4.4. Правовий режим небесних тіл

Майже в усіх статтях Договору про космос 1967 року використовується термін “космічний простір та інші небесні тіла”, тобто, начебто, не має принципової різниці з точки зору їх правового режиму.

Згідно з відповідними нормами міжнародного космічного права, космічний простір та небесні тіла є відкритими для дослід-ження та використання усіма державами на засадах рівності, без будь-якої дискримінації. Вони не підлягають національному привласненню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-яким іншим чином.

Разом з тим необхідно враховувати й відмінності в режимах космічного простору та небесних тіл. Місяць та інші небесні тіла на відміну від космічного простору повинні використовуватись виключно в мирних цілях; на них забороняється створення військових баз, споруд та укріплень, а також випробування будь-яких видів озброєнь, проведення військових маневрів, загроза силою чи застосування сили, інші будь-які ворожі дії або погрози їх здійснення.

Прогнозуючи подальший розвиток механізмів правового регулювання відносин держав в космічній сфері, не можна не бачити, що істотним недоліком чотирьох перших міжнародно-правових актів з питань космічної діяльності є майже повне ігнорування механізмів правовідносин в процесі дослідження та використання ресурсів дальнього космосу, адже правовий режим використання навколоземного простору об’єктивно відмінний від правового режиму використання Місяця, астероїдів, інших небесних тіл, міжпланетного простору тощо.

Намагаючись конкретизувати положення чотирьох поперед-ніх договорів з космосу, Угода про Місяць розповсюджує дію цих основоположних документів міжнародного космічного права на природний супутник Землі та інші небесні тіла. З можливою інтенсифікацією через 5-10 років практичного використання нових (космічних) технологій в умовах мікрогравітації (на борту орбітальних лабораторій та космічних станцій), а також із започаткуванням через 15‑20 років розробки природних родовищ Місяця, освоєння космічної сонячної енергетики та, в більш віддаленому майбутньому, ресурсів дальнього космосу положення Угоди про Місяць матимуть вкрай важливе значення для врегулювання відносин суб’єктів світового ринку космічних послуг і технологій в життєво важливому для існування людської цивілізації секторі цього ринку. Але в 1972-1979 рр. ні політичні умови, ні рівень розвитку МКП, ні потреби світового космічного ринку не сприяли розробленню Угоди, що відповідала б нагальним потребам. Більше того, Угода ставить більше проблем, ніж дає конкретних правил поведінки суб’єктів світового космічного ринку на запланованому в досить віддалене майбутнє напрямі його розвитку. Так, прогнозуючи розвиток особливого правового режиму перспективного сегменту світового космічного ринку, Угода проголошує: “Держави-учасниці цим зобов'язуються встановити міжнародний режим, включаючи відповідні процедури, для регулювання експлуатації природних ресурсів Місяця, коли буде очевидно, що така експлуатація стане можливою найближчим часом. ...Будь-яка діяльність щодо природних ресурсів Місяця проваджується таким чином, щоб це відповідало основним цілям міжнародного режиму, який має бути встановлено: упорядковане і безпечне опанування природних ресурсів Місяця; раціональне регулювання цих ресурсів; розширення можливостей у справі використання цих ресурсів; і справедливий розподіл між усіма державами-учасницями благ, одержуваних від цих ресурсів, з особливим урахуванням інтересів і потреб країн, що розвиваються‚ а також зусиль тих країн, які прямо або непрямо зробили свій внесок в дослідження Місяця” [11]. Водночас, підкреслюючи недостатність досвіду освоєння космосу, особливо, що стосується питань комерційного використання космічного простору і ресурсів небесних тіл, проголошений в статті 12 Угоди принцип юрисдикції і контролю держави над “…космічними апаратами, обладнанням, установками, станціями і спорудами на Місяці” призводить до протиріч зі статтею ІІ Договору про космос у зв’язку з поширенням цієї юрисдикції і на простір навколо об’єкта для убезпечення останнього, тобто, до присвоєння частки космічного простору за принципом “прийшов першим, береш першим” [2].

Крім цього, у випадку пілотованих інтернаціональних місій невирішеними залишаються також проблеми відносин між державою реєстрації та іноземним або міжнародним елементом (право якої держави має застосовуватись, якщо правова подія, що врегульована міжнародним приватним правом, відбулась на пілотованому об’єкті чи поза ним в космічному просторі?), а також захисту “права власності” (на винаходи та відкриття в процесі провадження космічної діяльності поза межами Землі, на які розповсюджується право інтелектуальної власності): під час міжнародних космічних експериментів або наукової та господарської діяльності в ході все більшої комерціалізації діяльності в космосі ці невирішені правові питання призведуть до виникнення складних ситуацій, особливо, що стосується визначення прав “співвласників”, отримання та розподілу доходів та ін.

Низка положень Угоди про Місяць викликає настільки серйозну стурбованість більшості держав світового співтовариства, що на цей час учасниками її стали тільки чотирнадцять держав. Ці положення головним чином стосуються проголошення принципу загального спадку всього людства та зобов’язань “встановити міжнародний режим, включаючи відповідні процедури, для регулювання експлуатації природних ресурсів Місяця” [11]. В цьому сенсі досить цікавою можна вважати позицію Голландії стосовно статусу п’яти договорів з космосу. Ці коментарі звертають увагу на те, що серед учасників Угоди про Місяць немає переважної більшості промислово розвинених країн світу та такої ж більшості країн, що розвиваються. Відсутність перших, вірогідно, можна було б чекати з огляду на те, що Угода чітко відслідковує тенденцію виключити необмежену комерційну експлуатацію ресурсів Місяця на основі принципу загального спадку всього людства. Основним результатом застосування цього принципу може стати встановлення системи перерозподілу прибутків від такої експлуатації, за якої частину прибутків розвинені країни повинні будуть відраховувати країнам, що розвиваються, і самі в експлуатації ресурсів участі не беруть через відсутність фінансових і технічних можливостей. Але саме за цієї причини викликає подив відсутність серед учасників Угоди країн, що розвиваються, оскільки ефективне застосування принципу загального спадку людства по відношенню до Місяця могло б поставити більшість країн, що розвиваються, у відносно вигідне становище. Їх практично повна відсутність серед учасників Угоди уявляється таким, що не має будь-якого сенсу [54].