Словник термінів і понять

Абстракціонізм – формалістична течія в образотворчому мистецтві (виникла на початку ХХ ст.), що відмовляється від реалістичного зображення предметів і явищ.

Абсурдизм – художній світогляд, який базується на екзистенціалістській ідеї безсенсовності буття.

Авангардизм – умовний термін для позначення загальних новаторських напрямів у художній культурі ХХ ст., яким притаманні прагнення докорінно оновити художню практику, пошук нових, нетрадиційних засобів вираження форми й змісту творів.

Автохтонність (гр. аутос – сам, хтонес – земля) – належний за походженням до даної території, місцевий.

Агіографія – жанр церковної літератури, який включає розповіді про життя святих («житія»), про діяння мучеників («мартирологи»), легенди про монахів. З часом імена святих стали пов’язувати з певними днями в році, а житія об’єднувати в календарні збірники («мінеї»), які використовувались під час богослужіння.

Академізм – напрямок в мистецтві ХІХ – ХХ ст., який догматично слідує усталеним канонам, спрямований на збереження й утримання творчих здобутків своїх безпосередніх історичних попередників (зокрема романтиків). У своїх крайніх проявах характеризується епігонським догматичним наслідуванням зовнішніх форм і стильових засад, канонів і традиціоналістських принципів творчості, еклектичним поєднанням різностильового матеріалу. Для академізму характерні запозичення сюжетів (переважно з античної міфології, Біблії, стародавньої історії), ідеалізація образів.

Акварель – живопис фарбами, які розводяться водою. Основні її якості: прозорість барв, крізь які просвічують тон і фактура основи, чистота кольору.

Актуальна культура – культура, яка знаходиться в масовому використанні.

Альманах – неперіодична літературна збірка творів різних авторів.

Ампір – стиль в архітектурі та декоративному мистецтві, який вперше виник у Франції в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. при Наполеоні І. Служив втіленню ідей державної могутності, заснований на наслідуванні античних зразків; стиль пізнього класицизму у західноєвропейській архітектурі й мистецтві (початок ХІХ ст.).

Анімізм (лат. душа) – уявлення первісних людей про безсмертя душі й про можливість існування її окремо від тіла; наділення природних явищ людськими якостями.

Антропоморфізм – наділення явищ природи, тварин, предметів і фантастичних створінь людськими властивостями, а також уявлення божества в образі людини.

Апокрифи (гр. таємничий, прихований) – так тоді називалися твори, релігійного змісту, але відступаючі від офіційного вчення, тому і невизнавалися церквою.

Артефакт – предмет або явище, яке виникло в результаті цілеспрямованої діяльності людини.

Архетип – прообраз, первісна структурна форма або зразок.

Базиліка (гр. царський дім) – приміщення для судових засідань і торгових угод у формі витягнутого прямокутниказ великим залом, розділеним уздовж двома рядами колон на частини (нефи), які мали самостійні перекриття.

Бароко (італ. примхливий) – художній стиль кінець ХVІ – сер. ХVІІІ ст. Виник в Італії, поступово поширився в інших країнах Європи та Латинській Америці. Мистецтву бороко властиві грандіозність, складні форми, декоративна пишнота, мальовничість, пристрасть до ефективних видовищ, поєднання ілюзорного та реального, сильні контрасти масштабів і ритмів, світла та тіні.

Билини – це усні поетичні твори про минуле.

Біблія – збірник священних книг християнської та частково іудейської релігій.

Бурлеск – перебільшено комічне зображення (у літературі та сценічному мистецтві).

Братства – релігійно-національні та громадсько-культурні організації в Україні, які почали виникати в кінці ХVІ ст., відстоювали права українського народу, ставали на захист його віри, займалися освітою.

Бріколаж – нашарування несумісних у реальності подій.

Вертеп - маленькі переносні театри, що їх учні носили із собою, переходячи з дома в дім на свято Різдва Христа. В цих театрах, що виконують в останній чверті ХVІ ст. і базуються на старовинних народних традиціях діяли ляльки, а учні промовляли тексти.

