Основні екологічні закони

Всі процеси, які відбуваються в природі підлягають діалектичним законам: єдність і боротьба протилежностей, перехід кількісних змін у якісні, взаємовідносини індивідуального та загального, причини й наслідку, випадковості форми та змісту, частини й цілого та інші. Без цих законів важко було б пояснити явища, які виникають в екосистемах.

Завданням екології є пошук законів функціонування та розвитку цієї галузі об’єктивної реальності. Історично першим для екології є закон, що встановлює залежність живих систем від факторів, котрі обмежують їхній розвиток (так званих лімітуючи факторів).

1. Закон мінімуму (Лібіх Ю., 1840 р.). Стійкість організму визначається найслабшою ланкою в ланцюзі його екологічних проблем. Якщо кількість та якість екологічних факторів близькі до мінімуму, необхідного для організму, він виживає, якщо менші за цей мінімум, організм гине, екосистема руйнується.

2. Закон толерантності (закон Шелфорда). Відсутність або неможливість розвитку екосистеми визначається не лише нестачею, але й надлишком будь-якого з факторів (тепло, світло, вода тощо). Згідно з цим законом будь-який надлишок речовини чи енергії в екосистемі стає її ворогом, забруднювачем.

3. Закон біогенної міграції атомів (закон В.І.Вернадського). Міграція хімічних елементів на земній поверхні та в біосфері в цілому здійснюється під переважаючим впливом живої речовини, організмів. Люди впливають на стан біосфери, змінюють її фізичний і хімічний склад, умови збалансованої віками біогенної міграції атомів. Це призводить до спустелювання територій, деградації грунтів, вимирання тисяч видів організмів.

4. Закон внутрішньої динамічної рівноваги. Речовина, енергія, інформація та динамічні якості окремих природних систем та їхні ієрархії дуже тісно пов’язані між собою, тому зміна одного з показників неминуче призводить до функціонально-структурних змін інших, але при цьому зберігаються загальні якості системи – речи винно-енергетичні, інформаційні та динамічні. У випадку незначних втручань у природне середовище його екосистеми здатні саморегулюватися та відновлюватися, а коли ці втручання перевищують певні межі і вже не можуть згаснути в ланцюгу ієрархії екосистем, вони призводять до значних порушень енерго- і біобалансу на значних територіях і в усій біосфері.

5. Закон максимізації енергії (Г.і Ю.Одуми, доповнений М.Реймерсом). У конкуренції з іншими системами зберігається та з них, яка найбільше сприяє надходженню енергії та інформації і використовує максимальну їх кількість найефективніше.

6. Закон обмеженості природних ресурсів. Усі природні ресурси в умовах Землі вичерпні.

7. Закон рівнозначності умов життя. Всі природні умови середовища, необхідні для життя, відіграють рівнозначні ролі.

8. Закон розвитку довкілля. Будь-яка природна система розвивається лише за рахунок використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища. Абсолютно ізольований саморозвиток неможливий. Наслідки з закону: 1) абсолютно безвідходне виробництво неможливе; 2) будь-яка більш високоорганізована біотична система в своєму розвитку є потенційною загрозою для менш організованих систем; 3) біосфера Землі як система розвивається за рахунок внутрішніх і космічних ресурсів.

2. З появою людини на планеті Земля виникла нова геологічна ера, яка триває мільйони років. Вона була названа академіком А.П.Павловим антропогенною і незалежно ще раніше американськими геологами Д.Леконтом і Ч.Шухертом – психозойською ерою. Більше 100 років назад відомий американський натураліст-мінеролог, геолог і біолог Д.Д.Дан (1813-1895) висловив думку про “цефалізацію” живої речовини. Цефалізація, згідно ідеї Дана, це процес еволюції живої речовини, який має певний напрям. Дан вказував, що в ході геологічного часу для багатоклітинних організмів, ми в кожній геологічній епосі спостерігаємо удосконалення головного мозку.

