Лекція № 5 Тема: Правові та міжнародні аспекти охорони природи План

1. Правові аспекти охорони навколишнього природного середовища.

2. Міжнародні природні ресурси та співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища.

3. Роль тваринного і рослинного світу в кругообігу речовин у природі та в житті людини.

Самостійно: 1. Виписати із літератури по 10 видів рослин і тварин занесених до Червоної книги України.

2. Записати 10 заповідників, які знаходяться на території України.

3. Коротко дати характеристику наступних екосистем: ліс, степ, болото, луг, агроекосистема

1. Роль права у регулюванні взаємодії природи і суспільства полягає у встановленні науково обґрунтованих правил поведінки людини щодо природи. Найбільш суттєві правила такої поведінки закріплюються державою в законодавстві і стають загальнообов’язковими для виконання та дотримання нормами права, які забезпечуються державним примусом у випадку їх невиконання. Стратегія природокористування в Україні є однією з фундаментальних складових стратегії розбудови правової, демократичної держави з розвиненою економікою. Незаперечним є право громадян на екологічну безпеку. Воно забезпечується комплексом юридичних, економічних, технологічних і гуманітарних чинників.

Закон „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини. Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом на підприємства, установи і організації щодо відшкодування збитків, заподіяних здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище. Але, згідно цього закону, громадяни України мають і обов’язки щодо збереження природи, раціонального використання її багатств, дотримання законодавства про охорону навколишнього середовища. Важливим є розділ про екологічну експертизу. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для фінансування за всіма проектами і програмами, реалізація яких без такого висновку забороняється.

Існує ще ряд законодавчих документів, які визначають правові заходи по охороні навколишнього природного середовища. Ми назвемо тільки деякі з них.

Земельний кодекс України – регулює охорону і раціональне використання земель.

Водний кодекс України – забезпечує правову охорону вод від забруднення, засмічення і виснаження і регулює порядок їхнього використання.

Закон „Про природно-заповідний фонд України” – прийнятий 16 червня 1992 року, визначає правові основи організації, охорони і використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів і об’єктів. До природно-заповідного фонду належать природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафти парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Природно-заповідний фонд складають ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об’єкти котрих мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

2. Природні ресурси поділяються на невичерпні (сонячна енергія, енергія морських приливів, космічна енергія та ін.) і на вичерпні (кам’яне вугілля, торф, інші корисні копалини); на невідновні і відновні (грунт, рослинність, тваринний світ, мікроорганізми та ін.). А також природні ресурси поділяються на республіканські (загальнодержавні) та місцеві. До республіканських природних ресурсів віднесено територіальні води, природні ресурси континентального шельфу та економічної (морської) зони і поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більш, ніж однієї області; лісові ресурси; види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України; природні ресурси в межах об’єктів природно-заповідного фонду республіканського значення; корисні копалини за винятком загальнопоширених.

Законом передбачено, що Україна приєднується до всіх видів міжнародного співробітництва у галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, яке здійснюється шляхом укладання договорів, угод, а також участі в природоохоронній діяльності ООН.

Крім національних ресурсів, котрі повністю знаходяться під суверенітетом тієї чи іншої країни, існують багатонаціональні ресурси, тобто ресурси прикордонних рік, мігруючих тварин та птахів, внутрішніх морів та озер, на берегах яких мешкають народи різних країн.

Існує також багато міжнародних природних ресурсів. Це ресурси Світового океану, що виходять за межі територіальних вод, ресурси атмосферного повітря, Антарктиди та космосу. Особливо велике значення для людства мають ресурси Світового океану. Світовий океан формує клімат планети, є джерелом атмосферних опадів та поглинає надлишок вуглекислого газу в атмосфері. Внаслідок діяльності океанських рослинних організмів, утворюється понад 50% кисню. Риба та інші морські істоти складають 1% продовольства, що споживається людством. З кожним роком поширюється видобуток корисних копалин, зокрема, нафти, сірки, золота, з дна океану. Нині третина кухонної солі, що видобувається у всьому світі, отримується з морської води. З неї видобувають також бром, магній.