Відродження – епоха в історії культури почалася в Італії в ХІV ст. Термін «Відродження» запровадив італієць Дж. Вазарі в ХVІ ст. на означення зв’язку з античною спадщиною. Стверджувався новий світогляд – гуманізм, ідеал розкріпаченої творчої особистості. Художники епохи Відродження послідовно оволодівали методами художнього відображення дійсності – відтворення об’єму, простору, світла, людської фігури й реального середовища - інтер’єру, пейзажу.

Вітраж – малярство на склі; картина або узор з кольорового скла (у вікнах, дверях).

Гіпертекст – аналог комп’ютерної літератури, яку можна читати з будь-якого місця, змінюючи події і героїв.

Глаголиця – одна із стародавніх слов’янських систем письма. Передує кирилиці.

Глобальна культура – універсальна, всесвітня культура, яка розповсюджується поза національними та регіональними межами. Поняття глобальної культури в сучасному світі тісно пов’язано з розвитком інформаційних технологій.

Голосіння – стародавні українські народні пісні (на похованнях). Це – імпровізаційні поетичні твори, пов’язані переважно зі смертю, похованням та поминками небіжчика.

Готика – стиль, який став заключним етапом європейського середньовічного мистецтва; в більшості країн готичний стиль розвивається в ХІІІ-ХІV ст., а в деяких – пізніше. В архітектурі характеризується стрімкими, високими будівлями, шпилястими завершеннями, стрільчатими склепіннями та арками, витонченістю кам’яного різблення, вітражами.

Гравюра – картина, малюнок, отримані шляхом відбитку, поліграфічного відтворення кліше, виготовленого гравером (художником).

Графіка – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пензлем, вуглиною чи відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

Графіті – стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предметами на ремісничих виробах, стінах споруд.

Гривні – шийні ювелірні прикраси як жіночі так і чоловічі, використовувались і як гроші.

Громади – осередки української інтелігенції, що проводили національно-культурну і громадсько-політичну роботу в другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст. в Україні.

Гротеск – літературі, живопису, театрі зображення людей або речей у фантастичному, химерному вигляді. Означає надмірне перебільшення, загострення тієї чи іншої теми.

Державна мова – визнана законом урядова мова в державі, обов’язкова для державної адміністрації, суду й шкільного навчання.

Детинець – укріплена центральна частина стародавнього міста на Русі. З ХІV ст. почала називатися Кремль.

Дисиденство – морально-політична опозиція до існуючого державного (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей.

Діаспора – розсіяння , розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або пануючою владою за межі батьківщини; уся сукупність вихідців з якоїсть країни та їх нащадків, які проживають поза її межами.

Догмат – положення, віровчення, доктрина.

Доіндустріальне суспільство – це суспільство з аграрною економікою й традиційною культурою.

Думи – лірико-епічні твори української усної словесності про події з життя козацької України ХVІ ст.- ХVІІ ст. Думи не співаються, а виконуються речитативом (мелодійною декламацією) у супроводі музичного акомпанементу на бандурі, кобзі або лірі.

Духовна культура – це культурний зміст людської свідомості у вигляді смислів, цінностей та ідеалів, ідей, фантастичних образів, творчих уявлень, що втілюються в міфології, релігії, філософії, моралі, мистецтві, науці, ідеології, праві, писемності, різних формах і видах творчої діяльності.

Екзистенціалізм – філософський напрямок, що висуває на чильне місце абсолютну унікальність людського буття.

Експресіонізм – художній світогляд, який відображає ситуацію безвихідності самотньої людини у ворожому їй світі.

Елітарне мистецтво – мистецтво, яке орієнтується на невелику групу людей.

Ентропія соціально-культурна – процесс зниження рівня системно-ієрархічної впорядкованості, культурного комплексу будь-якого суспільства.

Епос – сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем. Оповідний рід літератури, що на відміну від лірики й драми, характеризується розповідно-описовою (епічною) формою, широтою зображення подій та характерів.

Естетизм – підхід до мистецтва як до предмета витонченої насолоди, доступної нібито тільки еліті суспільства. Естетизм при розгляді мистецтва віддає перевагу формі перед змістом. Для нього характерні проповідь безідейності та аполітичності. Виник і поширився ХІХ ст.

Етимологія – розділ мовознавства, що вивчає походження слів.

Етнічна або «народна культура» визначається як сукупність лише тих культурних елементів, які виконують «етнодиференціюючу функцію», тобто сприяють визначенню «свого» і відокремленню від «чужого».