Наприкінці свого життя відомий вчений В.І.Вернадський назвав сучасну геологічну епоху – ноосферою: “Ноосфера – останній із багатьох станів еволюції біосфери в геологічній історії – стан наших днів”. Але разом з тим, ХХІ століття, визначаючи положення людства в природі, вводить у вживання поняття “техносфери”, в межах якої людина і отримує свій специфічний розвиток. Поняття “розумний” зближується з поняттям “извлекающий пользу”. Свідченням цього є глобальні екологічні проблеми сучасності.

Розроблення теорії катастроф та їх вплив на розвиток живих організмів належить видатному французькому вченому ХVIII ст. Ж.Кюв’є. Згідно цієї теорії: катастрофи є рушійними силами розвитку життя на Землі (потоп, мамонти в Сибіру принесені водою із Індії, раптове зникнення динозаврів). Пізніше відкинули цю теорію. Але сьогоднішні події вказують на те, що це рішення було не зовсім обґрунтованим.

Що ж таке катастрофа? Катастрофи – це надзвичайні кризові ситуації.

Катастрофи

Природні (зміни магнітного поля, спалахи наднових зірок, метеоритні вибухи, урагани, повені, землетруси та вулканічні виверження)

Антропогенні (війни)

Локальні

Регіональні

Глобальні

Екологічні кризи, які є наслідком природних процесів закономірні для нашої динамічної планети. В середньому за рік відбувається 1 катастрофа, землетруси: 18 сильних, 120 руйнівних та помірних, близько мільйона слабких.

Але ось яка приблизна перспектива чекає нас, якщо запушені людиною глобальні процеси будуть продовжуватися в тому ж темпі.

Танення льодовиків призведе до перерозподілу мас Землі. Це спричинить поворот осі обертання, що викличе наслідки небезпечні для всього живого. Вчені розрахували, якщо розтануть всі льодовики, то рівень океану підніметься на 66 метрів. Вже до 2030 року океан може затопити територію, де зараз проживає 800 млн. чоловік. Лондон, Нью-Йорк, Санкт-Петербург, Сідней, Буенос-Айрес та інші столиці світу, родючі землі дельт рік Нілу, Амазонки, Янцзи, де зараз проживає 70% населення Землі, будуть затоплені водою. На території Сибіру середня температура повітря зросте і цей край стане придатним для вирощування сільськогосподарських культур. Для більшої частини Європи підвищення температури загрожує паводками.

За останні 100 років на планеті підвищилася температура на 1⁰С (найтеплішими роками століття були 90-ті роки, а перші три місяці 2002 року були найтеплішими з часів офіційної реєстрації температури повітря в 1860 році).

Так, в березні 2002 року від Антарктиди відірвався айсберг розміром з Сінгапур, пізніше відколовся кусок, який має розміри Північної Ірландії, потім ще дві глиби величиною з середній американський штат. Льодовий панцир Антарктиди за останні сім років зменшився на 1 метр в товщину. Різко збільшилась кількість засух, смерчів, паводків. В 1999 році торнадо, який пронісся над певною територією США, зруйнував півміста Оклахома-Сіті.

Глобальні екологічні проблеми:

1. Демографічні проблеми. Протягом останніх 150 років населення Землі зростає дуже швидкими темпами. Про це свідчить той факт, що на початку нашого літочислення кількість населення Землі сягала 230 млн. осіб, а у першій половині ХХІ ст., за передбаченнями футурологів, наблизиться до 11 млрд. осіб. Щорічно чисельність людей на Землі зростає, а природні ресурси, за допомогою яких можна забезпечити життя цього населення, підвищити його якість, катастрофічно зменшуються. Згідно статистики 13% дітей народжується з вродженими і успадкованими аномаліями, з пухлинами, понад 30% і більше шестирічних дітей не готові до шкільного навчання через відставання в розумовому або фізичному розвитку.

