Тема: Атмосфера у складі біосфери

План

1. Географічна оболонка – комплексна оболонка Землі.

2. Атмосфера – як газове середовище існування організмів.

3. Основні природні та антропогенні джерела забруднення атмосфери.

4. Стан повітряного середовища м. Черкаси та Черкас та області

1. Середовище, яке оточує людину, формувалось мільйони років. Воно складається із штучного середовища, створеного людьми в процесі розвитку; природного середовища, яке утворилося в процесі еволюційного формування Землі й життя на ній; природних ресурсів, без яких неможливе існування та розвиток суспільства.

Л андшафти

Л ісові

Ф ауна

М інеральні

Ф лора

П аливно-енергетичні

А тмосфера

В одні

Г ідросфера

З емельні

Н адра

П родовольчі

Г рунт

Б іологічні

З емля

Т рудові

Природні комплекси

Природні ресурси

ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

ЛЮДИНА

Ш ТУЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Міста та населені пункти

Промислова інфраструктура

Інфраструктура транспорту

Сільське господарство

Енергетичне господарство

Інші штучні споруди і будівлі

Структура схеми довкілля людини

Географічна оболонка – комплексна оболонка Землі, що утворилася внаслідок взаємопроникнення і взаємодії речовин окремих геосфер – літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери. Географічна оболонка є навколишнім середовищем людського суспільства і, в свою чергу, зазнає значного перетворюючого впливу від нього.

Верхню межу географічної оболонка проводять в атмосфері на висоті 25-30 км, нижню – в межах літосфери на глибині кількох сотень метрів, а іноді до 4-5 км чи по океанському дну. Отже, до її складу входять повністю гідросфера і біосфера, більша частина атмосфери й частина літосфери. Географічна оболонка є складною динамічною природною системою, що характеризується наявністю речовин у трьох агрегатних станах – твердому, рідкому і газоподібному.

Географічна оболонка – найбільший природний комплекс, в розвитку якого є певні закономірності:

• цілісність – всі компоненти географічної оболонки становлять єдине ціле, взаємодіють між собою, а речовина й енергія перебувають у постійному кругообігу;

• ритмічність – періодичне повторення подібних природних явищ, які тривають добу (ніч і день), рік (весна, літо, осінь, зима), тисячоліття (похолодання і потепління) чи мільйони років (горотворення);

• зональність – зміна характеру і властивостей природних комплексів та їх компонентів від екватора до полюсів, пов’язана з нерівномірним розподілом сонячного тепла залежно від географічної широти;

• висотна поясність – зміна рельєфу, клімату, вод, грунтів, рослинного і тваринного світу залежно від абсолютної висоти місцевості, експозиції схилів та протяжності гірських країн щодо переважаючих повітряних мас.

2. Атмосфера є зовнішньою газовою оболонкою Землі, що сягає від її поверхні в космічний простір приблизно на 3000 км. Нижній шар атмосфери в середньому висотою 15 км називають тропосферою. Над нею розрізняють стратосферу висотою до 100 км. На її межі виникають північні сяйва. У стратосфері на висоті 15-35 км вільний кисень під впливом сонячної радіації перетворюється на озон. Верхня межа життя в атмосфері зумовлена збільшенням з висотою рівня ультрафіолетовової радіації. Вище стратосфери виділяють шари мезосфери, термосфери, екзосфери. Вище 3 тис. км густина атмосфери майже не відрізняється від міжпланетного простору, хоча сліди атмосфери були виявлені на висоті більш ніж 10 тис. км.

Атмосфера оточує Землю і обертається разом з нею під дією сили тяжіння. Чисте і сухе повітря на рівні моря являє собою механічну суміш декількох газів. До складу атмосфери входять азот – 78%, кисень – 21%, аргон, гелій, криптон та деякі інші постійні компоненти. Вважається, що склад і властивості атмосфери протягом останніх 50 млн. років стабілізувалися. Серед змінних складових атмосфери – водяна пара, озон, вуглекислий газ, які мають велике значення для атмосферних процесів. Основна маса водяної пари зосереджена в нижніх шарах атмосфери (від 0,1-0,2% у полярних широтах), до 3% – в екваторіальних). З висотою її кількість значно зменшується – на 90% на висоті близько 5 км. Вміст водяної пари в атмосфері визначається співвідношенням процесів випаровування, конденсації і горизонтального переносу. Водяна пара – джерело утворення туманів, хмар, атмосферних опадів.

Життя на Землі залежить від енергії Сонця і всі життєві процеси в значній мірі визначаються сонячною активністю. Практично єдиним енергетичним джерелом всіх природних процесів в біосфері є сонячна радіація, яка складає 99,98% всього тепла на земну поверхню. Ця енергія надходить у вигляді різних випромінювань. Серед них переважають промені видимого світла. Крім них, до Землі надходять також довгохвильові (інфрачервоні або теплові) й короткохвильові (ультрафіолетові) промені. Ультрафіолетове випромінювання дуже активне і у великих дозах може призводити до розриву молекулярних білків, мутацій та інших негативних наслідків. Злоякісні пухлини шкіри – одна із значних проблем сучасної онкології – зустрічається досить часто і в структурі онкологічних захворювань займають третє місце. Невпинний ріст захворюваності злоякісними утвореннями шкіри в усьому світі називають „тихою” епідемією ХХ ст. (Holman, Armstrong, 1984). На даному етапі дія ультрафіолетового спектру сонячної радіації – один із найважливіших екзогенних факторів, який викликає злоякісні пухлини шкіри. Сонячне проміння стає все більш канцерогенним. Щорічно кількість сонячної енергії, яка поступає на Землю, еквівалентна теплу, яке можна отримати при спалюванні 200 млрд. тонн кам’яного вугілля. Близько 33% сонячної енергії, яка поступає від Сонця на верхню межу атмосфери, відбивається в світовий простір. Близько стільки ж (29-32%) цієї енергії виходить за межі атмосфери в космос в результаті відбивання верхніми шарами хмар і земною поверхнею. Атмосфера поглинає до 20% сонячної радіації. Інша частина сонячної енергії досягає земної поверхні і нагріває її верхні шари. Джерелом земного довгохвильового випромінювання стає земна поверхня. Основним поглиначем цього випромінювання стає водяна пара. Вночі при ясному небі втрата теплової енергії сприяє охолодженню земної поверхні, наслідком якого є сильні зимові морози, осінні і весняні заморозки в помірному поясі. Це є також причиною виникнення низьких температур в субтропічних і навіть у тропічних лісах.