Етногенез (грец. ethnos- народ, genesis- походження) – походження, виникнення, процес утворення народів як історико-етнічних спільнот.

Етнос – у перекладі з старогрецької – народ, але не в соціальному, а в суто національно-племенному значенні. Це позачасова, позатериторіальна, позадержавна, усталена спільнота людей, що історично склалася на певний території і позначена спільністю мови, культури, побуту, традицій та звичаїв, психологічного складу, історією, єдністю етнічної самосвідомості, зафіксованою у самоназві (етнонімі), а також усвідомлення єдності родового походження та водночас несхожістю на інші етноси.

Закони – у вузькому розумінні – нормативні акти, прийняті вищим органом державної влади. У широкому розумінні це категорії, які дозволяють фіксувати повторюваність, стабільність та регулярність різноманітних аспектів природного та культурного буття.

Звичаї – традиційні форми культової та соціальної поведінки, які закріплені колективною звичкою.

Землеробські культи – це поклоніння богам-покровителям землеробства, тваринництва та інших господарських занять.

Зернь (юв.) – впаювання дрібнесеньких золотих або срібних кульок на поверхню прикрас.

Знак – матеріальний об’єкт, який сприймається через почуття і використовується для позначення уявлення про інший об’єкт, що є значенням даного знаку. В певній мірі знак заміняє той об’єкт, який він позначає. Сукупність знаків, що підпорядкована певним правилам, називається знаковою системою.

Ігумен – титул настоятеля (управителя) монастиря у православній церкви. Настоятелі великих монастирів називались архімандритами.

Ідеологізація культури – прагнення поставити культуру на службу певним соціальним групам, класам та іншим спільностям.

Ідол – в язичницьких релігіях – об’єкт культу, предмет, який начебто містить у собі божество або є ним.

Ієромонах – священик-чернець.

Ізборники – хрестоматії, книги, в яких списувалися матеріали, виїмки, витримки з інших, іноді й більших, творів.

Ікона (гр. образ, зображення) – в церквах так званої апостольської традиції (насамперед православні та католицькі) – зображення Ісуса Христа, Діви Марії, священних персонажів старозавітної та новозавітної історії (патріархів, царів, апостолів, пророків), християнських святих і сюжетів, які пов’язані з їхніми діяннями.

Індустріальне суспільство – характеризується появою й прискорюваним із часом зростанням промислового виробництва, збільшенням міського населення, формуванням і розвитком національних культур.

Інкрустація – вид оздоблення виробів і приміщень узорами і зображеннями з шматочків мармуру, кераміки, металу, дерева, перламутру, які врізані у поверхню.

Інтермедії – короткі одноактові вистави комедійного характеру з народного життя, які гралися між діями серйозної вистави, існували як і самостійні твори.

Інтер’єр – внутрішній простір приміщення, а також його убранство.

Історична доля народу – необхідність зберігати себе як народ, можливість відчути кожним свою принадлежність до рідного народу; національні кривди, історична доля народу, національне лихо (соціальні конфлікти, стихійне лихо).

Канон – головне правило, положення якогось напряму, вчення, те, що є традиційною, обов’язковою нормою: система принципів, яких повинен дотримуватись художник у своїй творчості.

Кантата – великий музичний твір урочистого або лірико-нпічного характеру для хору, соліста і оркестру.

Катехізис – короткий виклад (у формі запитань та відповідей) догматів християнського віровчення.

Квадріум – підвищений курс освіти в середньовічній школі. За цим курсом передбачається вивчення чотирьох предметів: музики, арифметики, геометрії, астрономії.

Класицизм (лат. взірцевий) – один з основних напрямів у європейській літературі й мистецтві ХVІІ - ХVІІІ ст., зразком для якого було класичне (давньогрецьке й давньоримське) мистецтво.

Колаж – прийом в образотворчому мистецтві, який полягає в наклеюванні на яку-небудь основу матеріалів, що відрізняються від неї за кольором, фактурою.

Колтки – особливі заколки для волосся.

Контркультура – культура, яка знаходиться в опозиції до традиційної.