2. Парниковий ефект. Клімат Землі протягом геологічної історії періодично змінювався : чергувалися епохи похолодання й епохи потепління. Але останнім часом атмосфера Землі розігрівається значно швидше. Однією з причин цього є діяльність людини. Значне збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері сприяє затриманню тепла біля поверхні Землі. З розвитком виробництва концентрація вуглекислого газу від 0,029% на початку ХХ ст. до 0,033%. Крім того, останнім часом в атмосфері збільшилась концентрація, так званих, парникових газів (метану, оксидів азоту, фреонів), що також сприяє посиленню парникового ефекту.

3. Кислотні дощі та порушення озонового екрану. Кислотними є будь-які опади з рН = 5,5 та нижче. Хімічний аналіз опадів вказує на те, що в них є сірчана і азотна кислоти. На висоті 20-50 км міститься підвищена кількість озону (озоновий екран), який затримує проникнення згубних УФ-променів Сонця до поверхні Землі. В деяких місцях концентрація цього озону зменшується і більшу УФ-променів проникає на Землю. Однією з причин цього є діяльність людини, яка продукує речовини, що сприяють знищенню озону.

4. Повна утилізація відходів промисловості. Згідно закону розвитку довкілля абсолютного безвідходного виробництва не існує, але основним фактором вирішення даної проблеми є відсутність у цій області замовника, який повинене забезпечити не лише проведення науково-дослідницьких робіт, але й організацію виробничих підприємств.

5. Вироблення екологічно „чистої” енергетики. Ядерна, геотермальна, енергія океанів.

6. Дехімізація сільського господарства.

7. Виробництво екологічно „чистого” транспорту.

8. Ресурсозбереження і рекультивація літосфери.

Можливі наслідки глобальної ядерної війни:

• 90% бомб було б скинуто на північну півкулю: США, Європу і Азію, 10% – на Південну Америку і Австрію.

• 1 млрд.чол. – миттєва смерть.

• 1 млрд.чол. – поранень.

• В статосферу піднялося б декілька млрд. тонн пилу.

• Пожежа охопила б більше млн. м² лісів (дим!)

• До поверхні землі проникав би лише 1% сонячного проміння

• 30-70% рослин в північній півкулі загине.

• Через 3 тижні температура знизиться до 20 ⁰С і триватиме декілька місяців

• Океани вкриються льодом

• На 2-3 роки зникне озоносфера

• Збільшиться кількість мутацій та аномалій в розвитку.

3. Територія України належить до тих районів планети, де стан природного середовища розцінюється, як несприятливий, а в багатьох областях ­ як критичний, або близький до цього.

Головними причинами такого становища є:

1. Досить тривалий і високий ступінь освоєності території.

2. Наявність відносно рівнобічного природо-ресурсного потенціалу.

3. Високий рівень індустріального розвитку.

4. Найвищий серед країн Європи рівень розораності території (56% території країни розорано, а 80% це с/г угіддя).

5. Не раціональний і не допустимо високий ступінь використання мінеральних і лісових ресурсів.

6. Інтенсивні процеси урбанізації та скупчення на окремих територіях великої кількості різноманітних природокористувачів.

7. Не помірний розвиток енерго- та ресурсоємкий галузей виробництва.

8. відсутність ресурсозберігаючої техніки та маловідходних технологій.

9. Незадовільна практика застосування пестицидів та гербіцидів.

10. Інтенсивний і тривалий розвиток меліорації.

11. Наявність величезних масивів гірничодобувного комплексу.

12. Екологічно непродумане розміщення атомної енергетики.

13. Недостатність та непродуманість інвестиційних вкладень в охорону навколишнього середовища.

У Національній доповіді України на конференції ООН “Навколишнє середовище і розвиток” (Бразилія 92) сказано: “В умовах панування в колишньому СРСР централізованої планової командно-адміністративної системи економіка України десятиліттями формувалася без урахування об’єктивних потреб та інтересів її народу, належної оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. Внаслідок цього в Україні склалася одна з екологічно “найбрудніших” економік – перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями. Висока матеріалоємність та енергоємність нашого виробництва призводить до навколишнього видобування корисних копалин, їх переробки і спалювання. Це породжує додаткові обсяги відвалів пустої породи, золи і шлаків, шкідливих викидів у воду і атмосферу”.