Всю біосферу від згубної дії короткохвильового ультрафіолетового випромінювання захищає озоновий екран. Концентрація озону, який розсіяний в розрідженому газі (загальна маса його складаю у чистому вигляді шар товщиною 3-6 мм), знаходиться на висоті близько 25 км. Над різними ділянками земної поверхні і в різний час вміст озону різний. Концентрація його більша весною і менша – восени. Цей шар був названий Фабрі і Б’юссоном озоновим екраном і утворитися він міг лише за наявності в земній атмосфері вільного кисню.

Озон , який утворюється у стратосфері є продуктом дії ультрафіолетових променів на молекули кисню. У результаті деякі з них розпадаються на вільні атоми кисню, а ті в свою чергу можуть приєднуватися до інших молекул кисню з утворенням озону. Весь кисень не перетворюється в озон, тому що вільні атоми кисню реагують з молекулами озону і дають дві молекули кисню. Таким чином вміст озону в атмосфері непостійний. Середній загальний вміст озону в атмосфері – 2,10%. Він відбиває близько 95% УФ променів.

У 70-х роках американські військові, які розробляли озонову зброю, над одним з ненаселених тихоокеанських атолів запустили ракету, яка розпорошила в озоновому шарі спеціальний реагент, що повністю зв’язав озон, утворивши над цим острівцем „діру”, що існувала кілька годин. В результаті на острові загинули всі живі організми, крім кількох черепах, тіло яких було захищене міцним панцером, але очі їх були випалені ультрафіолетовими променями.

Вимірювання озону в атмосфері почалося ще в 1926 році в Англії і Швейцарії. А в середині 80-х років вчені вперше зафіксували, що озоновий шар над землею виснажується, а в окремих місцях майже зовсім зникає, утворюючи, так звані, „озонові діри”. Найбільша „озонова діра” розміщується прямо над Антарктидою. Подібні „озонові діри” існують також над територією Сибіру, Західною і Центральною Європою. Вчені зробили припущення, що особливу шкоду озоновому екрану наносять хлор-, фтор-, бромвмісні речовини та різні аерозолі. Але довести це змогли лише в 1996 році дослідники із Каліфорнійського університету із США та із Інституту ім. Макса Планка в Германії, за що і отримали Нобелівську премію.

Пізніше був складений Монреальський протокол. Згідно якого країни зобов’язалися скоротити виробництво шкідливих речовин, які містять вищезгадані речовини на 30%. Як наслідок, на Міжнародній конференції вчених в Англії було зроблено передбачення того, що необхідний об’єм озону відновиться в найближчі 50 років.

Але група російський вчених, які організували експедицію в район Північного Льодовитого і Тихого океанів, прийшли до висновку: „озонові діри” створюються газами, які виділяються в результаті танення льодовиків. Вони піднімаються і руйнують озоновий шар над Арктикою і Антарктидою.

За результатами NASA у вересні 2002 року площа „озонової діри” складала 15,6 млн. км². Причину вбачають у більш вищих температурах по периметру атмосферних повітряних течій в стратосфері.

Варто сказати, що „озонова діра” існує не постійно, а близько місяця на рік, зазвичай у жовтні. Вона розширюється в бік Австралії, Південної Америки й Африки, що викликає тривогу. У грудні 1986 року з цього приводу було проведено міжнародний семінар метеорологів і геофізиків. Демонструвалися наукові фільми, які показали, що „озонова діра” – це гігантський вихор. Який циркулює проти годинникової стрілки.

Існування вільного кисню в атмосфері – незвичайний факт: в сонячній системі немає іншої планети, яка б мала в складі атмосфери кисень. Це унікальне явище пов’язане з тим, що на землі є життя, вірніше рослини, які продукують кисень. Він почав накопичуватися в атмосфері тільки з того часу, як з’явилися зелені рослини, які в процесі фотосинтезу вивільняють кисень.

Кисень відіграє в атмосфері унікальну роль. Завдяки процесам дихання забезпечуються енергетичні потреби організмів. З іншого боку. О₂ та О₃ у надлишкових кількостях небезпечні для живої матерії. Бо здатні окислювати органічні сполуки клітини. Внаслідок цього у живих організмів виникли захисні системи. Здатні зв’язувати вільний кисень.

Майже весь атмосферний кисень біогенного походження: він утворився внаслідок фотосинтезу.

Фотосинтез – це здатність зелених рослин, використовуючи сонячне світло, виробляти із простих неорганічних речовин – Н₂О, СО₂ та мінеральних солей – складні органічні речовини: білки, жири та цукри.

Отож, життя на Землі нерозривно пов’язано із киснем. Там де кисню менше, життя утруднене. Не дивно, що даними американських медиків, прогнозована тривалість життя новонароджених землян могла б бути на 3-5 років більшою, якби вдалося вдвічі знизити забрудненість повітря у великих місцях. При цьому зменшилася б кількість людей із захворюваннями серця та судин на 10-15%, легень – на 25% та значно зменшилася б кількість смертей від раку легень.

3. Атмосфера завжди містить певну кількість домішок, які зумовлюються природними та антропогенними джерелами. Ще 50 років тому природа досить успішно ліквідовувала різноманітні забруднення, оскільки атмосфера має могутні властивості самоочищення, але нині вона з цим не справляється. Джерела забруднення можна об’єднати у таку схему (див. Схема. Джерела забруднення атмосфери).

За останні кілька років у світі спалюється в середньому 10 млрд. тонн палива на рік. При цьому викидається 22 млрд. тонн вуглекислого газу, 150 млн. тонн двоокису сірки, близько 300 млн. тонн окису вуглецю, 50 млн. тонн оксиду азоту, 200-700 млн. тонн пилу і диму та багато інших речовин, з якими надходять в атмосферу шкідливі, хвороботворні, в тому числі канцерогенні та мутагенні речовини.

Стаціонарні джерела, внесок яких у забруднення атмосфери є найбільшим, належать до енергетичного та теплоенергетичного сектора (32%), чорної та кольорової металургії (27%), вугільної промисловості (27%) та хімічної промисловості, включаючи нафтопереробні заводи (2%). Найбільші забруднювачі – електростанції.

