10. Відповідність землеробства вимогам охорони природи

Проблема екологічної безпеки землеробства має багато моме­нтів, починаючи з подолання безгосподарності і закінчуючи створенням оптимальної системи природокористування. Голо­вним засобом вирішення цього завдання є екологічна й економі­чна оптимізація землеробства і агропромислового виробництва та екологізація самих технологічних процесів. Всі інші засоби мо­жуть бути ефективними тільки за цієї умови.

Агроекологічний аспект оптимізації землеробства основується на уявленнях про потенційну ємність екосистеми по відношенню до такого рівня антропогенного навантаження, зверх якого вона втра­чає здатність до саморегуляції. Критерієм такої здатності є віднов­лення екосистеми до початкового або близького до нього стану піс­ля припинення виробничої діяльності людини. У зв'язку з цим потрібне введення стандартів якості оточуючого середовища як ве­личини поверхневого і грунтового стікання, рівня грунтових вод і їх якості, інтенсивність ерозійних процесів, стан рослинності і т.д. Відповідно необхідно формувати систему агрономічних обмежень технологій у відношенні їх впливу на якість оточуючого середови­ща за всіма вимірами. З цих позицій екологічні обмеження адаптив­них систем землеробства будуть більш жорсткі, ніж обмеження, спрямовані тільки на одержання екологічно чистої продукції.

Обов'язковою вимогою є також те, щоб агротехнології не по­гіршували якість їх середовища не тільки в самому агроландшафті, а й за його межами. Це надзвичайно важливо, так як в процесі міграції токсиканта з природними біохімічними потоками конце­нтрація його за межами поля, де він був внесений, може зростати в декілька разів, забруднюючи суміжні угіддя або природні еко­системи.

Основою для розробки системи екологічних обмежень пови­нні служити структурно-функціональні моделі агроландшафтів, так як неможливо вирішувати екологічні завдання ізольовано для якоїсь однієї частини агроландшафту. Проблема має два момен­ти:

перший — нормування техногенних навантажень на елементи агроландшафту з врахуванням біогеохімічних процесів міграції, акумуляції і трансформації речовин в агроландшафті,

другий — формування технологій застосування добрив, пестицидів, меліорантів з урахуванням цих процесів.

Щодо контролю за забрудненням рослинницької продукції, осо­бливо призначеної для виробництва продуктів харчування, то вона повинна піддаватись сертифікації. В ній нормуються токсичні еле­менти, мікротоксини, нітрати, нітрити, залишки пестицидів.

Особлива увага повинна бути приділена районам екологічного ризику, пов'язаного з підвищеною концентрацією рисосіяння, овочівництва, багаторічних плодових насаджень. Відповідно до існуючих рекомендацій необхідно повністю виключити застосу­вання синтетичних органічних пестицидів другої і третьої гене­рації у період вегетації рослин в овочівництві закритого ґрунту, на плантаціях кісточкових і ягідних культур за рахунок викорис­тання стійких сортів, агротехніки і заміни хімічних пестицидів біологічними препаратами, фізичними прийомами і засобами. Необхідно також зменшити на 70—80% об'єм застосування хі­мічних пестицидів у картоплярстві і овочівництві відкритого ґру­нту. Ці вимоги регламентовані цілим комплексом державних до­кументів і нормативних актів.