Значні багатства містяться в надрах Антарктиди. Але дуже важливо зберегти її у недоторканому вигляді для наукових досліджень.

Історія міжнародної екологічної співпраці почалась понад 100 років тому. У 1875 році Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. В 1897 році Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані.

Перша міжнародна конвенція була укладена деякими європейськими країнами в 1902 році в Парижі про охорону птахів, корисних для сільського господарства. Особливу групу проектів складають наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення оточуючого середовища.

Реалізацією цих проектів займаються різноманітні міжнародні спеціалізовані організації. Серед них ЮНЕП (програма ООН з навколишнього середовища), створена у 1973 р., яка координує всі види діяльності в галузі захисту навколишнього природного середовища, розробляє програми подальших спільних дій у цій галузі; МСОП (Міжнародна спілка охорони природи, природних ресурсів) та інші.

З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить Greenpeace – Зелений світ, з якою співпрацюють представники громадськості нашої країни. Її головним завданням є недопущення радіоактивного забруднення біосфери. Ця організація утворена в 1971 році в Північній Америці. Вона діє в 30 країнах світу. В Україні почала працювати в 1990 році.

Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних форумів – Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972 рік), день відкриття якої – 5 червня – був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища; Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінкі, 1975 рік); Глобального форуму з проблем виживання (Москва, 1990 рік); Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД, Ріо-де-Жанейро, 1992 рік).

Важливим документом в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня хартія охорони природи, яка проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання.

Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.

3. Катастрофічні результати впливу людини на природу вперше були сприйняті через список знищених людиною видів тварин і рослин. Масштаби знищення тварин весь час зростала. Вже в палеоліті стародавня людина, яка володіла зброєю, почала істотно впливати на кількість тварин. Приблизно 100 років тому назад в результаті діяльності людини в Європі зникли лісові слони і носороги, пізніше та ж участь настигла мамонтів, шерстистого носорога, гігантського оленя. Близько 1 тисячі років назад стародавніми полінезійцями були знищені величезні птахи моа в Новій Зеландії. Мандруючий голуб у великих кількостях заселяв Північну Америку від південної Канади до штатів Вірджинія. Так в 1871 році в штаті Вісконсін колонії цих птахів займали площу 600 км² і нараховували 136 млн. особин. Масове знищення цього виду почалося ще на початку 17 ст і продовжувалось всіма можливими засобами, включаючи навіть, вирубування дерев з гніздами ( на одному дереві могло розміщуватись до 50-100 гнізд). Птахів використовували в їжу, згодовували худобі. Тільки в Мічигані в 1879 році було знищено близько мільярду цих птахів. А саме в кінці 19 ст. настала криза: підірвана популяція не змогла більше відновитись. В 1894 році було зафіксовано останнє гніздо, а в 1899 році був убитий останній птах в природі. В 1914 році в зоологічному саду м. Цинцинаті померла остання стара голубка. В одному із парків Вісконсіна встановлена меморіальна дошка, на якій написано: “В пам’ять останнього мандруючого голуба, убитого в Бабаконі у вересні 1899 року. Цей вид вимер із-за жадності людини”.

З кожним роком вплив господарської діяльності людини на фауну і флору зростає, з кожним десятиріччям все більше рослин і тварин зникає з обличчя Землі. Зараз на планеті кожні 20 хв від рук людини гине один кит, кожною весною знищується 250 тис. північних тюленів. Існує ще одна небезпека. Мова йде про задушливі смоги, які нависають не тільки над великими містами, але і над заповідниками, заказниками, парками; про отруєння морів і океанів хімічними і радіоактивними відходами виробництва. У Світовий океан щорічно виливається мільйон тонн нафти. Рослинний світ дає людині продукти харчування, корм для тварин, сировину для промисловості. Для виготовлення паперу в світі щорічно вирубують 6 млн га лісу. Для порівняння: лісовий фонд України складає 9,8 млн. га, а всього на планеті 4,1 млрд. га лісу.