Справжнім лихом для міст є автомобілі. Більш як 300 млн. автомашин щодня викидають у повітря 800 тис. тонн окису вуглецю, 1 тис. тонн свинцю. Оксид азоту, який є складовим вихлопних газів автомобілів, входить до складу смогу.

Смог (smoke – дим, fog – туман) – видиме забруднення атмосфери, яке виникає над житловими чи промисловими кварталами. Він утворюється в результаті накопичення диму, вихлопних газів та їх реакції з твердими частинками, коли туман перешкоджає вертикальному обміну повітря. Найбільш вивчений вологий смог. Він характерний для країн з морським кліматом, де дуже часто спостерігаються тумани і висока вологість повітря. Сухий смог утворює не туман, а синювату імлу. За 4 дні Лондонського смогу в 1925 році загинуло понад 4 тис. чоловік. Третій вид смогу – льодяний смог, або смог аляскинського типу. Він виникає в Арктиці й Субарктиці при низьких температурах в антициклоні. Американець Луїс Батонн у книзі „Чисте небо” писав: „Одне з двох – або люди зроблять так, що буде в повітрі менше диму, або дим зробить так, що на Землі стане менше людей”.

Особливо небезпечні кислотні дощі, які стали дуже поширеним явищем. Вони залишають на листі дерев чорні плями, закислюють озера і грунти, змінюють їхній хімічний склад. Так, за останні десять років у Швеції з 90 тис. озер замислено 20 тис., у Канаді – 50 тис. Близько половини озер у Норвегії мертві, там загинула риба. Серйозно уражені кислотними дощами близько 1 млн га вічнозелених лісів у Центральній Європі, близько 100 тис. га гинуть. Процес закиснення опадів триває. Розрахунки показують, при сталих концентраціях оксиду сірки 80 мкг/м³ і оксидів 50 мкг/м³, що відповідає гранично допустимим концентраціям цих речовин у більшості промислово розвинених країнах, рН опадів становить 2,7. Якби такі дощі випадали постійно, то все живе загине.

Світове виробництво отрутохімікатів перевищує 0,5 кг на людину в рік. Особливої шкоди завдають персистентні сполуки, які зберігаються в системах протягом багатьох років і здійснюють тривалу токсичну дію. До них відносять хлорвмісні пестициди (в тому числі ДДТ і його аналоги).

Атмосферне повітря може також забруднюватись газоподібними продуктами із добрив: парою фторитів, що виділяється із суперфосфату, сірчистим газом (SO₂), продуктами розкладання сульфатів, аміаку, що виділяється із аміачних добрив і сечовини.

Забруднення повітря фторвмісними сполуками, які потрапили із фосфатної сировини в фосфорні добрива, часто згубно діє на рослинність, наприклад, під дією фтору поступово відмирає хвоя, сповільнюється ріст і розвиток рослин. Хвойні породи дерев найчутливіші до будь-яких забруднень атмосфери і, як правило, гинуть у першу чергу. Це пов’язано з тим, що хвоя оновлюється (скидається) через кожні 6-8 років і за цей період вона зазнає набагато більшого впливу шкідливих речовин атмосфери, ніж листки інших порід дерев.

На склад атмосферного повітря значно впливають органічні добрива. При накопиченні великої маси гною і недотриманні умов його зберігання виникає небезпека утворення газоподібних органічних сполук азоту. Крім аміаку, летких азотовмісних речовин, із гною виділяються сірчисті сполуки і вільний сірководень.

Серед специфічних забруднювачів: аміак, вугільна зола, сажа, пил.

Особливо шкідливі: ацетон, HNO₃, формальдегід, хлористий водень, сірчана кислота, свинець, циклогексан, фтористі сполуки, фтор, нікель.

Атмосферу нерідко забруднює і сама природа.

Наприклад: виверження вулкану Сент Хеленс в Північній Америці спричинило викид в атмосферу 3 млн кюрі радону, та величезні хмари газів та пилу.

Вулкан Етна на Сицилії викидає SО₂ більше, ніж 50 великих електростанцій. Цей газ, опинившись в атмосфері, дуже швидко перетворюється в Н₂SO₄ В результаті в атмосфері, можу утворитися шар смогу, який послаблює сонячне світло. Що також є негативним явищем.

За оцінками фахівців, вулкан Огастін на Алясці, у 1976 р. викинув 300 млн. Тонн магми, яка містила 0,5 млн тонн хлору. Допускають, що від 80 до 180 тонн хлору, які містилися у фреонах, вироблених у світі в 1975. Світове виробництво фреонів у той рік досягло свого піку. Після 1975 року виробництво фреонів почало зменшуватися завдяки обмеженням, введеним у таких країнах, де спостерігались перевиробництва речовин, які використовувалися в холодильниках та аерозольних балончиках.

Щорічно на Землі відбувається і велике виверження вулкану. Але, можливо, викид хлору вулканами – це частина природних процесів глобальної хімічної рівноваги. Ці складні взаємозв’язки ще погано вивчені.

Атмосферне повітря є одним з основних природних ресурсів, без якого людина може прожити лише кілька хвилин, тоді як без їжі – до 70 діб. В організмі людини немає органів, які б забезпечували запас кисню хоч на невеликий проміжок часу, тому її організм змушений постійно і безперервно споживати свіже повітря для підтримання процесів життєдіяльності. Тому при надходженні до легенів часточки пилу затримуються на поверхні на поверхні легеневої тканини, що спричинює їх накопичення, створюючи високу концентрацію токсичних речовин. Особливо це небезпечно в разі накопичення радіоактивних і канцерогенних речовин та важких металів. Налічується до 400 канцерогенних речовин, серед яких найбільш активними і дуже небезпечними є ненасичені вуглеводні, діоксини та інші. Ці речовини, як і йонізуюче випромінювання, пригнічують поділ клітин, викликають злоякісні переродження і мутації.

Оцінка забруднення атмосферного повітря лише за викидами шкідливих речовин не повністю характеризує стан атмосферного повітря, через те, що не враховуються транскордонні переноси і забруднення від інших джерел. Тому для повної оцінки використовуються фонові концентрації основних забруднювачів. Їх негативний вплив на навколишнє середовище може відбуватися внаслідок прямого контакту з забрудненим повітрям і шляхом випадання шкідливих речовин із атмосфери, що призводить до вторинного забруднення води і грунтів. Це потрібно враховувати при визначенні зон екологічного лиха.