Конструктивізм – течія в художній культурі 20-30-х рр. ХХ ст., яка під гаслом «конструктуювання довколишнього середовища» висунула на перший план функціональну виправданість форм, доцільність конструкцій, раціональну ясність, логічність художньої творчості.

Концептуальне мистецтво – одна з течій авангардизму, яка розглядає художній твір як засіб демонстрації ідей, понять, концепцій.

Коренізація – політика. Спрямована на забезпечення в державних і партійних установах достатньої кількості представників корінного населення та вживання їхньої рідної мови; сприяння організації шкіл і вузів, культурних закладів, які б вели діяльність мовами корінних національностей; видання їхніми мовами періодики та книг. В Україні політика коренізації дістала назву «українізація».

Кубізм – модерністська течія в образотворчому мистецтві першої чверті ХХ ст.. яка заснована на комбінації геометричних форм, деформованих фігурами.

Культура (від лат. cultura – обробіток землі, її культивування) - це сфера духовної, ціннісної, комунікативної, організації суспільства, яка визначає норми поведінки, мислення, почуттів різних верств населення і націй в цілому.

Культурна асиміляція – злиття однієї культури з іншою, яке супроводжується втратою власної культурної або національної специфіки.

Культура топоса – тобто місця проживання – житла, будинку, села, міста.

Культурне успадкування – процес передачі культурних цінностей та інформації в часі.

Культурний ареал – географічний район, всередині якого у різних культур виявляється схожість в головних рисах.

Культурні об’єкти – культурні феномени, артефакти в їх субстанціональному та символічному вираже­нні.

Культурогенез – виникнення культури.

Лавра (гр. вулиця) – назва великих православних чоловічих монастирів, підпорядкованих безпосередньо верховній церковній владі.

Ліквідація неписьменності – культурно-освітня програма, здійснювана більшовицькою партією у 20-30-ті роки.

Лірика – один із трьох основних родів художньої літератури (поряд з епосом і драмою), що відображає переживання, почуття та думки людини (поета); сукупність творів цього роду поезії.

Літописання – хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.

Локальні культури – культури, які властиві даній місцевості або регіону.

Людвісарство – лиття з міді.

Магія - (чаклунство) – віра в існування надприродних засобів впливу на природу і людину; ряд символічних дій та ритуалів із заклинаннями і обрядами.

Масова культура – поняття, що відображає стан культури середини ХХ – початку ХХІ ст. і пов’язане з розвитком засобів масової комунікації, розширенням сфери масового виробництва та споживання, стандартизацією потреб. Уявлення про масову культуру стали розвиватись в Європі приблизно з середини XIX ст. Для масової культури є характерною масова потреба в подібних матеріальних та духовних благах та відповідне масове споживання. Саме тому по відношенню до сучасного суспільства часто вживається термін «культура споживання».

Матеріальна культура – це світ матеріальних речей або артефактів культури, її предметний стан. Вона охоплює: предмети та знаряддя праці, матеріальні умови людського побуту та економічної діяльності, техніку та технологію, власність, тобто все те, що спрямоване на оптимізацію фізичного існування людини і відтворення матеріальних умов її життя.

Матріархат – форма первіснообщинного суспільства, в якому родові групи утворювалися на основі спорідненості за жіночою (материнською) лінією з провідним становищем жінки у господарському і суспільному житті.

Мелодрама – драматичний твір з надто підкресленими афектами, герої якого відрізняються надзвичайною долею, перебільшеними пристрастями та потрапляють у несподівані ситуації; позитивні герої неодмінно перемагають негативних.

Меса – католицька обідня (літургія); багатоголосий циклічний хоровий твір на текст літургії (із супроводом органа чи оркестру).

Мистецтво – 1) особливе суспільне явище являє собою складну систему якостей, структура якої характеризується обє’днанням пізнавальної, оціночної, творчої (духовно й матеріально) і знаково-комунікативної граней (або підсистем); 2) у вузькому значенні – образотворче мистецтво; 3) високий ступінь виявлення майстерності в будь-якої сферіьдіяльності.

Мініатюра – ілюстрації до рукописних книг. Композиції цих ілюстрацій були гармонійними, пози і рухи персонажів легкі, невимушені, старанно вимальовувався орнамент.

Містика – віра у надприродні сили і можливість безпосереднього зв’язку з ними людини.