Україна, що займала лише 2,7% території колишнього СРСР виробляла 20% його валового суспільного продукту, і тут була зосереджена майже ¼ частина усього промислового і аграрного його потенціалу, при чому таких галузей промисловості і с/г, такі які надзвичайно негативно впливають на природне середовище. На одиницю площі в Україні було розташовано промислових підприємств у 10 разів більше, ніж у Радянському Союзі в цілому. У нас було сконцентровано 40% всієї ядерної енергетики колишнього Радянського Союзу.

У промисловому секторі економіки колишньої УРСР суттєва частка виробничих потужностей належала хімічним, металургійним та гірничодобувним підприємствам з вкрай застарілими технологіями. Через це загальний обсяг нагромаджених відходів оцінюється в 25 млрд. тонн. Соціалістична система господарювання залишила після себе 2269 полігонів твердих побутових та промислових відходів, з яких тільки 13 відсотків відповідають встановленим санітарним нормам і правилам. Загальна площа тільки накопичувачів промислових відходів перевищує 30 тисяч гектарів. Річний обсяг викидів забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних та пересувних джерел, становив наприклад, в 1990 році 15,5 млн. тонн.

Основними антропогенними джерелами забруднення в Україні є:

1. Великі промислові комплекси (Донеччина, Центральне Придніпров’я, Криворіжжя, Прикарпаття, Керч, Маріуполь).

2. Військова діяльність.

3. Об’єкти енергетики (особливо ТЕЦ).

4. Транспорт (найбільше автомобілів 90% забруднення).

5. Надлишок міндобрив і пестицидів (90% їх змивалося водами, здувалося вітрами й осідало в річках, озерах, грунтах).

6. Потужні фізичні поля (радіостанції, теплоцентралі ЛЕП, кібернетичні центри та АЕС).

Безперервно погіршується якість поверхневих і підземних вод. Кількість малих річок скоротилась сьогодні більш як на 20 тис.

Спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі призвело до затоплення і вилучення сільгоспобороту понад 690 тис. га родючих земель. Підраховано, що втрати від затоплення чорноземів майже в 400 разів перевищують прибуток від роботи усіх 6-ти ГЕС. Створення каскаду призвело до підтоплення 100 тис. га прибережних земель, багаторазового знищення активності процесів самоочищення Дніпра, “цвітіння” води, зниження продуктивності рибних господарств тощо.

Дуже негативним є наявність в Україні 5-ти АЕС (14 енергоблоків) зберігається небезпека нових аварій на АЕС, додається проблема поховання відходів ядерного палива та поховання і ліквідація АЕС (у майбутньому).

Показовим прикладом руйнівного використання природних ресурсів є той факт, що загальна розореність території України досягла майже 60%, а розореність сільськогосподарських угідь – більше 80 %. Для довідки – ступінь розореності території країн Західної Європи перебуває в межах 23-28 %. Більше 35 % сільськогосподарських угідь в тій чи іншій мірі зазнали ерозії. При такому недбалому підході до екологічної безпеки катастрофічні наслідки були неминучі. І Україна зазнала найбільшої техногенної аварії в історії людської цивілізації – Чорнобильської катастрофи.

Аварія на ЧАЕС (уражено 5 млн. га території, понад 50 тис. ліквідаторів уже загинуло, радіонукліди потрапили в Дніпро, з якого споживає воду 35 млн. чоловік, зростає захворюваність і смертність).

