Основні екологічні поняття і терміни

Агроценози – молоді біоценози, що формуються в наш час, характеризуються видовою бідністю та одноманітністю й підтримується людиною завдяки розробленій нею системі агротехнічних і агрохімічних заходів.

Біосфера – область існування і функціонування теперішніх живих організмів і продуктів їх життєдіяльності, живих організмів минулих епох, яка починається від нижньої частини атмосфери, охоплює всю гідросферу й верхні шари літосфери.

Біонти – організми, які в ході еволюції пристосувались до існування в певному середовищі (біотопі).

Біосинтез – процес утворення необхідних організму речовин, який відбувається в його клітинах з участю біокаталізаторів – ферментів.

Біом – сукупність видів живого й оточуючого їх середовища, яка складає екосистему ландшафтно-географічної зони або сектора природного поясу.

Біомаса – кількість живої речовини будь-яких живих істот, виражена в одиницях маси на одиницю площі.

Біотехнологія – сукупність методів і засобів отримання корисних для людини продуктів та явищ за допомогою біологічних агентів (виробництво ліків, антибіотиків, виведення мікроорганізмів, бактерій, які продукують білок, або газ, або тепло, тощо).

Біотоп – відносно одноманітний за абіотичними факторами середовища простір у межах водної, наземної і підземної частини біосфери, зайнятий одним біоценозом.

Біопродуктивність – це швидкість продукування біомаси на даній площі за одиницю часу.

Біоценоз – взаємозв’язана сукупність мікроорганізмів, грибів. рослин і тварин, що населяють більш-менш однорідну ділянку суші чи водойми й характеризуються певними відносинами між собою й адаптацією з довкіллям.

Біогеоценоз – однорідна ділянка земної поверхні з певним складом живих організмів і неживих компонентів (грунт, вода, атмосфера тощо), поєднаних обміном речовин і енергії в єдиний природний комплекс.

Вид – сукупність організмів зі спорідненими морфологічними ознаками, які можуть вільно схрещуватись, давати плодюче потомство і мають спільний генофонд.

Гомеостаз – стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи (екосистеми), що підтримується регулярним відновленням її основних елементів і речовинно-енергетичного складу, а також постійним функціональним саморегулюванням компонентів.

Деградація – занепад, поступове зниження якої-небудь якості (наприклад, зниження родючості грунту).

Екосистема – сукупність організмів і умов їх існування, що утворює систему взаємозалежних явищ і процесів. Основною (елементарною) функціональною одиницею в біосфері є екосистема.

Екологічні фактори (абіотичні, біотичні, антропогенні) – всі складові природного середовища, які впливають на існування й розвиток організмів і на які живі істоти реагують реакціями пристосування.

Екологічна валентність – здатність живого організму пристосовуватись до змін умов середовища.

Евтрофікація – підвищення біологічної продуктивності водойми внаслідок її забруднення сполуками азоту й фосфору за рахунок промислових стоків тощо.

Екологічні піраміди – піраміди біомаси, чисел та енергії, які відображають зменшення цих величин від продуцентів до редуцентів у вигляді масштабних пірамід.

Ерозія грунту – руйнування грунту водою, вітром або в процесі неправильного обробітку.

Ланцюг живлення – це взаємовідносини між організмами під час переселення енергії їжі від її джерела (зеленої рослини) через ряд організмів (шляхом поїдання) на більш високі трофічні рівні.

Моніторинг – комплексна система спостережень, оцінки й пронозу змін стану біосфери або окремих її елементів під впливом людської діяльності чи природних факторів.

Популяція – сукупність особин одного виду з однаковим генофондом, яка живе на спільній території протягом багатьох поколінь.

Природне середовище – це все живе й неживе, що оточує організми й з чим вони взаємодіють.

Урбанізація – процес зростання кількості та розмірів міст і їх ролі в житті людства.

Продуценти – утворювачі (рослини).

Консументи – споживачі (тварини)

Редуценти – руйнівники (мікроорганізми).

Смог – їдучий туман у приземному шарі повітря великих міст, який складається з дуже дрібних крапель кислот й інших шкідливих для людини й технічних споруд речовин.

Самоочищення – ліквідація забруднень природними факторами.

Радіація – виділення елементарних часток або електромагнітної енергії атомними ядрами.

Заповідник – вища категорія природоохоронних територій, де законом зберігається в незайманому стані весь природний комплекс та ведуться наукові дослідження.

Заказник – територія, на якій допускається господарське використання лише частини природних об’єктів і в тій мірі, в якій це не завдає шкоди об’єкту, який охороняється. Статус заказників визначається їх цільовим призначенням: ботанічні, гідрологічні, мисливські.

Національний парк – виділена державою або місцевими органами територія, яка крім збереження в незайманому вигляді флори і фауни, призначена для відвідування людьми мальовничих місць з творчою, рекреаційною, культурною метою та науково-дослідними цілями.

Резерват – природоохоронна територія або пам’ятник природи із заповідним або заказним режимом. Як правило це невеликі урочища (гаї, озера, ділянки долини і побережжя) та окремі об’єкти (водоспади, печери, унікальні геологічні виступи тощо).