Тому постала необхідність скласти списки таких видів і територій та розробити заходи щодо їх охорони. Починаючи з 1600 року процес винищення звірів і птахів починає обліковуватись документально.

У 1948 році при Міжнародній спілці охорони природи і природній ресурсів (МСОП) була створена Комісія по рідкісних та зникаючих видах рослин і тварин. Пізніше була створена Червона книга МСОП.

Ідея створення Червоної книги належить видатному англійському зоологу професору Пітеру Скотту.

У 1976 році була створена Червона книга України. Це державний документ, у якому містяться узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення, та заходи щодо їх збереження та науково обґрунтованого відтворення.

У залежності від стану та ступеня загрози для популяції видів тварин чи рослин, занесених до Червоної книги України, вони поділяються на:

• зниклі види – про які після неодноразових пошуків, проведених у типових місцевостях або в інших відомих та можливих місцях поширення, відсутня будь яка інформація про їх існування у дикій природі;

• зникаючі – знаходяться під загрозою зникнення;

• вразливі – у найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії “зникаючих”;

• рідкісні – популяції невеликі, загрожує небезпека;

• невизначені – очевидно знаходяться під загрозою зникнення, але достовірних даних про стан їх популяції немає;

• відновлені.

Найбагатшими за наявністю рідкісних угруповань в Україні є Карпатський та Донецько-Приазовський центри, Гірськокримський і Західноподільський.

Станом на 1999 рік мережа природно-заповідного фонду України становив 6 728 територій та об’єктів загальною площею 2 354,2 тис.га, що складає 3,9% території держави. Природно-заповідний фонд України включає 4 біосферні і 16 природних заповідників, 10 національних природних парків, 2 384 заказники, 2 963 пам’ятки природи, 34 дендрологічні парки, 514 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 22 ботанічних сади, 12 зоологічних парків, 26 регіональних ландшафтних парків, 746 заповідних урочищ.

Розміщення природно-заповідних територій та об’єктів в Україні дуже нерівномірне, особливо в зоні лісостепу. Найвищий відсоток заповідності (Хмельницька область – 13,9%), у західних та північно-західних областях України, де збереглись ще достатні площі природної рослинності.

Заповідник – вища категорія природоохоронних територій, де законом зберігається в незайманому стані весь природний комплекс та ведуться наукові дослідження.

Станом на 1999 рік національний фонд України становив 20 державних заповідникві: Асканія-Нова, Чорноморський, Український степовий, Луганський, Поліський, Канівський, Карпатський, Ялтинський гірсько-лісовий, Мис Мартьян, Дніпровсько-Орілівський, Єланецький степ, Горгани, Казантипський, Опукський, Рівненський.

За своєю площею заповідні території України охоплюють лише 5,7%, а в окремих регіонах навіть менше 0,5% від загальної площі України, що дуже мало для підтримання загальної екологічної рівноваги. Підрахунки показують, що для збереження хоча б 50% видів живих істот потрібно залишити незайманою не менше 10% територій.

Заказник – територія, на якій допускається господарське використання лише частини природних об’єктів і в тій мірі, в якій це не завдає шкоди об’єкту, який охороняється. Статус заказників визначається їх цільовим призначенням: ботанічні, гідрологічні, мисливські.

Національний парк – виділена державою або місцевими органами територія, яка крім збереження в незайманому вигляді флори і фауни, призначена для відвідування людьми мальовничих місць з творчою, рекреаційною, культурною метою та науково-дослідними цілями. Перший у світі національний парк – Йєллоустоунський – був створений у 1872 році за рішенням конгресу США.

Резерват – природоохоронна територія або пам’ятник природи із заповідним або заказним режимом. Як правило це невеликі урочища (гаї, озера, ділянки долини і побережжя) та окремі об’єкти (водоспади, печери, унікальні геологічні виступи тощо).