.
Фінансування загальнодержавних, галузевих, регіональних програм та профілактичних заходів з охорони праці здійснюється з державних і місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, визначених законодавством.
Законом передбачено вносити в колективний договір, угоду соціальні гарантії для працівників підприємства з питань охорони праці (стаття 20) з визначенням їх фінансування.
Будівлі, споруди, устаткування, машини, механізми, транспортні засоби повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з
охорони праці і, перед введенням у дію, повинні пройти експертизу (стаття 21).
Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій організовує роботодавець (стаття 22) відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
У статті 23 передбачається надання інформації роботодавцем Фонду соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці. Ця інформація повинна доводитися до всіх працівників підприємства, а • також направлятися до органів державного управління і державного нагляду. Відповідно до Закону (стаття 24) можуть створюватися добровільні об'єднання (асоціації, товариства) громадян, працівників і спеціалістів із метою поліпшення охорони праці.
У розділі IV "Стимулювання охорони праці" йдеться про економічне стимулювання працівників (стаття 25) за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, угодою та законодавством.
Відшкодування збитків (стаття 26) за порушення правил охорони праці - державі, юридичним і фізичним особам - згідно з діючим законодавством. Витрати на рятування потерпілих під час аварії та ліквідацію її наслідків, на розслідування її причин, а також інші витрати, передбачені законодавством, відшкодовує роботодавець.
Розділ V "Нормативно-правові акти з охорони праці". До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на 10 років. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. Дія нормативно-правових актів з охорони праці поширюється на сферу трудового й професійного навчання.
Розділ VI "Державне управління охороною праці" (стаття 32) визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію:
Кабінет Міністрів (забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці);
спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади
з нагляду за охороною праці;
- Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади проводять єдину науково-технічну політику з питань охорони праці, розробляють і реалізують галузеві програми, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці, укладають із галузевими профспілками угоди з питань охорони праці та ін. (стаття 33).
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці здійснює контроль та комплексне управління охороною праці на державному рівні, займається нормотворчою діяльністю та ін. Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами.
Статті 34, 35, 36 містять положення про повноваження Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Наукові дослідження з проблем охорони праці (стаття 37) проводяться науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторськими установами та організаціями, в межах загальнодержавної та інших програм із цих питань - науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторс'ькими установами та організаціями, вищими навчальними закладами та фахівцями.
Розділ VII "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці." Державний нагляд (стаття 38) здійснюють:
спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці - Держнаглядохоронпраці;
спеціально уповноважений державний орган із питань радіаційної безпеки - Державний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки;
спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки - Управління пожежної охорони МНС України;
спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці;
санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України.
В статтях 39 і 40 визначаються права і відповідальність, а також соціальний захист посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці.
Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці (стаття 41) здійснюють профспілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників. У разі відсутності профспілки, громадський контроль здійснює уповноважена найманими працівниками особа, яка наділена правом перевіряти стан охорони праці (стаття 42) і діє відповідно до Типового положення.
Розділ VIII "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці".
За порушення законодавства про охорону праці передбачено штраф (стаття 43), максимальний розмір якого становить 5% місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю. Кошти від штрафів зараховуються до Державного бюджету. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці (стаття 44) передбачається дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна.
Розділ IX "Прикінцеві положення".
Закон набирає чинності з дня його опублікування, а частина четверта статті 19 - з 1 січня 2003 р. Для практичної реалізації закону "Про охорону праці" 21 листопада 2002 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін до закону України "Про охорону праці", а також прийняті зміни до "Кодексу законів про працю України" з питань, що стосуються охорони праці, Закон України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення і Кримінального кодексу України" та ряд підзаконних актів, затверджених постановою Кабінету Міністрів.