Проблемою є забезпечення питною водою. За кількістю води на душу населення Україна належить до найменш забезпечених. У зв’язку з економічним спадом в Україні в 1990-1998 роках обсяги використаної прісної води на виробничі потреби зменшилися більш ніж удвічі. Водночас, за цей самий період надходження забруднених стоків у поверхневі водні об’єкти зросло на третину; частка забруднених стічних вод у загальному водовідведенні підвищилась майже у 2,4 рази. Однак, наприклад у 1990-1993 рр. у річки і водойми було скинуто близько 12 млрд. м³ забруднених стічних вод. Основними забруднювачами є промисловість (63,4%), с/г (16,6%), комунальне господарство (19,5%) інші (0,5). Централізована водозабезпечення в Україні було і залишилося на рівні 21%. Для порівняння – у країнах Прибалтики цей показник становить 80-90%, ФРГ – 90%, Європейській частині Росії – 45%, Білорусії – 40%. До того ж, на 80% водозабезпечення в Україні здійснюється за рахунок поверхневих (забруднених), 20% – підземних (артезіанських) вод. І тоді як повинно бути навпаки. Всього 45% населення України споживають питну воду, яка не відповідає стандартам якості.

Чорне море, відоме своїми рибними багатствами, за останні 30 років перетворюється на стічну яму для половини Європи. До основних забруднювальних речовин належать нафтопродукти, феноли, сполуки фосфору, нітрогену, меркурію, важких металів тощо. Без киснева зона, яка у 1973 році займала площу 3,5 тис км², нині розширилась до 50 тис. км², що становить понад 10% усієї акваторії Чорного моря. З 26 видів риб, які виловлювали рибалки в 60-ті роки, залишилось лише п’ять. Комерційний вилов скумбрії проводився востаннє в 1965 році. Загальні втрати риби становлять близько 5 млн. тонн. Чорне море перебуває на межі загибелі.

Сьогодні в Україні швидко розвивається демографічна криза. Починаючи з 1991 р. в Україні спостерігається від’ємний приріст населення. У 1993-1994 рр. смертність перевищувала народжуваність на кілька сотень чоловік. Свідченням цього може бути зменшення населення з 50, 5 млн. чоловік на початку 1998 року до 50, 1 млн. чоловік на початок 1999 року. Найвищий рівень народжуваності в Україні спостерігався в 1925-1926рр. Відтоді почалося систематичне зниження народжуваності. Загалом рівень народжуваності в Україні є незадовільним і не може забезпечити навіть простого відтворення.

За даними постійної комісії Верховної Ради України з питань здоров’я людини, смертність в Україні постійно зростає, що є першою ознакою вимирання. Фактори, що формують здоров’я сучасної людини, розподіляються так: спосіб життя – 53%, екологія – 21%, біологія (спадковість) – 16%, система охорони здоров’я – 10%.

Сільські жителі першими відчули на собі екологічну кризу, бо вони ближче до природи. На це наклались ще й соціально-економічні умови, у першу чергу, незадовільний стан медичного обслуговування.

Не набагато краща ситуація і у великих містах. Київ – багатомільйонне місто, населення якого сягнуло трьох мільйонів. Сім міст вже перевищили або сягають одномільйонного рубежу: Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Запоріжжя, Львів, Кривий Ріг. В першій половині ХХІ ст. такі міста як Хмельницький, Чернівці, Черкаси, Суми, Рівне досягнуть одномільйонного рубежу. Отже, можна передбачити, що невдовзі більша половина населення України буде проживати в містах. Переважна частина великих міст – це індустріальні комплекси, і головна їхня проблема – продукування виробничих відходів, сміття. Деградоване штучне міське середовище справляє комплексну шкідливу дію на здоров’я населення внаслідок забруднення атмосферного повітря, дефіциту сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, нестачею зелених насаджень тощо.

Негативний вплив на відновлення населення ще довго буде мати і значне забруднення регіонів України радіоактивними елементами. Майже 2,35 млн. чоловік проживають на територіях з різним ступенем радіоактивної забрудненості.

У 1991 році Верховна Рада оголосила Україну зоною екологічного лиха. Територія всієї нашої держави за винятком окремих невеликих районів в межах Карпат, Центрального Поділля, Полтавщини і Східної Вінничини, характеризується як забруднена й дуже забруднена, а 15% цієї території віднесено до категорії “надзвичайно забруднені регіони” з посиленням ризику для здоров’я людей і регіони екологічної катастрофи. У ці 15% входять:

• 30 км зона ЧАЕС;

• південь Херсонської області;

• зона обмежена лінією: Дніпропетровськ – Кіровоград – Кривий Ріг – Нікополь – Запоріжжя – Дніпропетровськ – район Донбасу.