Найбільш високе забруднення навколо обласних центрів України. Чим вище рівень забруднення, тим більша небезпека для здоров’я населення і стану навколишнього середовища. Так, довготривале забруднення атмосферного повітря сірчаним газом, окислами вуглецю, азоту шкідливо впливає на здоров’я людини. При цьому може збільшуватись загальна захворюваність населення, яка обумовлена враженням окремих органів і систем організму – легеневої (пневмонії, бронхіальна астма), серцево-судинної системи (інфаркт міокарда). Звичайно, найбільш небезпечне атмосферне забруднення для здоров’я дітей, яке знижує адаптаційні можливості дитячого організму, що призводить до зміни дихальних функцій і збільшення рівня легеневої патології. Крім того, для зон розташування промислових підприємств характерні специфічні забруднення, які можуть також призводити до погіршення стану здоров’я людини. Так, наприклад, у зонах розміщення атомних електростанцій можлива висока загальна захворюваність населення, особливо злоякісними пухлинами; теплових електростанцій і цементних заводів – силікоз; в зоні металургійних заводів – хронічним бронхітом; кольорової металургії – раком легень; алюмінієвих заводів – отруєнь фтором; інтенсивного руху автотранспорту – хронічних отруєнь і вражень легень.

Аналізи забрудненості атмосферного повітря свідчать про те, що на території України переважають процеси розсіювання забруднювачів. Виняток складають райони Карпат і Криму, де умови сприятливі для накопичення забруднювачів. Але в цих регіонах невеликий рівень промислового забруднення. Тому вся територія України має певний позитивний потенціал самоочищення атмосфери. Звідси можна прогнозувати поліпшення екологічного стану атмосферного повітря при дотриманні певних природоохоронних заходів.

З абруднення повітря

Штучне

П риродне

Р адіоактивне

Інше

Позаземне (космічний прах)

Земне

У ранова руда (видобування, транспортування, переробка)

Житло

Континентальне

Морське

Р еактори

Транспорт (пил, кіптява, вихлопні гази)

Неорганічне (вивітрювання, вулканізм)

А томні вибухи

Промисловість

Органічне (рослини, тварини)

А варії ТЕС

Спалювання (побутове, промислове, природне)

Дим

4. Стан атмосферного середовища Черкас та Черкаської області можна охарактеризувати як стабільний, навіть порівняно з минулими роками, викиди шкідливих речовин зменшилась, але це відбулося в основному за рахунок скорочення обсягів виробництва та зменшення вантажообороту автотранспорту.

Загалом в атмосферу області протягом 1999 року стаціонарними джерелами та пересувними засобами було викинуто 241 тис тонн шкідливих речовин, що на 14% менше, ніж у 1998 році та майже у 5 разів менше, ніж у 1990 році.

У цілому по області щільність викидів на 1 кв. км становить 3,5 тонн, а обсяг викидів забруднюючих речовин – 50 кг на душу населення.

У загальній кількості викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря 55% припадає на автотранспорт.

Із загальної кількості речовин близько 38 тис. тонн потрапило у повітряний басейн від стаціонарних джерел забруднення. У 1999 році викиди шкідливих речовин мали 682 підприємств та організацій.

Причиною зменшення забруднень атмосфери було, передусім, зниження економічної активності, призупинення дії, або повне закриття промислових підприємств, а не переоснащення промислової виробничої діяльності новим еколого безпечним технологічним і природоохоронним обладнанням.

Природоохоронна діяльність, як і в попередні роки, була незадовільна в зв’язку з відсутністю коштів. Від впровадження природоохоронних заходів знижено викиди шкідливих речовин лише на 557 тонн.

Економічний стан безпосередньо впливає на екологічні проблеми та на їх вирішення. Через відсутність коштів у 1999 році не проводились роботи по газифікації ТЕЦ Тальнівського та Майданецького цукрозаводів. У зв’язку з відсутністю коштів не відбувалось переведення виробничих котелень на газ в райсільгоспенерго та держлісгоспі.

Складне фінансове становище промислових підприємств не дає їм можливості проводити удосконалення технологічних процесів, необхідну модернізацію і переоснащення технологічного та природоохоронного обладнання. Так АТП ЗАТ „Дніпробуд” в Канівському районі не встановило запланований в 1999 році пилозатримувач.

Але поряд з цим, на деяких підприємствах проводились роботи, які сприяли покращення екологічного становища в області.

Так, в результаті переведення котелень з мазуту на газ та заміни котлів на ВАТ „Кам’янський цукровий завод” значно скоротилися викиди шкідливих речовин (77,6 тонн проти 294, 8 тонн у минулому році).

Ватутінський м’ясокомбінат скоротив викиди на 100 тонн.

ВАТ „Білосвіт – Умань” – на 117 тонн

ВАТ „Лебединський насіннєвий завод” – на 12%

На фоні загального скорочення обсягів викидів шкідливих речовин від стаціонарних джерел забруднення у порівнянні з 1998 роком в окремих регіонах сталося їх збільшення.

В Катеринопільському районі – на 32% (161 т)

Звенигородському районі – на 31% (246 т)

Черкаському районі – на 21% (80 т)

Найбільше забруднення атмосферного повітря спостерігалось в м.Черкаси, Золотоніському районі, м.Смілі, м.Ватутіному, м.Умані.

В середньому в районі впродовж року одним підприємством викидається 48 тонн шкідливих речовин. Цей показник значно вищий на підприємствах, які відносяться до таких видів діяльності, як:

- виробництво мінеральних добрив та азотних сполук (4,7 тис. тонн)

- виробництво електроенергії ТАС (3,8 тис. тонн)

- підготовка та пере мотка шовкового волокна і штучних та синтетичних волокон (2,1 тис. тонн).

В структурі уловлених інгредієнтів переважали тверді речовини (84% від утворених). І лише 51 % від загальної кількості утворених газоподібних речовин уловлювались очисними спорудами.

В цілому по області без очищення було викинуто 32% від загальної кількості утворених небезпечних речовин. А в Чигиринському, Чорнобаївському, Христинівському, Лисянському, Уманському районах та м.Сміла близько 100%.