Міф – в науковій літературі вживається в декількох значеннях: міф як символічне уявлення людей про світ; міф як результат наївної віри, колективного художньо-образного мисленням на чуттєво-емоційному рівні; міф як оповідання про богів та «культурних героїв». Якщо узагальнити всі ці значення, то можна сказати, що міф – це специфічне символічне оповідання, яке є результатом колективного мислення та частіше за все являє собою опис діянь богів, або інших надлюдських істот, які опинились у незвичайних та надприродних обставинах.

Модерн – формалістичний напрям образотворчого та прикладного мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст., що протиставляється мистецтву минулого.

Модернізм – узагальнююча назва ряду художніх течій ХХ ст. Модернізму властиві розрив із традиційним досвідом художньої творчості, постійний пошук нових художніх форм як самоцінного явища.

Мозаїка – сюжетні чи орнаментальні композиції, які складаються з маленьких кольорових квадратиків смальти (кольорове непрозоре скло), природного кольорового каменю, керамічної плитки. Мозаїка і фрески відносяться до монументального живопису.

Народна драма – поширені у ХVІІІ – ХХ ст. самодіяльні вистави, в основі яких сюжети і тексти усної фольклорної традиції, що розігрувались згідно з усталеним постановчим каноном.

Народний звичай – це традиційний порядок відзначення подій, свят, який пов’язаний з виконанням певних дій та використанням відповідних атрибутів та предметів.

Народний обряд - сукупність установленних звичаєм дій, пов’язаних з побутовими традиціями або з виконанням релігійних настанов; церемонія культових та звичаєвих обрядів.

Натюрморт – живописне зображення неістот, як правило – предметів домашнього посуду, плодів, квітів, забитої дичини тощо.

Націоналізм – політичний принцип, згідно з яким політична і національна спільнота мають збігатися. Інакше кажучи, нація повинна мати власну державу – ось головний зміст націоналізму як політичного принципу.

Національна культура – синтез культур різних класів, соціальних верств і груп відповідного суспільства.

Національна свідомість – це почуття причетності до рідного народу його життєвих інтересів, гордість від його здобітків культури, тривога за його майбутнє, смуток за національні невдачі і втрати.

Нація (лат. народитись) – означав: порода, рід або раса. Нація – це велике, модерне. Динамічне, цивілізоване співтовариство громадян, часто поліетнічне, але об’єднане навколо якогось одного етносу, з національною мовою державного рівня (та, можливо, однією чи кількома локальними офіційними мовами), як правило, із власною територією, спільними інтересами, назваю, національною культурою, волею бути єдиним цілим, усвідомленням спільності минулого, сучасного і особливо майбутнього.

Неоміфологізм – спосіб осмислення травмуючої дійсності на основі принципу антропоморфності міфологічного світосприймання в природі та суспільстві.

Нерукотворні ікони – ікони, створені шляхом чуда.

Норми – приписи, зразки дії та поведінки, міра судження про речі та міра оцінки. В нормах формулюються критерії соціальної поведінки та мислення. В межах культурної практики часто норми виникають із цінностей. Спільність норм забезпечує існування комунікативних зв’язків всередині культури.

Образотворче мистецтво – живопис, графіка, скульптура.

Одіозний – дуже неприємний, такий, що викликає негативне ставлення.

Опера – музично-драматичний твір, в якому діючі особи не говорять, а співають у супроводі симфонічного оркестру.

Оранта – в ранньому церковному малярстві зображення людської фігури з молитовно розпростертими і піднятими вгору руками, пізніше – тип образу Богоматері.

Офорт – вид гравюри; малюнок вишкрябується гравірувальною голкою у шарі лаку, що покриває поверхню металевої пластини, після чого прошкрябані місця протравляються кислотою. Зображення відбивається з пластини, витравлені місця якої заповнені фарбою.

Палімпсест – нашарування різних текстів.

Панегірик – святкова, урочиста промова; недоречне звеличення, надмірне, нещире вихваляння кого-небудь, чого-небудь.

Пародія – жартівливий або сатиричний твір (найчастіше вірш), що відтворює у перебільшено комічному вигляді та висміює характерні риси певного автора.

Пастіш – попурі, колаж.

Пафос – натхнення, ентузіазм, зумовлені боротьбою за високу мету; пристрасний, піднесений тон промови.