На понад 140 міст України вже розповсюджено повну заборону розширювати виробничі потужності.

Таким чином, все більш очевидною є необхідність пошуку принципово нових шляхів для вирішення екологічних проблем. Одним із таких шляхів є введення в культуру екологічного менеджменту. Це складна наука, метою якої є визначення шляхів забезпечення конкурентноспроможних рішень в області управління природоохоронною діяльністю. Природоохоронною політикою європейських країн, і зокрема, Європейського Союзу, був введений так званий “зелений податок” тобто податок на товари і виробничі процеси, які забруднюють або знищують навколишнє природне середовище. Такий податок діє в якості стимулує для закриття “грязних” виробництв. Як результат, якість оточуючого середовища в таких країнах покращується.

В Україні відсутній такий податок. Тому фінансові ресурси із екологічно чистих почнуть переливатися в екологічно шкідливі, але більш прибуткові виробництва (виплавка сталі, виробництво мінеральних добрив, пестицидів, переробка нафтопродуктів, електроенергії та інше). Це неминуче призведе до ще більшої забрудненості оточуючого середовища. Таким чином, громадська потреба систем екологічного менеджменту буде неухильно зростати.

Спільними зусиллями всіх гілок влади закладені основи законодавства у сфері охорони довкілля, використання природних ресурсів, екологічної безпеки. Так, зокрема, Верховною Радою були прийняті Земельний, Лісовий, Водний кодекси та Кодекс про надра, закони України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про природно-заповідний фонд”, “Про охорону атмосферного повітря”, “Про тваринний світ”, “Про екологічну експертизу”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про поводження з радіоактивними відходами”, “ ”, “Про рослинний світ”.

Верховна Рада прийняла внесені Урядом Закони: “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”, “Про загальнодержавну програму поводження з небезпечними відходами”, “Про формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки”, “Про об'єкти підвищеної небезпеки”, “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру”, “Про мисливське господарство та полювання”, “Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання”.

Парламент прийняв ще низку важливих законів, зокрема, закон “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону”.

У рамках виконання дій Уряду опрацьовуються і готуються до внесення до Верховної Ради проекти законів: “Про екологічний аудит”, “Про екологічну (природно-техногенну) безпеку”, “Про екологічне страхування”, “Про національний екологічний фонд”, “Про збір за здійснення заходів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки”.

В 2003 році в місті Києві буде проводитися 5-та Міністерська Конференція “Довкілля для Європи”. Цей форум, що збере міністрів 60 країн регіону Європейської Економічної Комісії ООН, має стати суттєвим кроком України в інтеграції Європейського екологічного простору.

4. Останніми роками у зв’язку з великим зростанням негативного впливу на довкілля людської діяльності виникла потреба у періодичних і безперервних довгострокових спостереженнях, оцінці стану й контролю природного середовища як навколо окремих об’єктів забруднювачів, так і межах районів, регіонів, а також всієї планети. Склалася ціла система таких досліджень і заходів, яку назвали екологічний моніторинг природного середовища.

Глобальна система моніторингу була створена під егідою ООН у 1975 р.

У сучасному розумінні:

Екологічний моніторинг – це система спостережень оцінки та контролю за станом навколишнього середовища з метою розробки заходів, що до його охорони, раціонального використання природних ресурсів і попередження критичних ситуацій, шкідливих чи небезпечних для здоров’я людини., спостережень за існуванням живих організмів і їх угруповань, а також природних процесів, об’єктів і їх комплексів та природних і антропогенних процесів.

Основною метою моніторинга є:

• об’єктивна оцінка стану довкілля, його складових у межах досліджуваних територій;

• розробка оперативних і довгострокових прогнозів, нових нормативів, розмірів штрафів підприємств за шкоду довкіллю, покарань;

• розробка конкретних природоохоронних заходів;

• вироблення рекомендацій для прийняття рішень щодо поліпшення екологічних ситуацій.