Серед підприємств основними забруднювачами є:

• черкаська ТЕЦ;

• ВАТ „Азот”;

• ВАТ „Черкаське хімволокно”

• ВАТ „Пальмирський цукровий завод”; 52% усіх викидів

• Золотоніське управління магістральних газопроводів;

• ДВАТ „Юрківська ТЕЦ”;

• Тальнівська газокомпресорна станція.

У повітрі міста Черкаси були виявлені максимальні концентрації:

аміаку (4,3 гдк), сірководню (2,1 гдк), NO₂ (3,4 гдк), етилбензолу (3,0 гдк), пилу (1,4 гдк), формальдегіду (2,5 гдк), СО (2,0 гдк)

Наслідки ядерної зими незалежно від місця вибуху:

1. Виникнуть величезні пожежі, які супроводжуватимуться буревіями. Це призведе до руйнування будівель і рослинного покриву. Із палаючих нафтових і газових свердловин в атмосферу виділиться багато парникових газів і велика кількість пилу і сажі.

2. Радіонукліди течіями повітря швидко поширяться на великі відстані.

3. Підняття температури на 4-5⁰С призведе до танення льодовиків і до затоплення великих територій.

4. В результаті надходження в повітря великої кількості нітрогену викличе руйнування озонового шару. Це збільшить надходження на Землю кількості УФ проміння.

5. У повітря підійметься понад 5 млрд. т попелу, пилу та інших дрібнодисперсних частинок.

6. По землі прокотяться вогняні смерчі, прозорість атмосфери зменшиться в 200 разів. Як наслідок: настане ядерна ніч, що призведе до повної загибелі рослинного покриву.

7. Далі відбудеться зниження температури до –40....–50⁰С. Настане ядерна зима, що триватиме кілька місяців.

8. Після осідання пилу і сажі атмосфера прогріється на 20-30⁰С вище норми, що спричинить повені на великих площах. Вони супроводжуватимуться буревіями, снігопадами, масовою загибеллю рослин, тварин і людей. Поширяться епідемії хвороб.

Лекція №4

Тема: Гідросфера і літосфера у складі біосфери

План

1. Вода і грунт – як екологічні фактори.

2. Джерела забруднення гідросфери і літосфери

3. Сучасний стан водних басейнів і грунтів України, їх раціональне використання та охорона.

Самостійно: 1. Антропогенний вплив на води Світового океану.

2. Вплив забруднення грунтів на здоров’я людей та його нормування

1. Вода – найбільш поширена речовина на Землі. Загальна маса гідросфери понад трильйон тонн, що становить 0,034% Землі, а її поверхня займає близько 4/5 земної кулі. Усі види вод гідросфери становлять єдину систему, зв’язану в планетарний кругообіг води просторово і за фазовими перетворюваннями (тверда-рідка-пара). Останнє є унікальною властивістю води. З усіх речовин біосфери в діапазоні температур існування живих організмів вода може існувати в трьох агрегатних станах.

Вода у крові людини становить 77-82%, причому в еритроцитах її міститься 57-68% від маси, у плазмі – 90-91%. Мінеральні речовини підтримують стабільність осмотичного тиску крові, активну реакцію (рН крові становить 7,26-7,36). Значення рН крові нижчі 6,8 або вищі від 7,8 не сумісні з життям.

На відміну від атмосфери гідросфера є не суцільною, а складається з окремих частин: Світового океану, водних басейнів на суходолі, води в атмосфері, підземних вод. Основна частина води (понад 80%) перебуває у глибинних зонах Землі – в її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює грунтові, підгрунтові, між пластові води. На ранніх етапах розвитку вода була середовищем зародження організмів, а тому значення води для живих організмів переоцінити дуже важко.

Із загального об’єму води 94% становлять океани, 45% – підземні води, 1,6% – льодовики, 0,016% – озера і тільки 0,0001% – річки.

Вода виконує роль біосферного акумулятора, а тому всі її характеристики визначаються саме виконуваними нею функціями:

1. Вода має найвищу, порівняно з будь-якою іншою речовиною, теплоту випаровування, завдяки чому встановлюється енергетичний баланс між сонячною радіацією і роботою на випаровування води, адже наші водоймища зберігаються навіть на спекотному екваторі. Випаровування води, а потім її конденсація сприяють вирівнюванню і пом’якшенню клімату на різних широтах.

2. Висока питома теплоємність води, поряд з винятково високою теплотою випаровування, зумовлює необхідність великої кількості енергії, щоб нагріти воду до температур вищих за гранично допустимі для живих організмів, а тим більше до кипіння. Водночас різниця в температурі води в різних регіонах Світового океану є термодинамічним фактором переміщення океанських меж води.

3. Високий показник теплоти плавлення і низька теплопровідність льоду захищають флору і фауну грунту від переохолодження взимку, а разом з аномальним збільшенням об’єму замерзання води, що запобігає зануренню льоду під воду в річках і озерах, і їхньому повному промерзанню.

За одну хвилину під дією сонячного тепла з поверхні водойм Землі випаровується 1 млрд. т води. Після охолодження пари утворюються хмари, випадає дощ і сніг. Опади частково проникають у грунт. Грунтові води повертаються на поверхню землі через коріння рослин, джерела, насоси тощо. Діапазон швидкостей циркуляції води дуже великий: вода океанів поновлюється за 2 млн. років, ґрунтова вода – за рік, річкова – за 12 діб, пара в атмосфері – за 10 діб. Рушійною силою кругообігу води в біосфері є енергія Сонця, яка на 98% перетворюється на теплову енергію поверхні Землі.

Крім нашої планети, вода є й на інших планетах, наприклад, на Марсі. На полюсах товщина льодової шапки сягає 1 км. Цікаво, що ці полярні утворення не можуть існувати одночасно – північна з’являється тільки після того як зникне південна. Основний об’єм марсіанської води за деякими даними перевищує об’єм земної в кілька разів. Величезні об’єми води сконцентровані у супутниках Юпітера: Європі, Ганімеді та Калісто. Вважають, що товщина льодової кори Європи дорівнює близько 70 км, а під нею знаходиться мантія, що складається із шару води, протяжністю близько 100 км. Ганімед – найбільший супутник Юпітера, за розрахунками вчених, взагалі майже наполовину складається з води: припускають, що його льодяна кора, що досягає протяжності майже 100 км, покриває й шар мантії потужністю від 400 до 800 км. На початку 1995 року світові інформаційні агентства повідомили сенсаційну новину: американський військово-космічний апарат “Клементина” знайшов в районі Південного полюса Місяця велике скупчення криги, що вкриває дно кратера Aitkin, великої кільцевої структури (діаметр – 2500 км і глибина 13 км). Раніше вважали, що на Місяці взагалі води немає.

