Тема 20 основні риси аграрного права зарубіжних країн

^ Яка структура аграрного права зарубіжних країн?

Як самостійна галузь права, науки і навчальної дисцип­ліни, аграрне право існує в багатьох зарубіжних країнах.

Аграрне право зарубіжних країн розподіляється на публічне і приватне. До приватного відносяться норми права, які визначають право приватної власності на зем­лю й інші засоби виробництва, правовий статус сільсько­господарських підприємств — фізичних і юридичних осіб, правові відносини сільськогосподарських підприємств з іншими структурами.

Форми публічного аграрного права регулюють суспіль­ні (публічні) відносини по державному впливу на відно­сини, які складаються в агропромисловому комплексі, по його фінансуванню і кредитуванню із коштів державно­го бюджету, державній участі в розвитку інфраструкту­ри АПК, державній організації науково-дослідних робіт, пов'язаних з проблемами розвитку аграрного сектора економіки і т.ін.

^ Які особливості систематизації та кодифікації аграрного законодавства в США, Англії, Франції та інших країнах?

Питання систематизації та кодифікації аграрного зако­нодавства в зарубіжних країнах вирішується неоднаково.

В Німеччині, Італії, Великобританії, Японії, Австрії ін­ститут аграрного права — це сукупність окремих, інсти­тутів цивільного, трудового, адміністративного, торгово­го, судового права або зовсім нові інститути, що регулю-

145

ють новітні організаційні відносини у сільському госпо­дарстві.

Аграрне законодавство у Франції подано сільськогос­подарським кодексом, який установлює правовий режим земель (консолідація, меліорація земельних ділянок), вод­них джерел, регулює відносини у сільськогосподарському виробництві, мисливстві і рибальстві, регламентує функці­онування об'єднань у сільському господарстві, а також правовий режим сільськогосподарського кредитування, сільськогосподарської оренди, праці та соціального забез­печення, професійної підготовки, організацію та діяльність державних служб.

Аграрні кодекси діють у Мексиці, Уругваї, Аргентині та деяких інших країнах. Там, де сільськогосподарське законодавство не кодифіковано, існують досить розвинуті форми інкорпорації цієї галузі законодавства (як у США та Італії). Закони США регламентують питання сільсь­когосподарської власності, оренди землі, правового режи­му використання державних земель, лісів, вод, кредиту­вання, виробництва і збуту сільськогосподарської продук­ції (у тому числі й експорту), договірних відносин фер­мерів, розвитку сільськогосподарської інфраструктури тощо.

У Великобританії частіше використовується термін «сільськогосподарське право», і регламентує воно голов­ним чином землеволодіння та землекористування. Єдина сільськогосподарська політика країн Європейського Со­юзу приділяє підвищену увагу до захисту навколишньо­го середовища, використанню сільськогосподарських зе­мель, а також впровадженню ефективного контролю за виробленою продукцією (особливо — молочних продук­тів). До сфери сільськогосподарського права цієї країни також належать питання квот на вироблення сільсько­господарської продукції, планування використання зе­мель та їх охорони. Центральне місце посідають пробле­ми сільськогосподарського володіння землею, сільсько­господарського призначення, що знайшли відображення в Акті про сільськогосподарське землеволодіння 1986 р. зі змінами, внесеними у 1990 р. Крім того, діють Акт про сільськогосподарський маркетинг та Акт про сільсько­господарську ренту.

146

Слід також зазначити, що англо-американське аграрне право включає велику кількість судових прецедентів.

Для аграрного законодавства країн Центральної і Схід­ної Європи, а також СНД характерні істотні зміни, зумов­лені політико-економічними перетвореннями, наслідком чого стало прийняття спеціальних нормативних актів щодо стратегії проведення аграрної реформи, вдосконален­ня форм власності, порядку та способів приватизації, ре­гулювання земельних відносин, нових форм підприємни­цтва в сільському господарстві тощо.