Пієтет – глибока повага, шанобливе ставлення до когось, до чогось.

Пленер – у живопису термін, який позначає передачу в картині всього багатства змін кольору, зумовлених дією сонячного світла і атмосфери. Пленерний живопис склався в результаті роботи художників на вільному повітрі, а не в майстерні.

Поганство – стара дохристиянська язичницька віра.

Поетика – розділ теорії літератури, в якому вивчаються форма, структура і творчі прийоми поетичних творів.

Полеміка – аргументована суперечка при обговоренні або з’ясуванні чого-небудь.

Полемічна література – церковна-теологічна і публіцистична література ХVІ – ХVІІ ст. в Україні та Білорусі, яка спрямовувалась проти спроб інших конфесій поширити свій вплив на православне населення. Була важливою зброєю в боротьбі за соціальне і національне визволення народу, яскравим явищем української культури.

Політеїзм – віра в багатьох богів.

Поп-арт – течія в авангардистському мистецтві (форма модернізму) кінця 1950-1960 рр., яка проповідує використання предметів масового споживання як творів мистецтва і в якій образотворча творчість представлена композиціями з реальних предметів. Складовими частинами твору поп-арту можуть виступати манекени, частини машин, афіші, недокурки.

Поп-музика – поняття, яке охоплює різноманітні стилі та жанри, переважно розважальної естрадної музики.

Постіндустріальне суспільство – продукт науково-технічної революції ХХ ст., яка приводить до різкого росту продуктивності праці й суспільного багатства.

Постмодернізм – один із сучасних напрямів в архітектурі та мистецтві, що протиставив себе модернізмові й претендує на його зміну. Проголосивши ідею «повернення мистецтва в рамки мистецтва», постмодернізм орієнтується на буденні смаки, погляди й настрої масової свідомості.

Право ставропігії – звільнення братств з-під влади місцевих єпископів, яке проводили в Україні в ХVІ – ХVІІ ст. константинопольський та інші східні патріархи, що брали братства під свою опіку.

Прогрес – поступовий рух, спрямований на розвиток людської культури до кращого і більш досконалого стану.

Протомісто – зародок міста.

Реалізм – об’єктивне, правдиве, найповніше відображення, відтворення дійсності в літературі та мистецтві різними засобами з урахуванням специфіки різних видів художньої творчості.

Реформація – широкий суспільний рух у Західній та Центральній Європі ХVІ ст.; форма боротьби проти католицької церкви. Почалась в Німеччині, поклала початок протестантизму.

Ритуал – сукупність приписів і правил, які визначають порядок дій в соціальному житті або при виконанні культових обрядів.

Різи - стародавнє словенське письмо, яке, за свідченнями письмових джерел, існувало ще в дохристиянську епоху.

Розтріляне відродження – процес винищення радянськими каральними органами української творчої інтелігенції в 30-ті роки ХХ ст.

Рококо – стиль, що набув розвитку в європейських пластичних мистецтвах першої половини ХVІІІ ст. Рококо виник у Франції. Для цього стилю характерна декоративність, химерність та фантастичність орнаментальних мотивів, вигадливість форм. Відрізняється примхливо-вишуканим оздобленням інтер’єрів приміщень, манірністю образів. Напрям рококо відрізняється від стилю бароко в основному дрібнішими та складнішими формами, вигнутими й переплетеними лініями.

Романський стиль – художній стиль середньовічної Європи, який охоплював у своєму розвитку Х-ХІІ ст. Термін запроваджений за аналогією «романські мови» і вказує на спадкоємність від Риму.

Романтизм – художній метод, що склався наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. й поширився як напрям в літературі й мистецтві Європи та США. Романтики виступали проти раціоналістичних догм класицизму, ставили на перший план духовне життя людини. Вони зображали незвичайні явища та обставинами, особливих героїв із сильним характером і пристрастями.

Світова культура - це вікова сукупність культур цілісного світу, що визначається власною системою загальнолюдських цінностей і залежно від умов розвитку конкретизується і розгалужується на певні рівні якісного і кількісного характеру, акумулює, відсорбовує і розвиває найкращі риси національних культур.

Семіотика – загальна назва наукових теорій, які вивчають різні властивості знакових систем.