Вода є також і на Сонці. Про це стверджують дослідження канадського астрофізика Пітера Берната. Вона знаходиться в газоподібному стані. Учені виходять з того, що, на відміну, від типової температури, на поверхні Сонця – 5500-6000 ⁰С – температура на тих її ділянках, що відомі як сонячні плями, становить близько 3000 ⁰С. При жарі 6000 ⁰С молекула води розпадається на її складники – воду і кисень, а у відносно “прохолодних” зонах атоми цих газів знову з’єднуються й утворюють воду, яка існує на сонячних плямах у вигляді пари. Астрофізики вважають, що сонячні плями захищені від спопеляютьго впливу розпечених газів на самих жарких ділянках світила могутніми магнітними полями, що раз у раз з’являються і розсмоктуються.

Літосфера – це зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає всю земну кору з частиною верхньої мантії й складається з осадових, магматичних і метаморфічних порід.

Найбільше людина впливає на земну кору – тонку верхню оболонку Землі, яка має товщину на континентах 40-80 км, під океанами 5-10 км і становить всього близько 1% маси Землі. Всім елементів – кисень, кремній, водень, алюміній, залізо, магній, кальцій, натрій – утворюють базальтовий шар. Основна частина літосфери складається з вивержених магматичних порід (95%) серед яких на континентах переважають граніти, а в океанах – базальти.

Актуальність вивчення літосфери зумовлена тим, що вона є середовищем існування усіх мінеральних ресурсів, одним з основних об’єктів антропогенної діяльності, через значні зміни якої розвивається глобальна екологічна криза. У верхній частині континентальної земної кори розвинені грунти. Грунт – це поверхневий родючий шар земної кори, який виникає внаслідок впливу біотичних, абіотичних і антропогенних факторів. Він складається з мінеральних, органічних і органомінеральних механічних елементів, що знаходяться в хімічній взаємодії. Механічні елементи (пісок, глина) є продуктами фізичного, фізико-хімічного і хімічного вивітрювання вихідних гірських порід і наступної їх біологічної переробки. Органічну частину грунту складають живі мікроорганізми, корені рослин, відмерлі рештки і, головним чином, перегній або гумус, який на 80-90% складається з органічної речовини. Гумус володіє унікальною здатністю утримувати воду та біогенні елементи. У всіх типах грунтів найбільше екологічне значення має водний, тепловий і сольовий режим.

Між грунтом і рослинами, що на ньому зростають наявний тісний взаємозв’язок. Близько 2000 видів рослин мають на своїх коренях мікоризу – особливий грибокорінь, за допомогою якого рослина може засвоювати різноманітну їжу та якомога повніше всмоктувати з грунту воду. Відомий також симбіоз бобовий рослин і бактерій, які постачають рослини засвоєним із повітря азотом.

Але останнім часом грунти зазнають значного впливу як природних так і антропогенних факторів, які призводять до їх руйнування. Деградація грунту – це зниження родючості грунту, викликане погіршенням його властивостей (руйнування структури, вимивання поживних речовин тощо) внаслідок зміни умов грунтотворення або господарської діяльності людини.

Основними причинами деградації є: водна та вітрова ерозія; багаторазовий обробіток грунтів різними великогабаритними знаряддями; забруднення грунтів різноманітними викидами промислових підприємств, автотранспорту.

Ерозія грунтів – це процес руйнування верхніх найбільш родючих горизонтів грунтів. Ерозія є:

• Водна – відбувається під впливом талих і дощових вод, які стікають по поверхні землі;

• Площинна (горизонтальна) – атмосферні води стікають по поверхні землі численними дрібними струмками, змивають поверхневий гумусовий шар грунту і пухких порід та відкладають змитий матеріал у підніжжі схилу.

• Глибинна (вертикальна) – це розмивання грунтів у глибину дощовими і талими водами. Внаслідок цього утворюються лінійно витягнуті заглибини, які поступово перетворюються у глибокі яри. В Україні діючі яри займають – 260 тис. га.

• Вітрова – це видування верхніх шарів грунту вітрами і перенесення та пере відкладання піднятих з поверхні грунту частинок в іншому місці. Пилові бурі на півдні України.

Фактори, що сприяють виникненню і розвиткові ерозії:

• природні: гористий рельєф, часті зливові дощі, наявність виходів на поверхню пухких гірських порід, відсутність рослинного покриву.

• антропогенні: вирубка лісів на схилах, розорювання крутих схилів, неправильний обробіток грунту, посадка просапаних культур на схилах, неправильне розміщення доріг.

2. Вода є однією з найбільш необхідних і найпоширеніших речовин на планеті. Але не дивлячись на це, лише незначна частина цієї води придатна для використання людиною. Більшість водних запасів – це гіркувато-солона морська вода, яка не придатна для життя та технічного використання. Це становить 2,5% із всього світового водного запасу. Близько 69% від цієї кількості знаходиться в шапках полярного льоду і гірських льодовиках або в підземних глибоководних джерелах. Об’єм прісної води, що є в розпорядженні людини для споживання, залежить не від загальної кількості запасів прісної води у світі, а від тієї швидкості, з якою джерела прісної води відновлюються в процесі глобального гідрологічного циклу. Щороку на континентах осідає 113 000 м³ води, 72 000 м³ з яких повертається в атмосферу. Для порівняння, якщо всю воду умовно вилити у ванну, то її порція, що може бути використана безперервно протягом року, ледве наповнить чайну ложку.