На базі даних екологічного моніторингу виконуються відповідні узагальнення, розрахунки, моделювання. Вони закінчуються екологічним картуванням.

Залежно від мети та завдань моніторингу, він може мати кілька рівнів або типів:

1. За масштабами спостереження:

• локальний (окремі об’єкти);

• регіональний, наприклад, басейн річки;

• глобальний (озоновий шар, Світовий океан);

2. За цільовим спрямуванням:

• базовий (на недоторканих ділянках біосфери);

• імпактний (на особливо небезпечних ділянках);

• хімічний;

• фізичний;

• біологічний;

• медичний;

• дистанційний;

• наземний та інші.

В Україні ще не створено системи екологічного моніторингу, що повністю відповідала б вимогам “Закону про охорону навколишнього природного середовища”. Існує система спостережень за об’єктами довкілля, що здійснюється спеціально уповноваженими державними органами. Наукові установи НАН Української Академії аграрних наук, відомі наукові установи проводять високоточні спостереження за окремими параметрами чи показниками довкілля для прогнозування довгострокових наслідків порушення екологічної рівноваги, виявлення особливостей техногенного впливу на природу.

Основним стратегічним напрямом є створення в Україні єдиної державної програми системного екомоніторингу України (СЕМ “України”), в якій беруть участь близько 30 різних організацій (Київське МВО “Аналізприлад”, Центр аерокосмічних досліджень Землі НАН України, Мінекобезпеки, Міністерство охорони здоров’я та інші).

Екологічний менеджмент

Функції екоменеджементу:

• здійснення природоохоронного законодавства;

• контроль за екологічною безпекою;

• забезпечення проведення природоохоронних заходів;

• досягнення узгодженості дій державних і громадських органів.

Ринково орієнтована економіка охоплює такі групи функцій екоменеджменту:

• реструктуризація виробництва, приватизація;

• створення конкурентного середовища і ринкового ціноутворення;

• створення програмно-цільового розподілу фінансові, корпоратизації, децентралізації та гнучкого нормування і оподаткування.

На рівні підприємства до загальних функцій управління належать:

• формування екологічної політики;

• визначення екологічних цілей та завдань відповідно до екологічної політики;

• розроблення програми екологічного управління та механізму реалізації;

• формування екологічної свідомості та мотивування;

• ведення документації екологічного менеджменту;

• оперативне управління;

• здійснення моніторингу;

• аналіз та вдосконалення.

Екологічний аудит – це інструмент управління, який системно охоплює всі питання екологічної оцінки діяльності підприємства, удосконалення системи регулювання впливу на довкілля та його інвестиційної привабливості. Аудит є складовою частиною екологічного менеджменту.

Екоаудит організовується за ініціативи керівника або господаря підприємства і має характер самоконтролю.

Сфера екоаудиту – це система екоменеджменту підприємства, його виробничі площі та прилегла територія на відстані 5 км по периметру, основні й допоміжні технологічні процеси, будівлі та обладнання.

В обов’язковому порядку проводять аудит у таких випадках:

• у процесі приватизації державних підприємств;

• при екологічному страхуванні;

• при розробленні планів природоохоронних заходів;

• при наданні підприємствам фінансової підтримки з екологічних фондів;

• у разі подання підприємствами заявок на отримання знаку високого екологічного стандарту продукції “зелена мітка”.

Екологічний маркетинг – це управлінська функціональна діяльність у складі загальної системи менеджменту підприємства, спрямована на визначення, прогнозування та задоволення споживчих потреб таким чином, щоб не порушувати екологічної рівноваги навколишнього природного середовища і не впливати на стан здоров’я суспільства.

Екологізація виробництва – це поступове розширення дії екологічних пріоритетів у виробничій діяльності, підвищення екологічної освіченості й свідомості управлінського персоналу, поступове проникнення екологічних нововведень у виробництво, екологічна модернізація виробництва.

Лекція 2