Символ – образ, що втілює ідею, якій певна група людей надає особливий смисл. Символ являє собою ту інформацію, яку фіксують почуття в людській свідомості. Оскільки символ характеризується умовністю, то він в значній мірі є таємним і скритним для невтаємничених. Символ здатний передавати духовний зміст культури через певні матеріальні предмети, а також образи або дії. На відміну від знака символ є більш багатозначним. Він пов’язаний із діалогічною формою пізнання, оскільки його істинний зміст розкривається лише в процесі комунікації. В тому випадку, коли символ не задіяний в культурному та соціальному діалозі, він втрачає своє автентичне (первинне) значення та вироджується в пусту форму.

Симулякр – ключове поняття постмодерністської естетики, яке замінило художній образ; знак відсутності дійсності, правдоподібна подоба, симуляція, що не має за собою реальності.

Синкретизм (гр. поєднання) – сполучення різноманітних поглядів; нероз’єднаність, яка характеризує нерозвинутий стан якого-небудь явища, початкову цілісність, в першу чергу духовної культури, мистецтва.

Синод - найвища духовна інстанція в Росії на початку ХVІІІ ст., яка була заснована для управління руською православною церквою замість патріаршого правління.

Скань (юв.) – використання найтоншого дроту (золотого, срібного, мідного) напаювання у вигляді мальовничих візерунків на металеву основу виробу, що прикрашався.

Скоморохи – мандруючи актори, співці, музиканти, іноді виступали і як акробати й дресирувальники.

Смальта – кольорове, непрозоре скло для мозаїчних робіт.

Соціалізація – «входження» особистості у світ суспільства шляхом освоєння його норм і цінностей культури.

Соціальна культура – фокусує сферу взаємовідносин між людьми, до історичних форм котрих відносяться: рід, плем’я, сім’я, соціальна група; соціальні спільноти: народність, народ, нація, а також державні, формально-бюрократичні та неформальні організації, суспільні об’єднання.

Станкове мистецтво – термін, яким позначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопису – картина, в скульптурі – статуя, погруддя.

Субкультури – це культури окремих демографічних або соціальних шарів і груп, що втілюють у собі відмінності, способу життя, мислення й поведінки від загальнонаціональних культурних стандартів (молодіжна субкультура, корпоративні, субкультура злочинного світу, релігійні секти).

Супрематизм – різновид абстрактного мистецтва, створеного в 1913 р. К.С. Малевичем. Тяжіє до зображення художнього світу в формі найпростіших різнокольорових і різновеликих геометричних фігур.

Сюрреалізм – авангардистський напрямок сфери несвідомого головною метою мистецтва.

Таліон – принцип покарання, в основі якого відшкодування заподіяного зла відповідно до вчиненого, нанесення винуватцю такої ж шкоди, яку вчинив він, відплата, рівна злочину («око за око», «зуб за зуб»).

Танець – композиція ритмічних кроків і рухів, частіше до музики, ніж до співу.

Толерантність – терпиме ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій.

Тотемізм – віра в те, що людина має родинні зв’язки з певним видом тварин.

Травестії (з франц. – переодягати) - твори, де біблійні або міфологічні персонажі, переодягнені в народний одяг, говорять переважно народною усною мовою, діють в обстановці місцевого побуту.

Требище – жертовник, місце принесення язичниками жертви богу.

Традиції – консервативний початок; вони забезпечують стабільність громадського порядку, без них у суспільстві запанував би хаос.

Трактат – науковий твір у формі міркування.

Тривіум – три предмети, що вивчалися у школах Середньовіччя: граматика, риторика, діалектика.

Ужиткове мистецтво – металеві та ювелірні вироби.

Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) – форма українського православ’я, незалежна від іноземних релігійних центрів; самостійне, самочинне управління церквою своєю внутрішньою життєдіяльнстю і зовнішніми відносинами з іншими державами; повна незалежність церкви від інших єдиновірних церков, її організаційне самоврядування.

Українська культура – це сукупність духовних і матеріальних цінностей та надбань, які формувались протягом історії українським народом і відображають розвиток його світогляду, а також соціального, економічного і духовного життя.