З розвитком промисловості забруднення водойм відбувається із значною швидкістю, оскільки туди надходить значна кількість забруднювачів. Основними джерелами забруднення природних вод є:

• теплове забруднення: викликане спуском у водойми теплих вод від енергетичних установок АЕС та ТЕС;

• стічні води промислових та комунальних водойм: целюлозо-паперові, хімічні, харчові, текстильні, нафтопереробні, металургійні комбінати;

• води та відходи рудників, шахт, нерудних копалин;

• відходи деревини при заготівлі, обробці, сплаві лісових матеріалів: деревину при сплавлянні обробляють сильнодіючими отрутохімікатами – антисептиками. Під час сплавляння багато деревини тоне і загниває на дні. Як наслідок, вода стає непридатною для споживання і для життя водних організмів;

• викиди водного, залізничного та автомобільного транспорту;

• хімічне: забруднення важкими металами, сполуками фтору, шкідливими домішками органічного походження. Дослідження показали, що в організмі щуки, окуня, коропа та інших промислових риб вміст отрути досягає вже в 1000 разів більше, ніж безпосередньо у воді, а вміст ртуті в балтійській трісці, зазначають вчені, подекуди дорівнює 800 мг/кг маси риби. Отже, з’ївши 5-6 таких рибин, додана одержує стільки ртуті, скільки є в медичному термометрі. З історії: В Японії масове забруднення вод морської затоки поблизу міста Мінамато викликало хворобу мінамато, при якій ртуттю отруювалась риба, яку споживало населення. У хворих порушувалася мова, послаблювався зір, параліч сковував м’язи рук, ніг. Смерть серед хворих досягала 50%. Останнім часом великої шкоди завдають природним водам кислотні дощі. Чим частіше випадають кислотні дощі й чим більшу концентрацію кислоти вони містять, тим швидше зменшується кількість і видовий склад живих істот, отруєні листки і стебла нагромаджуються на дні, зникає планктон. З донних залишків починається вилуговування отруйних металів: алюмінію, ртуті, свинцю, кадмію, олова та ін. Багато риби гине, розвиваються кислолюбні мохи, гриби, нитчасті водорості, які пригнічують решту рослинності. Коли ж іще збільшиться концентрація кислоти у воді – риби в озері чи річці не залишається. Вимирають жаби, комахи. Вода здається чистою, оскільки в ній відсутні майже всі мікроорганізми. Наявні лише анаеробні бактерії, котрі виділяють вуглекислий газ, метан, сірководень;

• синтетичні миючі засоби: викликане речовинами, які потрапляють у водойми і можуть зберігатися тут роками. Багато з них містять фосфор, який сприяє „цвітінню” водойми, розмноженню синьо-зелених водоростей. Це катастрофічно знижує вміст кисню у воді, викликає щорічний „замор” риби. Ця дуже гостра проблема характерна для водоймищ басейну Дніпра;

• сільське господарство: викликане змиванням у водойми пестицидів, гербіцидів, надлишок міндобрив та інше. Природні водоймища заповнюються водами з підвищеним вмістом мінеральних солей. Відбувається процес евтрофікації – підвищення біологічної продуктивності водойми внаслідок її забруднення сполуками азоту, фосфору та іншими токсичними речовинами, що викликає посилене розмноження планктону, синьо-зелених водоростей. Це призводить до зменшення площі водного дзеркала та заболочення водоймищ;

• біологічне: викликане різними хвороботворними бактеріями, вірусами.

Варто сказати кілька слів і про води Світового океану. За останнє тридцятиріччя стан вод Світового океану значно погіршився. Його поверхня вкрита нафтою, пластиковим пакувальним матеріалом, іграшками, пляшками та іншим сміттям, котре багато років не розкладається у воді. Таких твердих відходів нагромадилося вже понад 20 млн. тонн. Особливу тривогу викликають випадки транспортних аварій великих танкерів. Свідченням цього може стати аварія танкеру „Престиж”, який перевозив 77 тисяч тонн палива, біля берегів Іспанії у Атлантичному океані. 1 л нафти забруднює до 12 м² поверхні води водоймища. Нині діє міжнародна конвенція щодо запобігання забруднення морських просторів нафтою, яку підписали найбільші морські держави, згідно якої всі морські райони в межах 50 миль від берега є забороненими зонами, де не дозволяється вилив нафти у море. За глобальними оцінками, внаслідок забруднення за останні тридцять років інтенсивність життя в морях і океанах знизилась на 30%, а щорічна продукція плаваючого життя, в тому числі промислових риб – більш як на 20 млн. тонн. Сьогодні проблема захисту вод Світового океану стала однією із найактуальніших, бо стосується всіх країн світу. Забруднення вод Світового океану, який регулює газовий склад атмосфери і тепловий баланс планети, повинно розглядатися як порушення екологічної політики. У результаті війни США в Індокитаї 1965-1968 рр виникло поняття “екоцид” (знищення екосистеми), коли об’єктом знищення була сама природа (обробка сильнодіючим дефоліатом «оранж» джунглів В’єтнаму) з метою залишити населення країни без нормальних умов існування. Подібний варварський акт було вчинено Іраком під час війни з Кувейтом у 1991 році, коли мільйони тонн нафти з Кувейтський промислів було спрямовано в Перську затоку, що завдало величезної екологічної шкоди цій водоймі (марецид). Марецидом можна вважати й деякі дії мирного часу: випробування ядерної зброї, захоронення радіоактивних відходів і отруйних речовин та ін. Ці дії заборонені міжнародним правом. Через це в ООН розроблено і прийнято кілька важливих угод, що регламентують рибальство, судноплавство, добування корисних копалин з морських родовищ. В 1982 році була підписана найвідоміша конвенція ООН з морського права „Хартія морів”, в обговоренні якої брало участь 156 країн, 20 міжурядових і понад 60 неурядових міжнародних організацій. За цією конвенцією держави, які підписали угоду, мають зберігати морське середовище та захищати його від забруднення. Також створюється міжнародна служба моніторингу для постійного спостереження за станом Світового океану.

Схема класифікації способів очищення стічних вод

С пособи очищення стічних вод

М еханічні

Ф ізичні

Х імічні

Б іологічні

Подрібнення, розділення, дистиляція, фільтрація, відстоювання, вилучення, уловлювання

Випаровування, виморожування, магнітна і електромагнітна обробка

Окиснення, нейтралізація, відновлення

О зонування, хлорування, опромінення, нагрівання, біологічна обробка

Фізико-хімічні

Флотація, зворотний осмос, ультрафільтрація, електроосмос

Коагуляція, флокуляція, сорбція, екстракція, іонний обмін

Комплексне очищення

Ф ізико-механічні

Грунт є основою організації біосфери. Географи називають грунт дзеркалом, фокусом ландшафту. У грунті поєднуються всі компоненти біосфери. Але шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій, природних та посилених людиною, завдають грунтам величезної, інколи непоправної шкоди.

Зараз виділяють такі джерела забруднення рунтів:

• житлові будинки та побутові підприємства: побутове сміття, харчові відходи, фекалії, сміття лікарень, магазинів та інше;

• промислові підприємства: солі кольорових та важких металів, ціаніди, сполуки миш’яку, берилію, фенол, скипидар;

• енергетика: сажа, оксиди сірки, радіонукліди;

• сільське господарство: отрутохімікати, пестициди, зрошення, осушення;

• транспорт: свинець, полі циклічні ароматичні вуглеводні;

• військова промисловість: токсичні речовини.

• особливим видом є біологічне забруднення грунтів патогенними організмами, які викликають ряд захворювань: газову гангрену, холеру, черевний тиф та інше.

Важливими заходами щодо збереження грунтів є гігієнічне регламентування їхнього забруднення. Нормування хімічних речовин в грунтах розпочалося лише в 1976 році.

3. Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, внаслідок хижацького використання природних ресурсів протягом десятиріч перетворилася в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країну. Глибоке занепокоєння викликає стан природних ресурсів.

Найбільше природне багатств України – чорноземи. Вони складають майже 50% світового запасу чорноземів. Загальний земельний фонд України становить 60 млн. га і представлений переважно різновидами чорноземів. Розораність земель досягла 81%, тобто 57% всієї території. Лише 8% земель території України перебуває нині у природному стані (болта, озера, гірські масиви, покриті та непокриті лісом). Проблема охорони та раціонального використання земель є однією із найважливіших завдань людства, бо 98% продуктів харчування, які споживає людина, отримуються за рахунок обробітку землі. Якщо охарактеризувати всі зміни, то 22% території України можна характеризувати як сильно і дуже сильно уражені та непридатні для повного використання. Найбільших збитків грунтам завдають водна і вітрова ерозії. У житловому фонді міст та селищ міського типу країни щорічно нагромаджується близько 40 млн. м³ сміття, яке знешкоджується на 656 міських сміттєзвалищах та на 4 сміттєспалювальних заводах. Великої гостроти набула проблема радіоактивних відходів. На атомних електростанціях накопичено тисячі тонн відпрацьованого ядерного палива, десятки кубометрів твердих і десятки мільйонів літрів рідких радіоактивних відходів.

Великої шкоди грунтам України завдала необґрунтована меліорація. Майже 50 тис. га орних земель підтоплені, 3,7 млн. га землі знаходяться в Чорнобильській зоні. Зрошувальні землі дають близько 30% продукції рослинництва, але створення водойм і зрошення великих територій призводить до підняття рівня ґрунтових вод і зміни їхнього хімічного складу. Відбувається засолення грунтів, заболочування, підвищується сейсмічність території. Взагалі довжина зрошувальних меліоративних водопроводів України перевищує довжину екватора Землі.

Внаслідок осушення зникають болота, міліють річки. Меліорація змінює склад рослинності, місця мешкання тварин, призводить до великих втрат лікарських та харчових рослин.

Річкову мережу України складають понад 22 тис. річок загальною довжиною більш як 170 тис. км. Середня її густота складає 0,25 км/км², переважна більшість річок належать до басейну Чорного й Азовського морів, а 4% несуть свої води до Балтійського моря. Водні ресурси формуються переважно за рахунок стоку річок Дніпро, Дністер, Південний Буг, Тиса. Малі річки формують 60% водних запасів.

За даними гідробіологічних спостережень з 59 контрольованих водних об’єктів України немає жодного водостоку або водойми, котрі відповідали б фоновому стану та характеризувалися б як чисті води. Аналіз ситуації показав, що малі річки України забруднені більше, ніж великі. Це пояснюється не тільки їхньою малою водністю, але й недостатньою охороною. Найбільш забруднені Південний Буг, річки Донецької і Луганської областей, Чорноморського узбережжя півдня України. Рівень очищення води надзвичайно низький. Існуючі очисні споруди навіть при біологічному очищенні вилучають лише 10-40% неорганічних речовин (40% азоту, 30% фосфору, 20% калію) і практично не вилучають важких металів.

Найбільшим гідрологічним басейном України є водозбірний басейн Дніпра. Близько 30 млн. людей України і важливі індустріальні регіони залежать від цієї ріки. Поверхневі води є головним джерелом питної води. Близько 60% населення споживає воду з Дніпра. У басейні Дніпра – найбільшої водної артерії країни – крім Чорнобильської атомної електростанції, діють також Запорізька, Південно-Українська, Хмельницька, Рівненська, Курська і Смоленська АЕС. Через греблі косяки осетрових риб не можуть піднятися на свої природні нерестилища.

У Дніпро щорічно скидається 370 млн. кубометрів забруднених стоків, або 14% від їх обсягу по країні.

Значна частина річного стоку Дніпра використовується промисловими підприємствами при гранично допустимих 20%. Це дуже знижує якість води, а також рибопродуктивність і може призвести до втрати Дніпра як постачальника питної води. 36 мільйонів жителів України, що споживають води Дніпра, можуть залишитися без питної води вже в ХХІ столітті. А деградація і висихання малих річок невідворотно призведе до деградації великих рік.

На сучасному етапі в Україні діє понад 2,8 тис. очисних споруд з самостійним випусканням стічних вод у водні об’єкти. Серед них споруд біологічного очищення – 60%, механічного – 35% і фізико-хімічного – 5%. Понад 300 міст мають споруди повного біологічного очищення.

В Україні, як і багатьох країнах світу, склалася критична ситуація із забезпеченням населення якісною питною водою, від якої залежить стан здоров’я людей. За запасами води, доступними для використання, Україна належить до найменш забезпечених країн в Європі. У середньо водні роки на одну людину припадає 1,09 тис.м³ власного річкового стоку, а маловодні – 0,52 тис.м³, тоді як за визначенням Європейської економічної комісії ООН, держава, водні ресурси якої не перевищують 1,5 тис. м³ на одну людину, вважається водонезабезпеченою. До того ж нерівномірний розподіл водних ресурсів України у просторі ще більше ускладнюють проблему. В даний час поверхневі водні джерела забезпечують потреби населення на 68%, частка підземних вод складає 32%. Проте, сьогодні близько 70% поверхневих водостоків і значна частка підземних вод втратили своє значення питного водопостачання.

В січні 2002 року був прийнятий Закон України „Про питну воду і питне водопостачання”. В ньому вперше в нашій країні були визначені правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров’я людини питною водою.