Університет – вищий навчально-науковий заклад, що об’єднує у своєму складі кілька факультетів, готує спеціалістів з багатьох галузей знань та є значним осередком науково-дослідної роботи.

Унія – об’єднання православної й католицької церков з визнанням головою папи римського при збереженні традиційних форм православних обрядів.

Урбанізація – процес підвищення ролі міста в розвитку суспільства.

Урбанізм – у мистецтві ХХ ст. напрям, що обрав об’єктом свого зображення велике місто і міське знання.

Устав – каліграфічне письмо великими літерами.

Феєрія - п’єса з фантастичним казковим сюжетом, яка заснована на ефектах магії, чуда, яскравої видовищності, включає видуманих персонажів, що володіють надприродною силою; чарівне, казкове видовище.

Фетишизм – віра в надприродні властивості матеріальних предметів, як природних, так і зроблених людиною.

Формалізм – напрям в естетиці, мистецтві, літературі та інших науках, що надає головного значення формі, нехтуючи змістом.

Фрески - розписи водяними фарбами по сирій штукатурці.

Фортифікаційна архітектура – оборонні споруди для успішного ведення бою і захисту від дій ворога; укріплення місцевості для ведення бойових дій; конструкції, військові споруди та оборонні укріплення.

Футуризм – загальна назва авангардистських художніх течій 1910-х – початку 20-х років у деяких європейських країнах. Футуристи висунули ідеї створення «мистецтва майбутнього», заперечували хужодні традиції. Вони прагнули насаджувати ідеї урбанізму, фантастики, знаків і символів.

Холізм – філософія цілісності світу, людини та їх пізнання.

Хороводи - це народні ігри з переважанням у них танцювальним ритмів. Хороводи ілюстрували зміст пісні рухами.

Храмова архітектура – споруди, пов’язані з релігією, з богослужінням, з церквою; та, що належить церкві.

Хронотоп – єдність просторових і часових параметрів.

Художня культура – це культура творення мистецтва, культура його поширення, пропаганди, культура його сприймання, розуміння, насолоди мистецтвом, нарешті, культура естетичного виховання.

Художня мова – сукупність правил і знакових систем, за допомогою яких твориться і передається інформація у мистецтві.

Цивілізація – ступінь розвитку культури, що є протилежною по відношенню до варварства. Іноді поняття цивілізації вживається як синонімічне до поняття культури та розуміється як відносно самодостатнє соціально-історичне утворення. До початку XIX ст. цивілізація трактувалась як процес культурного розвитку, у той час коли з першої половини XIX ст. дане поняття стало позначати певний стан суспільства. Філософи О.Шпенглер та М.Данилевський тлумачили цивілізацію як завершальну стадію розвитку культури, період культурного занепаду.

Циркуляр – офіційне письмове розпорядження, що його надсилають підвідомчим установам або підлеглим службовим особам.

Цінності – переконання про те, що є добро, істина, краса, справедливість тощо, які поділяє більшість членів суспільства. Цінності найбільш тісно пов’язані не з реальним станом речей, а з бажаним та належним. Більшість цінностей релятивні (відносні) та трансформуються в ході культурного та суспільного розвитку. Наявність спільних цінностей відіграє важливу роль в підтримці культурної єдності.

Червона Русь – історична назва Галичини в ХV-ХІХ ст.

Чернь (юв.) – використання хімічного протравлювання срібних виробів задля створення темного тла, на якому викарбовування фігури людей, тварин або декоративний орнамент.

Шаманство – це віра в методи екстатичного спілкування з надприродними силами спеціально визначених для цього осіб.

Шкільна драма – вистави, що ставилися у ХVІІ – ХVІІІ ст. учнями Києво-Могилянської колегії, а потім академії та братських шкіл за творами переважно викладачів цих закладів.

Шлягер – модна, популярна пісня про кохання.

Шовінізм – агресивна форма націоналізму, в основі якої лежить проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації.

Шоу – в широкому розумінні – масове видовище, один з головних елементів масової культури, який розрахований на психологічний вплив на глядача.

Штукатурка - вапняковий розчин з домішкою тинянки.

Язичництво – система первісних дохристиянських релігійних вірувань, поглядів і обрядів. У східних слов’ян набуло форми обожнення сил природи, тварин та рослин, а також людиноподібних істот: русалок, берегинь, породіль.